Доступність посилання

23 Квітень 2017, Київ 21:29

Квіти і жар-птиці Параски Хоми


Параска Хома останні роботи викладає на підлозі сільської хати. 10 листопада 2008 р.

Івано-Франківщина – 75-річчя від дня народження та 40-річчя творчої діяльності відзначає прикарпатська народна художниця Параска Хома. Як і Катерина Білокур, Марія Приймаченко, вона є представницею «наївного малярства», на її полотнах живуть дивні квіти і жар-птиці.

У цьому році майстриню нагороджено орденом княгині Ольги. В Івано-Франківську буде розгорнуто виставку її робіт, першу велику в незалежній Україні. Попри поважний вік художниця і зараз багато творить.

«Хата моя, біла хата, рідна моя сторона,
Пахне любисток і м’ята, мальви ростуть край вікна.
Хата моя, біла хата, казка добра й теплоти,
Стежка від тебе хрещата в’ється в далекі світи».

«Є в мене ця хата намальована, українська хата. Все так по-давньому, піч, розмальовані стіни, образи».
Параска Хома з правнуками. 10 листопада 2008 р.


Доспівавши пісню до кінця, Параска Хоча показує свої нові роботи – у цьому році їй особливо плідно працюється, більше півсотні нових картин, написаних за останні місяці. А скільки за 40 років – і сама не підрахує, до п’яти тисяч, хоч і не за всі знає, де вони є.

«У мене немає чорних кольорів»

Звичайна жінка із с.Чернятин Городенківського району, що працювала у ланці, мати трьох синів, майстриня до вишивки та в’язання, за пензлик вона взялася майже випадково, у 35 років. Син Степан, що вчився у Косівському художньому училищі, якось повернувся на науку з альбомом, де мама намалювала квіти. Ці малюнки побачив однокурсник Юліан Савко, показав львівському мистецтвознавцю Борису Возницькому. І сказали: це талант, не від науки, а від Бога – як у Марії Приймаченко, Катерини Білокур.
З того часу малює казкові квіти і жар-птиці. Але це не просто жоржини, бузок, калина, соняшники, каже Параска Хома.

«Видите, я не малюю квітки, я малюю ті пісні, що співає Раїса Кириченко, що писав музику Івасюк, Білаш, бо там є і жоржина, і калина, там є мелодія. А жар-птиці – це не птиці, це є люди, ті, що щось можуть для України зробити і для душі».

Майстриня пише циклами. Каже, що не може не малювати, особливо зараз, коли поважні роки нанизуються на долю. Її роботи впізнавані. Для всіх спільне одне: у них немає чорного кольору (окрім хіба однієї, про Чорнобиль).

«Чогось я не можу чорне ніщо малювати. Ну, не знаю: земля чорна, але вона, видите, родить усе світле. На землі чорній родяться всякі чудеса».

Хома неповторна

Проводжати гостей народна художниця виходить за ворота. 10 листопада 2008 р.
Її талант теж від землі і від Бога. Тому, напевно, не виїжджала нікуди з рідного покутського села. Тут черпає свої «землесили», як сказав про неї науковець і письменник, академік Володимир Качкан. Він був серед тих, хто відкрив ім’я народної малювальниці Марії Приймаченко з Болотні на Київщині, одним з перших написав 40 років тому ще про одну майстриню – Параску Хому. Постійно наголошує на її зв’язку з природою.

«Квітка на квітку не схожа. Ніби мальва, бузок, калина – але такої в природі нема. Дивовижно якось пересотувала в собі натуральну природу і повертала людям у своєму баченні, ніби віддихала нам, повертала цю красу. Звідки ота несамовита спрага не брати, а віддавати? Хома неповторна».

Художник тоді щасливий, коли його роботи бачать

Знана і визнана – скаже хтось, почувши, що Параска Хома є заслуженим майстром народної творчості, лауреатом премій Катерини Білокур, Ярослава Лукавецького. У цьому році нагороджена орденом княгині Ольги. Виставки її робіт були у Києві, Каневі, Ленінграді, Москві, картини є в музеях і приватних колекціях в Україні та за кордоном.

Але між останніми виставками була перерва у 18 років. Лише цього року в столиці, на кіностудії ім. О.Довженка зробили виставку робіт Параски Хоми, попередньо знявши про неї фільм (уже другий, з перервою у 40 років). І тепер до ювілею буде персональна виставка в Івано-Франківську.

Опікуються роботами народної малярки син Степан і невістка Степанія. Закуповують для мами папір, фарби, пензлики, іноді шукаючи, хто б допоміг це придбати, бо все якісне – недешеве. Хотіли б створити галерею її робіт, але на це нема коштів. Віддавати картини в музеї побоюються, бо, кажуть, на таку велику кількість картин місця не буде, а в запасниках картини псуватимуться. Степанія Хома переконана, що художник щасливий лише тоді, коли його роботи бачать люди.

«Якщо ми не будемо показувати – люди не будуть бачити. А якщо не будуть бачити – воно не має тої цінності. Картини – то така річ, що треба їх бачити, душею сприймати їхню красу, тепло. Кожна картина мами віддає тепло».

Параска Хома називає себе щасливою людиною. У неї троє синів, дев’ятеро онуків, троє правнуків. І щодня народжуються нові картини. Поки дворічна Христинка спить, вона сідає на ліжко, бере на коліна фанерку, кладе папір і малює на ньому казкові квіти. Хоче встигнути ще так багато.

(Івано-Франківськ – Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Галина Добош

    Радіо Свобода співпрацюю з 2007 року. Власкор по Івано-Франківській області. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG