Звіт Міжнародної Амністії на понад 60 сторінках проливає світло на конфлікт, який, за словами його авторів, «від самого початку характеризувався дезінформацією, перебільшеними повідомленнями про масштаб бойових дій, про кількість жертв та часом протилежною інтерпретацією тих самих подій».
Жертв невиправдано багато, але менше, ніж повідомлялося на початку
Викладаючи самі факти, правозахисники розповідають, що населені пункти на всій території конфлікту та поза ним обстрілювалися і бомбардувалися обома сторонами. Гинули і люди, які намагалися покинути зону військових дій.
У результаті, кількість цивільних, що загинула у конфлікті, перевищує кількість військових. На середину жовтня Російська прокуратура повідомила, що загинуло 159 цивільних. Російські джерела говорить, що загинуло 64 військових.
З грузинського боку, за даними, які Міжнародна Амністія отримала від грузинського міністерства закордонних справ, загинуло 220 цивільних, 169 військових та 16 поліцейських.
Зброя не вибирала жертв
Міжнародна Амністія говорить, що є серйозні підстави вважати, що всіма сторонами були порушені міжнародні правозахисні закони та гуманітарне законодавство.
Серед них правозахисники називають використання ракетних установок Град грузинськими військовими, повітряні та артилерійські напади, які практикувала російська армія, та використання касетних бомб обома сторонами. Ці бомби, не розриваючись відразу, діють на землі як міни сповільненої дії.
Якщо грузинська сторона визнає факт використання касетних бомб проти російських військ у районі Рокського тунелю, то російська сторона не визнає і ніяк не пояснює появу цих бомб на території Грузії далеко від зони конфлікту. Вона також не надає роз’яснень щодо 75 повітряних бомбардувань, які сягали значно віддалених Аджарії, Імеретії та самого Тбілісі.
У зв’язку з цим Міжнародна Амністія висловлює побоювання, що цивільні особи і об’єкти були ціллю бомбардувань, що є порушенням однієї із Женевських конвенцій.
Військові були дисципліновані, зате «ополченці» не знали меж
Недовгий контроль грузинських військ над Цхінвалі та осетинськими селами, що розташовані між грузинськими селами в Південній Осетії, за словами свідків, не позначився нападами на цивільних, пограбуваннями чи підпалами. Зовсім іншою була ситуація згрузинськими селами під контролем російських військ.
Якщо російські військові поводилися переважно коректно, то осетинські напіввійськові формування, які називають себе «ополченцями», відзначилися вбивствами, побиттями, пограбуванням та підпалами. Особливо постраждали грузинські села, які на момент конфлікту перебували під грузинським контролем. Таких, за даними грузинської влади, на території Південної Осетії, було понад 20.
Ці села, де як з’ясувала Міжнародна Амністія, пограбування і підпали тривали ще два тижні після конфлікту, були майже повністю знищені, а їхнє населення, понад 14 тисяч людей, вигнане. Залишилися тільки кілька десятків старих людей, які не могли чи не хотіли покинути свої домівки. Також від мародерства і підпалів постраждали села на території Грузії, що прилягала до Південної Осетії, у так званих «буферних зонах, де пограбування тривали ще кілька тижнів після закінчення конфлікту.
Оскільки за міжнародним законодавством, окупаційна армія несе відповідальність за окуповані території, Міжнародна Амністія покладає провину за ці злочини на російську сторону. За міжнародним законодавством, знищення чи привласнення майна також може становити військовий злочин.
Грузинські біженці не можуть повернутися
За оцінками Комісії у справах біженців ООН, під час конфлікту кількість біженців та переміщених осіб всередині країни, сягала понад 190 тисяч. З них лише 35 тисяч втекло до російської Північної Осетії. Решта, майже 130 тисяч втекла до Грузії, а 30 тисяч перебуває поза межами своїх домівок у Південній Осетії. Вже у вересні більшість з тих, хто втік до Росії, змогли повернутися.
У Грузії на початок жовтня було зареєстровано понад 130 тисяч переміщених осіб. На кінець жовтня майже 24 тисячі грузинів не могли повернутися до Південної Осетії, де вони проживали перед війною, 10 тисяч до сіл навколо Осетії, оскільки їхні домівки були зруйновані. Близько 2 тисяч було вигнано з Верхньої Абхазії. Ці люди концентруються в місті Ґорі та в Тбілісі. Багато з них продовжують жити в громадських будинках і не знають, чи взагалі зможуть повернутися додому.
Особливу проблему створюють так звані «буферні зони», де тривають пограбування. Крім того, на значній території цих «буферних зон» залишилися міни, заряди від касетних бомб, які не можна розмінувати доти, доки міжнародні фахівці не отримають карти бомбардувань.
Міжнародна Амністія вимагає розслідування
Оскільки факти, відкриті цим розслідуванням правозахисників, говорять про численні порушення міжнародного законодавства, Міжнародна Амністія вимагає проведення незалежного міжнародного розслідування з правовими наслідками.
А для полегшення долі людей, що постраждали від конфлікту, правозахисники вимагають від сторін створення умов для їхнього повернення та надання компенсації за збитки.
(Прага – Київ)
Всі три сторони конфлікту, російська, південно-осетинська і грузинська не зробили достатньо для захисту цивільного населення
Жертв невиправдано багато, але менше, ніж повідомлялося на початку
Викладаючи самі факти, правозахисники розповідають, що населені пункти на всій території конфлікту та поза ним обстрілювалися і бомбардувалися обома сторонами. Гинули і люди, які намагалися покинути зону військових дій.
