Ви використовуєте застарілу версію браузера. Для більш комфортного та коректного перегляду сторінки оновіть свій браузер за посиланням.

Чоловіча елегантність цієї американської класики – 4-дверного седана Buick Buffets 1935 року – очевидно, пригледілась радянським інженерам. Йосип Сталін і кілька високопосадовців, схоже, вражені об’ємною та більш енергоємною радянською копією, зробленою у Москві 1936 року. ЗІС-101 важив 2,5 тонни (приблизно на 600 кілограмів більше, ніж американський оригінал) та брав 26,5 літрів бензину на 100 кілометрів.

Opel Kadett 1939 року виробництва. Перед Другою світовою війною Сталін намагався розробити угоду з виробництва цього авто в Радянському Союзі. Та після перемоги союзників радянський лідер розглядав його як військовий трофей. У 1946 році, як повідомляється, всю фабрику OPEL повністю розібрали та вивезли з Німеччини до СРСР. Результатом цього стало масове виробництво автомобіля «Москвич 400». Хоча на Заході автомобіль розглядали як допуск «кожного Івана» на дорогу і більшу персональну свободу, ці перші радянські авто були зарезервовані переважно за бюрократами. Простим громадянам у 1930-40-х роках фактично треба було виграти у національну лотерею, щоб насолодитися привілеєм їзди на власному транспортному засобі.

Ford Super Deluxe Woody 1947 року виробництва, оздоблений деревом, дуже доречний для сухої, сонячної погоди каліфорнійського узбережжя. З огляду на дощову російську осінь і значно суворіші зими, СРСР випробували сталь з метою збереження авто.

Цей екземпляр, відомий як Packard Caribbean 1955 року, мав у Сполучених Штатах нетривале виробництво. Але дизайн несподівано отримав друге життя, коли в 1959 році СРСР представив свій найпрестижніший автомобіль. ЗІЛ-111 везе радянського лідера Микиту Хрущова (праворуч) Москвою, 1964 рік. Лімузин виглядатиме, як вдома, «поруч з музичним автоматом і фото Елвіса», казав один з очевидців.

Радянські дизайнери шукали натхнення, не тільки в американських машинах. Італійський Fiat 600d – «бульбашка» був хітом по всій Європі. З часу випуску 1955-го впродовж п’яти років продали більш ніж мільйон одиниць цього авто. У 1961 році СРСР випустив ЗАЗ 965, майже ідентичну копію Fiat, включно з дверима, які відчинялися вперед та які прозвали «дверима-самогубцями». Після 60-х років проекти радянських автомобілів ставали все більш пролетарськими, оскільки щораз більша кількість пересічних радянських громадян могли отримати власні легкові автомобілі, хоч і після тривалого очікування.

«Керуй «Принцом» та будь королем», таке гасло керувало автомобільним маркетингом у Західній Німеччині, коли в 1961 році з’явився «Принц 4». Машина не була для королів, хоча потрібно було більше ніж півхвилини, щоб вона набрала швидкість у 97 кілометрів за годину. Через десять років на радянських дорогах з’явився ЗАЗ 968. Через бокові отвори радянська копія дістала прізвисько «вухастий».

Італійський Fiat 124 назвали Європейським автомобілем року у 1966-му. Невдовзі після цього автомобіль буде «назавжди» пов’язаний зі «справою століття», коли компанія Fiat підписала контракт з Радянським Союзом зі створення найбільшого автомобільного заводу в Росії. Fiat уклав угоду з радянським урядом про створення заводу в Тольятті (названому 1964 року на честь італійського комуніста Пальміро Тольятті). «Жигулі» (експортна назва Lada) були ретельно змодельовані за зразком Fiat, але з більш товстої сталі і з вищим підйомом для російських доріг. Знаменитий автомобіль випускали майже 18 років, а Тольятті – батьківщина АвтоВАЗу, найбільшого автовиробника країни, який сьогодні є частиною французької Groupe-Renault, залишається центром автомобільного виробництва в Росії.