Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:37

«Кінолітопис-2013»: про що прагне говорити світове документальне кіно?


Київ – 21 травня у Києві стартує дванадцятий фестиваль документальних фільмів «Кінолітопис». На ньому представлять кіно з 20 країн світу, 28 стрічок презентують уперше. Головною подією стане світова прем’єра фільму «Спрага світу» режисера Яна Артюса-Бертрана. Організатори запевняють, що програма «Кінолітопису» відображає ті проблеми, що хвилюють людство. І політика – не на першому місці, зазначають вони. Тим часом критики констатують, що сьогодні українське документальне кіно схильне уникати по-справжньому гострих тем.

Фестиваль «Кінолітопис» відкриває прем’єра документального фільму французького фотожурналіста Яна Артюса-Бертрана «Спрага світу». Це стрічка про воду як один із найцінніших ресурсів нашої планети, що опинився під загрозою.

Окрім цього, відбудеться показ стрічки «Дім», над якою Артюс-Бертран працював спільно з Люком Бессоном. Картина розповідає про екологічну катастрофу на планеті, причому деякі країни заборонили зйомки на своїй території, а ще в деяких у режисерів конфіскували готовий матеріал.

Організатор «Кінолітопису» Микола Проданчук вважає, що досвід цих двох стрічок свідчить: документальне кіно здатне впливати не лише на соціум, а й на політиків. Він каже, що, поглянувши на програму фестивалю, можна чітко окреслити спектр проблем, що хвилюють людство.

«Найцікавіше, що це не політичні проблеми. Це теми здоров’я, екології. Це історія, бажання людини усвідомити свою роль в цивілізації через історичні факти», – каже він.

Зокрема, одна із рубрик фестивалю присвячена архітектурі в документальному кіно. Так, на «Кінолітописі» покажуть фільм швейцарського документаліста Штефана Гаупта про Ґауді та історію створення храму Святого Сімейства у Барселоні.

До цієї програми також потрапив фільм українського режисера Іванни Чередніченко «Вежа із слонової кістки» про київського архітектора Владислава Городецького.

Непрокатне кіно

Крім цього, в рамках фестивалю відбудеться конференція, присвячена відродженню кінокласики. Український режисер Олег Павлюченков представить кінопроект «Колір часу – війна» – колоризовану документальну хроніку часів Другої світової війни.

«Технологія полягає у тому, що враховано градієнт сірого кольору. І це дає відчуття реальності падіння світла. Узято до уваги навіть той спектр світла, що є властивим для даної території, адже на кожній широті він різний. Ретельно підібрані кольорові характеристики одягу та машин. Тому це не виглядає наче комп’ютерна графіка. Зображення збережено аж до фактури плівки», – розповідає режисер.

Олег Павлюченков каже, що колоризація – це один із маркетингових ходів, що міг би привернути увагу молоді, яка, через брак достовірних знань про минуле, часто послуговується хибними цінностями.

2011 року стрічка «Колір часу – війна» була номінована на «Оскар», однак режисер вважає, що поки що таке кіно призначене швидше для самих документалістів та науковців. А для широкого загалу ці проекти часто просто губляться у медійному просторі, зазначає він.

Легше робити «жовте» кіно для телебачення – кінокритик

На «Кінолітописі» покажуть серію українських короткометражних ігрових фільмів, однак документального вітчизняного кіно у програмі фестивалю практично немає. Олена Завгородня, головний редактор об’єднання «Літопис» української студії хроніко-документальних фільмів, вважає, що сьогоднішня політика держави не сприяє розвитку документалістики, попри те, що цього року Державна агенція з питань кіно обіцяє завершити 39 таких стрічок. Мовляв, Держкіно робить статистику за рахунок невеликих проектів, а на великі – бракує грошей. Хоча знімати є що, взяти хоча б нещодавні події на Софійській площі, переконана Олена Завгородня.

«Питання про кінопрокат навіть не дуже доречно зараз ставити, бо нам нічого показувати. Але прокат міг би повернути якісь копійки студіям-виробникам, а це, у свою чергу, могло б активізувати якусь діяльність із створення документального кіно», – каже вона.

Тим часом тому документальному кіно, яке все-таки з’являється на екранах, бракує документальної правди, вважає кінокритик Сергій Тримбач. На його думку, кінематограф в Україні сьогодні опинився у стані залежності.

«Найкращий період документального кіно, який я знав – це перебудова, коли влада відпустила віжки, але гроші давала. Тоді проблематику Чорнобиля розкрили саме документальні фільми. Зараз сучасне кіно, якого нікчемно мало, практично не зачіпає такі больові точки. Але і таке бояться знімати, тому що нібито нікого не карають, і офіційної цензури нібито немає, але є внутрішня цензура. Тому легше робити «жовте» кіно для телебачення про особисте життя видатних людей або брати історично далеку тематику», – розповідає він.

Сергій Тримбач каже, що документальний фільм має стати подією, щоб спровокувати певні зміни в суспільстві. А українські режисери мають стати осторонь соціуму, щоб якнайгостріше відобразити його проблеми.

«Кінолітопис» триватиме до 25 травня. Програму можна переглянути на сайті фестивалю.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG