Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:22

Крим: два століття імперського геноциду


Сергій Грабовський Слухати програму: В Україні є доктори історичних наук, котрі люблять розповідати, якою ліберальною та гуманною була Російська імперія і як добре жилося в ній різноманітним «інородцям». Мовляв, тільки виявляй свою лояльність до цієї імперії та плати податки – і тобі житиметься дуже добре, бо ніхто не втручатиметься у твої національно-культурні справи. Між тим 225 років тому сталася подія, яка ознаменувала початок «благоденства» однієї такої спільноти «інородців» у Російській, а потім Радянській імперії.

Перша хвиля: 1783-1800

У середині липня 1771 року під приводом війни з Туреччиною російська армія захопила Кримський півострів. Війна завершилася через три роки укладенням Кючук-Кайнарджийського миру, за яким Кримське ханство було визнано незалежним від Османської імперії. 1777 року російська армія знову вторглася до Криму, завдала поразки війську хана Девлет-Гірея Третього та привела до влади його брата Шагін-Гірея.

У вересні 1782 року російська армія знову окупувала Крим і придушила там повстання кримських татар проти Шагін-Гірея. Нарешті, наприкінці лютого 1783 року хан Шагін-Гірей зрікся престолу і був вивезений до Воронежа і згодом до Калуги. А 19 квітня (за григоріанським календарем) імператриця Катерина ІІ своїм маніфестом оголосила про ліквідацію Кримського ханства і приєднання Криму, Тамані та Кубані до Російської імперії:

Катерина II, 1778 р.
(day.kiev.ua)
«Нині... згідно з обов‘язком, що передбачає Наше піклування про благо і велич Вітчизни, прагнучи пожиток і безпеку її ствердити, разом із тим вважаючи засобом, який назавжди віддаляє неприємні причини, що збурюють довічний мир між імперіями Російською та Оттоманською укладений, який Ми назавжди зберегти щиросердо бажаємо, не меншою мірою в заміну та на задовольняння збитків Наших, зважилися Ми взяти під державу Нашу півострів Кримський, острів Тамань і всю Кубанську сторону».

Такими були найважливіші події, які передували приєднанню Криму до Російської імперії та знаменували анексію. Саме ж приєднання вилилося, говорячи сучасною мовою, у «дерибан» найкращих земель півострова та інших його природних багатств. У своєму маніфесті Катерина ІІ обіцяла кримським татарам і всім мешканцям півострова найрізноманітніші блага:

Кримські татари у 80-ті роки XVIII ст.
(day.kiev.ua)
«Свято і непорушно за себе і наступників престолу нашого обіцяю вважати їх рівними до природних наших підданих, охороняти і захищати їхні персони, майно, храми і природну їхню віру…».

Насправді ж усе було зовсім інакше. Зовсім не так, як у гучних маніфестах, призначених для заспокоєння європейської громадської думки. Загарбавши Крим, російська влада вдалася до утисків кримських татар, руйнування їхніх будинків, мечетей і цвинтарів, паління книг та нищення інших пам’яток культури. Упродовж перших десяти років після анексії Криму російський уряд відібрав у кримських татар і роздав російським аристократам 350 тисяч десятин найкращої кримської землі. Нові землевласники переселяли до своїх кримських маєтків селян зі Центральної Росії. Російський уряд також дозволив селитися на півострові відставним російським солдатам та іноземним колоністам, насамперед німцям. Вирубалися ліси у передгір‘ях, передусім поблизу Севастополя, що стало першою в історії рукотворною екологічною катастрофою у Криму. Відтак, до кінця ХVIII століття під тиском російської влади з півострова до Туреччини виїхало близько ста тисяч кримських татар.

Друга хвиля: 1800-1880

Еміграція тривала й після цього, то посилюючись, то послаблюючись. Чи кидають люди з доброї волі Батьківщину, їдучи світ за очі? Ясна річ, що ні. Не випадково, мабуть, самі кримські татари називають час із 1780-х по 1880-ті «чорним століттям". Особливо потужним імпульсом до вимушеної міграції стала доба Кримської війни 1853-56 років між Російською імперією, з одного боку, і Туреччиною, Британією, Францією й Сардинією, з іншого боку.

Під час цієї війни кримських татар постійно звинувачували у «співпраці з ворогом», хоча факти такої співпраці були одиничними. Є чимало свідчень того, як на татар буквально полювали російські козаки, грабуючи і піддаючи побиттю, тоді як російські офіцери палили татарські села і забирали татарські землі. Восени 1854 року з‘явився наказ військового міністра Російської імперії про депортацію татар з посиланням на августійшу волю: «Імператор наказав переселити від моря усіх прибережних жителів магометанського віросповідання у внутрішні губернії». Наказ був виконаний частково – на заваді став брак транспортних засобів. Утім, з багатого Південного узбережжя кримських татар виселили практично всіх.