У результаті, кількість цивільних, що загинула у конфлікті, перевищує кількість військових. На середину жовтня Російська прокуратура повідомила, що загинуло 159 цивільних. Російські джерела говорить, що загинуло 64 військових.
Всі сторони конфлікту допустилися серйозних порушень міжнародного гуманітарного права
З грузинського боку, за даними, які Міжнародна Амністія отримала від грузинського міністерства закордонних справ, загинуло 220 цивільних, 169 військових та 16 поліцейських.
Зброя не вибирала жертв
Міжнародна Амністія говорить, що є серйозні підстави вважати, що всіма сторонами були порушені міжнародні правозахисні закони та гуманітарне законодавство.
Серед них правозахисники називають використання ракетних установок Град грузинськими військовими, повітряні та артилерійські напади, які практикувала російська армія, та використання касетних бомб обома сторонами. Ці бомби, не розриваючись відразу, діють на землі як міни сповільненої дії.
Росія і Грузія використовували зброю, що не дозволяла вести прицільний вогонь лише по військових об’єктах і персоналу
Якщо грузинська сторона визнає факт використання касетних бомб проти російських військ у районі Рокського тунелю, то російська сторона не визнає і ніяк не пояснює появу цих бомб на території Грузії далеко від зони конфлікту. Вона також не надає роз’яснень щодо 75 повітряних бомбардувань, які сягали значно віддалених Аджарії, Імеретії та самого Тбілісі.
У зв’язку з цим Міжнародна Амністія висловлює побоювання, що цивільні особи і об’єкти були ціллю бомбардувань, що є порушенням однієї із Женевських конвенцій.
Військові були дисципліновані, зате «ополченці» не знали меж
Недовгий контроль грузинських військ над Цхінвалі та осетинськими селами, що розташовані між грузинськими селами в Південній Осетії, за словами свідків, не позначився нападами на цивільних, пограбуваннями чи підпалами. Зовсім іншою була ситуація з
Росія і Грузія використовували касетні бомби, що призвели до численних цивільних жертв. Лише Грузія визнала факт використання касетних бомб
Якщо російські військові поводилися переважно коректно, то осетинські напіввійськові формування, які називають себе «ополченцями», відзначилися вбивствами, побиттями, пограбуванням та підпалами. Особливо постраждали грузинські села, які на момент конфлікту перебували під грузинським контролем. Таких, за даними грузинської влади, на території Південної Осетії, було понад 20.
Ці села, де як з’ясувала Міжнародна Амністія, пограбування і підпали тривали ще два тижні після конфлікту, були майже повністю знищені, а їхнє населення, понад 14 тисяч людей, вигнане. Залишилися тільки кілька десятків старих людей, які не могли чи не хотіли покинути свої домівки. Також від мародерства і підпалів постраждали села на території Грузії, що прилягала до Південної Осетії, у так званих «буферних зонах, де пограбування тривали ще кілька тижнів після закінчення конфлікту.
Російська окупаційна влада не зуміла уберегти від мародерства і підпалів осетинських збройних формувань грузинські населені пункти як на території Південної Осетії, так і на окупованій території власне Грузії у «буферних зонах»
Оскільки за міжнародним законодавством, окупаційна армія несе відповідальність за окуповані території, Міжнародна Амністія покладає провину за ці злочини на російську сторону. За міжнародним законодавством, знищення чи привласнення майна також може становити військовий злочин.
Грузинські біженці не можуть повернутися
За оцінками Комісії у справах біженців ООН, під час конфлікту кількість біженців та переміщених осіб всередині країни, сягала понад 190 тисяч. З них лише 35 тисяч втекло до російської Північної Осетії. Решта, майже 130 тисяч втекла до Грузії, а 30 тисяч перебуває поза межами своїх домівок у Південній Осетії. Вже у вересні більшість з тих, хто втік до Росії, змогли повернутися.
У Грузії на початок жовтня було зареєстровано понад 130 тисяч переміщених осіб. На кінець жовтня майже 24 тисячі грузинів не могли повернутися до Південної Осетії, де вони проживали перед війною, 10 тисяч до сіл навколо Осетії, оскільки їхні домівки були зруйновані. Близько 2 тисяч було вигнано з Верхньої Абхазії. Ці люди концентруються в місті Ґорі та в Тбілісі. Багато з них продовжують жити в громадських будинках і не знають, чи взагалі зможуть повернутися додому.
Конфлікт призвів до появи понад 190 тисяч переміщених осіб, десятки тисяч з яких, переважно грузинів, не зможуть повернутися до своїх домівок, бо вони були свідомо знищені
Особливу проблему створюють так звані «буферні зони», де тривають пограбування. Крім того, на значній території цих «буферних зон» залишилися міни, заряди від касетних бомб, які не можна розмінувати доти, доки міжнародні фахівці не отримають карти бомбардувань.
Міжнародна Амністія вимагає розслідування
Оскільки факти, відкриті цим розслідуванням правозахисників, говорять про численні порушення міжнародного законодавства, Міжнародна Амністія вимагає проведення незалежного міжнародного розслідування з правовими наслідками.
А для полегшення долі людей, що постраждали від конфлікту, правозахисники вимагають від сторін створення умов для їхнього повернення та надання компенсації за збитки.
(Прага – Київ)
