Політики знайшли чутливу тему і спекулюють на ній, стверджують скептики, оцінюючи вшанування на державному рівні 75-х роковин Голодомору 1932-33 років. А ті, хто пережив Голодомор, кажуть, що виплакавши тепер свої сльози, вони отримали полегшення.
Між цими двома позиціями маємо доволі реальні речі.
«Книга пам’яті»
Дослідники зібрали документи: мартирологи, акти реєстрації громадянського стану, свідчення очевидців та низку інших документів у місцевих архівів, які засвідчували смерть людей у 30-ті роки.
Вийшло 19 окремих томів: 17 – про Голодомор в областях, одна –присвячена Києву, і ще один загальнонаціональний том. У цих томах засвідчено смерть майже 900 тисяч людей.
Опираючись на цю інформацію, заступник голови Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Владислав Верстюк, зауважив, що у 1932-33 роках, за офіційною статистикою, пішли з життя на 3,1 мільйона осіб більше, ніж у 1927 році. Голодом було знищено понад 13 тисяч населених пунктів: невеличких містечок, сіл і хуторів.
«Було заборонено навіть писати діагноз, від якого була смерть людини», – зазначає професор Владислав Верстюк.
До створення «Книг пам’яті» долучилися не лише працівники архівів, науковці, а й громадськість.
«Розсекречена пам’ять»
Державний комітет архівів України, усі його регіональні відділення віднайшли, опрацювали і оприлюднили документи про Голодомор 30-х років. Створено спеціальний розділ офіційного веб-порталу Державного комітету архівів, на якому кожен може познайомитися з цими документами.
Зібрали й оприлюднили і свідчення очевидців.
Служба безпеки України організувала виставки та публікацію документів радянських органів державної безпеки – Державного політичного управління (ДПУ) та Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), що містять архівну інформацію про причини, перебіг і наслідки найстрашнішої трагедії в історії українського народу ХХ століття – Голодомору 1932-1933 років. Документи розповідають про здійснення органами держбезпеки масових політичних репресій, у тому числі й з метою приховування правди про Голодомор. Майже 70 років ці документи зберігались під грифами секретності і були недоступними для широкого загалу дослідників.
Факти на підтвердження того, що голод був геноцидом проти українського народу, увійшли до збірника розсекречених Службою безпеки України документів «Голодомор в Україні 1932–1933 років». До нього ввійшло 230 документів із Галузевого державного архіву СБУ, Центрального військового архіву в Варшаві, а також матеріали радянських органів безпеки, польської розвідки, дипломатів, поліції та адміністрації. Це вже сьомий том спільного українського-польського проекту «Польща та Україна у 30–40-х роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб», який розпочався з 1996 року.
Встановлення пам’ятних знаків та відкриття Меморіалу
Упродовж року в усіх регіонах України шукали і віднайшли, користуючись свідченнями очевидців, місця поховань жертв Голодомору. На них встановили кілька десятків тисяч хрестів і пам'ятних знаків.
У Києві 22 листопада відкрили першу чергу меморіального комплексу пам'яті жертв Голодомору «Свіча пам’яті».
Відкриті або будуються Меморіали і в обласних центрах.
Головним є нематеріальне
Але, головним є нематеріальне, вважає представник молодого покоління українських філософів, публіцист Юрій Прохасько. Він категорично не згодний з тим, що усі зусилля Віктора Ющенка на пригадування того, що було, і на вшанування жертв Голодомору є марними і контрпродуктивними, бо породжують протидію та несприйняття.
«Попри багато помилок і недоліків Ющенка, саме у відновленні пам’яті про Голодомор він має цілковиту рацію. Ясна річ, я не хочу приписувати усі заслуги лише йому, але я думаю, що відновлення історичної правди у наші дні має діятися і може відбуватися саме так. Розмова про Голодомор має сенс лише тоді, коли за нею є автентичне переживання, емоції, емпатія. Без цього все немає сенсу», – наголосив Юрій Прохасько.
Саме співпериживання є найціннішим, бо воно робить неможливим повторення такого жаху у подальшому. Це засвідчив, вшановуючи пам’ять жертв Голодомору в Україні, Папа Римський Бенедикт XVI.
«Щиро бажаю, щоб ніякий політичний устрій та ідеологія більше ніколи не могли заперечити права людини, її свободу та гідність. Направляю свою молитву за невинні жертви цієї жахливої трагедії. Молю пресвяту Богородицю, щоб допомагала народам прямувати дорогами примирення і будувати теперішнє й майбутнє на щирому шуканні миру», – сказав понтифік українською мовою у своєму зверненні 23 листопада.
Кожен, хто запалив свічку на своєму вікні, пом'янув жертви,— розуміє, що ніяка мета не виправдовує смерть людей. А дотримання державою прав людини є запорукою того, що подібні Голодомору трагедії не повторяться.
Саме ця свічка є найціннішим результатом відновлення історичної правди про Голодомор 1932-33 років.