До цього варто додати, що імператор Олександр ІІ, якого сучасна російська історіографія виставляє великим «лібералом» і «реформатором», виношував плани тотальної депортації кримськотатарського народу до Оренбурзької губернії. Саме за нього розгорнулися масштабні акції проти кримських татар. Результат: тільки з 1860 по 1862 рік, за даними царського уряду, за кордон емігрувало понад 140 тисяч кримських татар. На загал, політика Російської імперії мала наслідком катастрофічне зменшення корінного населення півострова. Якщо на момент анексії Криму там мешкало близько мільйона кримських татар, то наприкінці XIX століття у Криму залишилося менше 200 тисяч татар, що складали близько чверті всього населення півострова. І, що не менш важливо, у повному занепаді перебувала освіта; навіть більшість духовних діячів була неграмотною, тоді як за доби незалежності у Кримському ханаті була висока культура. Як пише сучасний французький мислитель Ален Безансон, «у той час, як у Кремлі розважалися спогляданням того, як ведмідь танцює на розпеченому листі заліза, у Бахчисараї при ханському дворі грали комедії Мольєра».
Продавці овочів. Початок ХХ ст.
(public domain)


Третя хвиля: 1918-1988

Прапор кримських татар
Кримськотатарське відродження, яке почалося наприкінці ХІХ століття, мало наслідком формування принципово нової генерації інтелігенції та початок загальної освіти молоді. Революція 1917 року мала наслідком проголошення незалежної Кримської народної республіки. Але татари заважали як «білим», так і «червоним». Під час бойових дій, які велися на півострові, обома сторонами були знищені тисячі кримських татар; а голод 1921-22 років призвів до смерті приблизно 15% усього народу.

Радянська влада проголосила принципи рівності націй, але, як і за царських часів, це була тільки облуда. Спершу наприкінці 1920-х, а потім наприкінці 1930-х кримськотатарський народ, передусім його інтелігенція, стає жертвою масових репресій. Та найстрашніше було попереду. Це була депортація всього народу під час Другої світової війни.

Керівництво російських комуністів говорило про «Велику Вітчизняну війну Радянського Союзу», як вона звалася офіційно, як про війну справедливу і визвольну. Але чим відрізнялися комуністи у своїх практичних діях від нацистів, коли справа торкалася «неправильних», на їхню думку, народів?

Кримськотатарська хата в Алушті, Василь Кричевський, 1923
(public domain)
У тому сенсі, в якому гітлеризм акумулював ідеї прусського мілітаризму, більшовизм ввібрав у себе настанови російського імперіалізму. Традиційний російський імперський шовінізм одержав своєрідне ідейне підкріплення завдяки текстам класиків марксизму. На їхню думку, одні народи «були носіями прогресу, активно впливали на історію і ще тепер зберегли життєздатність», інші ж такими носіями прогресу, тобто «революційними націями», не були, і тому їхня доля визначена. «Всім іншим великим і малим народностям і народам належить у ближчому майбутньому загинути у бурі світової революції», - писав Фрідріх Енгельс. Чи істотно ці настанови відрізняються від настанов Гітлера?

Виходячи зі згаданих настанов, 11 травня 1944 року Сталін підписав постанову Державного комітету оборони Радянського Союзу №5859 під назвою «Про кримських татар», за якою всі кримські татари як так звані «зрадники батьківщини» мали бути виселені з Криму. 12 травня радянська армія зайняла всю територію Криму. А в ніч на 18 травня підрозділи НКВД розпочали так звану «спецоперацію», в ході якої з Криму до Узбекистану, Казахстану, Марійської автономної республіки та шести областей Росії за 2 доби була вивезена 191 тисяча кримських татар. Перевезення людей залізницею у товарних вагонах супроводжувалося масовою загибеллю дітей, старих та хворих.

У місцях висилки депортовані отримували статус «спецпереселенців», вони мешкали у резерваціях – так званих «спецпоселеннях», їх примущували працювати на лісозаготівлях, на будівництві, у копальнях, колгоспах та радгоспах. Виїзд депортованих за межі «спецпоселення» без дозволу «спецкомендатури» вважався втечею і карався двадцятьма роками каторги. Демобілізовані з радянської армії солдати та офіцери, що поверталися до своїх депортованих родин, теж отримували статус «спецпереселенців». Під час депортації та упродовж наступних двох років від малярії та інших хвороб, виснажливої праці, поганого харчування та неякісної питної води загинуло близько половини кримських татар.

На звільнені від кримських татар землі упродовж осені 1944 року були переселені 64 тисячі колгоспників з Росії, України та Білорусі. Щоб затерти історичну пам’ять про кримських татар, влада вдалася до так званої «детатаризації» Криму, під час якої перейменувала на півострові близько 900 татарських населених пунктів.

Ця трагедія, коли загинуло 46% кримськотатарського народу, отримала назву Сюрґюн (від крим. Sürgün — вигнанець).
Кримські татари, які намагалися повернутися на батьківщину у 60-х роках, але були вислані до Сибіру
(kirimtatar.com)


Пам‘ятати про історичну справедливість

Зараз Голодомор в Україні визнано геноцидом на рівні закону. Але депортація кримськотатарського народу геноцидом не визнана. Попри те, що вона також підпадає під визначення геноциду у міжнародному праві. Ба більше: німецькі нацисти цілеспрямовано знищили приблизно половину європейських євреїв під час Другої світової війни. Російські комуністи не менш цілеспрямовано знищили майже половину кримських татар під час тієї ж війни. Знищення євреїв цілком справедливо визнано на міжнародному рівні геноцидом, нацизм так само справедливо засуджено; але знищення кримських татар геноцидом не визнано, комунізм не засуджений, ба більше: досі людина, яка послідовно виступає проти комуністичної ідеології, може одержати в ліберальних колах репутацію «реакціонера». Абсурд – чи щось значно більш небезпечне під оглядом небезпеки відродження тоталітаризму?

Понад 200 років Російсько/Радянська імперія вела проти кримських татар війну на знищення. Як і проти ряду інших народів. Самодержавство переросло в тоталітаризм, який досі не одержав належної оцінки. Варто це пам‘ятати сьогодні, коли ідейні спадкоємці цієї імперії знову набрали силу.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG