Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 12:46

Кремль понад 20 років веде неоголошену війну проти України – Ігор Лосєв


Ігор Лосєв

Ігор Лосєв

Проводячи люстрацію, не треба запитувати людей, що вони робили до 24 серпня 1991 року. Людей слід запитати, що вони робили після 24 серпня 1991 року. Після 1991 року кожна людина, незалежно від її минулого, отримала об’єктивну можливість розпочати своє життя з чистого аркуша. У людей з’явився вільний вибір. Хтось його використав на користь Україні, а хтось – на шкоду. Про це, серед іншого, заявив в інтерв’ю Радіо Свобода доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії, політолог Ігор Лосєв.

– Цими днями Комуністична партія України відзначає 20 років з часу відновлення своєї діяльності. А це, в свою чергу, означає, що комуністичну ідеологію не засудили і не заборонили. І пропозиції провести люстрацію, які чути вже 20 років чи більше в Україні, мають досить таки декларативний, теоретичний характер. Чому так, на Вашу думку, пане Лосєв?

– Насамперед тому, що за будь-якої влади, і за Кравчука, і за Кучми, і за Ющенка, і за Януковича, люстрація означала б, що доведеться розпочати з перших осіб. Звісно, що ті, хто контролює владу, не хотіли проводити люстрацію, об’єктом якої могли б стати вони самі. Тому що всі ці люди так чи інакше належали до попередньої системи, до комуністичної системи, і були там далеко не останніми людьми. І, відповідно, люстрація могла б бути тільки тоді, якби до влади прийшли ті люди, які сиділи в таборах за Брежнєва, які були дисидентами і так далі. Але вони до влади не прийшли, а до влади прийшли ті, хто їх взагалі-то туди кидав, у ці табори. Тому яка ж люстрація?

– Пане Лосєв, от експерти кажуть, що проведення люстрації – це питання не політичне, а суспільне. Тобто суспільство має подати ініціативу, має зробити перший крок до проведення цього процесу. Чи, на Вашу думку, суспільство розуміє, що значить люстрація і як її робити?

– Суспільство в наших умовах перебуває під страшним тиском неототалітарної пропаганди. По всіх наших телеканалах постійно навіюються ті ж самі комуністичні міфи. Зокрема, в нас було 22 червня, це певна річниця початку німецько-радянської війни, і знову ж навіювали по всіх телеканалах сталінську версію усіх цих подій. І так триває вже 20 років. Тому суспільство не має якоїсь чіткої точки зору. Суспільство ще саме не визволилося від тоталітарних ідеологічних міфів. Всі ці розмови відбуваються в доволі вузькому сегменті нашого суспільства. Переважна більшість населення взагалі мало цим переймається. Переважна більшість переймається питаннями виживання, суто економічного, життєвого виживання. Тільки певна частина інтелігенції зацікавлена цими питаннями.

– На Вашу думку, що б мало статися, який поштовх мав би відбутися? Що треба для того, щоб цей процес почався?

Треба, щоб до влади прийшли люди, які не були причетні до тоталітарних структур Радянського Союзу, до корупційної приватизації
– Для цього треба, щоб змінилася сама система влади і щоб до влади прийшли позасистемні люди, які самі не були причетні до тоталітарних структур Радянського Союзу, які самі не були причетні до корупційної приватизації в Україні вже в період незалежності. Себто, коли б прийшли люди з «чистою кредитною історією». Але сподіватися на те, що в цих умовах вони зможуть прийти до влади, не випадає.

– Двадцять років тому до влади у країнах Центрально-Східної Європи прийшли люди, і в більшості країн процес люстрації відбувся. Чи ці люди були абсолютно не заплямовані, чи вони не боялися, чи на них суспільство мало якийсь вплив? Чому сталося так, що там люстрація відбулася і мала свої наслідки, я не конкретизую, які саме, а в Україні цього не сталося?