Свічка, запалена простою людиною у вікні її дому. І немає значення, де той дім, як немає значення, якої національності ця людина. Має значення лише вогник свічі і та мить, коли ми поминаємо замучених голодом.
(Київ – Прага)
Між цими двома позиціями маємо доволі реальні речі.
«Книга пам’яті»
Дослідники зібрали документи: мартирологи, акти реєстрації громадянського стану, свідчення очевидців та низку інших документів у місцевих архівів, які засвідчували смерть людей у 30-ті роки.
Вийшло 19 окремих томів: 17 – про Голодомор в областях, одна –присвячена Києву, і ще один загальнонаціональний том. У цих томах засвідчено смерть майже 900 тисяч людей.
Опираючись на цю інформацію, заступник голови Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Владислав Верстюк, зауважив, що у 1932-33 роках, за офіційною статистикою, пішли з життя на 3,1 мільйона осіб більше, ніж у 1927 році. Голодом було знищено понад 13 тисяч населених пунктів: невеличких містечок, сіл і хуторів.
«Було заборонено навіть писати діагноз, від якого була смерть людини», – зазначає професор Владислав Верстюк.
До створення «Книг пам’яті» долучилися не лише працівники архівів, науковці, а й громадськість.
«Розсекречена пам’ять»
Державний комітет архівів України, усі його регіональні відділення віднайшли, опрацювали і оприлюднили документи про Голодомор 30-х років. Створено спеціальний розділ офіційного веб-порталу Державного комітету архівів, на якому кожен може познайомитися з цими документами.
Зібрали й оприлюднили і свідчення очевидців.
Служба безпеки України організувала виставки та публікацію документів радянських органів державної безпеки – Державного політичного управління (ДПУ) та Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), що містять архівну інформацію про причини, перебіг і наслідки найстрашнішої трагедії в історії українського народу ХХ століття – Голодомору 1932-1933 років. Документи розповідають про здійснення органами держбезпеки масових політичних репресій, у тому числі й з метою приховування правди про Голодомор. Майже 70 років ці документи зберігались під грифами секретності і були недоступними для широкого загалу дослідників.
Факти на підтвердження того, що голод був геноцидом проти українського народу, увійшли до збірника розсекречених Службою безпеки України документів «Голодомор в Україні 1932–1933 років». До нього ввійшло 230 документів із Галузевого державного архіву СБУ, Центрального військового архіву в Варшаві, а також матеріали радянських органів безпеки, польської розвідки, дипломатів, поліції та адміністрації. Це вже сьомий том спільного українського-польського проекту «Польща та Україна у 30–40-х роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб», який розпочався з 1996 року.
Встановлення пам’ятних знаків та відкриття Меморіалу
Упродовж року в усіх регіонах України шукали і віднайшли, користуючись свідченнями очевидців, місця поховань жертв Голодомору. На них встановили кілька десятків тисяч хрестів і пам'ятних знаків.
У Києві 22 листопада відкрили першу чергу меморіального комплексу пам'яті жертв Голодомору «Свіча пам’яті».
Відкриті або будуються Меморіали і в обласних центрах.
Головним є нематеріальне
Але, головним є нематеріальне, вважає представник молодого покоління українських філософів, публіцист Юрій Прохасько. Він категорично не згодний з тим, що усі зусилля Віктора Ющенка на пригадування того, що було, і на вшанування жертв Голодомору є марними і контрпродуктивними, бо породжують протидію та несприйняття.
«Попри багато помилок і недоліків Ющенка, саме у відновленні пам’яті про Голодомор він має цілковиту рацію. Ясна річ, я не хочу приписувати усі заслуги лише йому, але я думаю, що відновлення історичної правди у наші дні має діятися і може відбуватися саме так. Розмова про Голодомор має сенс лише тоді, коли за нею є автентичне переживання, емоції, емпатія. Без цього все немає сенсу», – наголосив Юрій Прохасько.
Саме співпериживання є найціннішим, бо воно робить неможливим повторення такого жаху у подальшому. Це засвідчив, вшановуючи пам’ять жертв Голодомору в Україні, Папа Римський Бенедикт XVI.
«Щиро бажаю, щоб ніякий політичний устрій та ідеологія більше ніколи не могли заперечити права людини, її свободу та гідність. Направляю свою молитву за невинні жертви цієї жахливої трагедії. Молю пресвяту Богородицю, щоб допомагала народам прямувати дорогами примирення і будувати теперішнє й майбутнє на щирому шуканні миру», – сказав понтифік українською мовою у своєму зверненні 23 листопада.
Кожен, хто запалив свічку на своєму вікні, пом'янув жертви,— розуміє, що ніяка мета не виправдовує смерть людей. А дотримання державою прав людини є запорукою того, що подібні Голодомору трагедії не повторяться.
Саме ця свічка є найціннішим результатом відновлення історичної правди про Голодомор 1932-33 років.
Свічка, запалена простою людиною у вікні її дому. І немає значення, де той дім, як немає значення, якої національності ця людина. Має значення лише вогник свічі і та мить, коли ми поминаємо замучених голодом.
(Київ – Прага)