Поляки проголосували за Валенсу, а українці – за Кравчука
– Тому, що, скажімо, поляки проголосували за Леха Валенсу, а українці проголосували за Леоніда Кравчука. От і все. Ось цим все і пояснюється. До Валенси теж були претензії, але Валенса – це колишній електрик, колишній пролетарій, який очолив боротьбу проти тоталітарного режиму в Польщі. А Леонід Кравчук – це колишній другий секретар ЦК Компартії України, а в минулому ще й завідувач ідеологічного відділу ЦК. Ми можемо згадати того ж таки Квасневського з його комсомольським минулим. Але ж Квасневський, як і багато інших польських лівих, спочатку був поляк, а вже потім комсомолець, лівий і так далі. А в нас навпаки: в першу чергу ці люди були комуністами, а вже потім десь там в третю, четверту чергу українцями. Бо рівень національної свідомості, звісно, був зовсім різний.

– Колись німецький філософ Макс Вебер сказав, що на трагічне минуле краще для всіх накласти печать морального мовчання. На Вашу думку, чи не стосується це і проблеми люстрації в Україні?

В суто моральному і політичному аспекті ми не зможемо нормально просуватися вперед, допоки не зведемо всі наші рахунки з минулим
– На мій погляд, ні. В суто моральному і навіть і політичному аспекті ми не зможемо нормально просуватися вперед, допоки не зведемо всі наші рахунки з минулим. Поки ми не розберемося в нашому минулому і не скажемо чітко, що там було доброго, що там було поганого. Це минуле, непояснене минуле, постійно буде тягти нас назад.

– А чи не запізно починати цей процес? Що він дасть?

Сьогодні на порядку денному не стільки люстрація, скільки ліквідація, так би мовити, антидержавної, антинародної влади
– Я думаю, що не запізно. І тут навіть не треба запитувати людей, що вони робили до 24 серпня 1991 року. Людей треба запитати, що вони робили після 24 серпня 91-го року. І багато з людей в керівництві, які й досі, часто навіть відверто, працюють на інтереси іноземних держав, а зовсім не України. Після 91-го року кожна людина, незалежно від її минулого, отримала об’єктивну можливість розпочати своє життя з чистого аркуша. І от люстрація має стосуватися саме подій вже після 91-го року, а не до 91-го року. Бо тоді, зрозуміло, було тоталітарне суспільство, людина часто не мала вільного вибору, не була вільною у своїх вчинках, а після 91-го року у всіх з’явився вільний вибір. Хтось його використав на користь Україні, а хтось його використав на шкоду Україні. І от тут треба звернутися до механізму люстрації. Чекати можна дуже довго і нескінченно.

Сьогодні на порядку денному не стільки люстрація, скільки ліквідація, так би мовити, антидержавної, антинародної влади і створення якогось елементарного демократичного режиму, елементарно патріотичного режиму, а вже тоді після цього можна буде говорити і про люстрацію. Бо сьогодні говорити на цю тему абсолютно безглуздо, бо це розмови абстрактні. Хто сьогодні буде проводити люстрацію? Ті люди, які в першу чергу мають розпочати її з себе?

– Пане Лосєв, часом у тих негараздах, які відбуваються в Україні, звинувачують північного сусіда. Чи, на Вашу думку, і у відсутності люстрації якоюсь мірою задіяна та сама рука?

Кремль 20 років, навіть більше, веде неоголошену війну проти України. Там досі не змирилися з незалежним статусом України
– Звичайно, треба відверто називати речі власними іменами. Бо зрозуміло, що Кремль 20 років, навіть більше, веде неоголошену війну проти України. І зрозуміло, що там досі не змирилися з незалежним статусом України, досі вважають це історичним непорозумінням, помилкою, яку треба виправити, і це факти. І підтвердження цих фактів можна побачити щодня у величезній кількості випадків. Звичайно, і потужно діє п’ята колона цієї держави тут. І ведеться проросійська пропаганда, досить подивитися наші телеканали зранку до вечора, дивишся і не можеш збагнути, в якій державі ти живеш, в Україні чи в Росії. Це факти, і не треба соромитися називати чорне чорним, а біле білим.

– Пане Лосєв, на завершення нашої розмови скажіть, приблизно скільки ще чекати до початку і завершення цього процесу в Україні?

– Якщо ми будемо тут в Україні чекати, то ми ніколи не дочекаємося. От якщо ми будемо щось робити, можливо, протягом кількох років щось зміниться на краще.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG