Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 13:37

Іслам в Україні розвивається мирно, але є загроза маніпуляцій ззовні


Головна мечеть Криму Кебір-джамі, Сімферополь

Головна мечеть Криму Кебір-джамі, Сімферополь

Лондон Іслам в Україні завдяки атмосфері толерантності й сприятливих умов релігійної свободи розвивається як одне з багатьох інших віросповідань. За приблизними підрахунками, зараз є близько 500 тисяч українських мусульман приблизно 1% населення. Хоча деякі джерела стверджують про понад мільйон мусульман в Україні. 78% українських мусульман зосереджені у Криму. Радіо Свобода запросило до розмови співробітницю британської аналітичної установи Chatham House (стипендіата Роберта Боша) Анну Мюнстер автора нового дослідження ісламу й мусульман в Україні.

– Чому варто звертати увагу на іслам в Україні?

– Я б не говорила про проблемні питання. Я б вела мову про зміни. Ситуація не така, як колись. І ці зміни зачіпають не лише мусульман. Я, зокрема, вивчала тих людей, які почали дотримуватися суворіших вимог ісламу. Це також зачіпає суспільство загалом. Оскільки мені доводилося бути в Україні наїздами, то для мене більш помітні, наприклад, жінки, які носять хіджаб, помітні продавці мусульманської їжі «халяль». Чутно заклики до молитви – це в Криму, але навіть у Києві я бачила на вигляд етнічних українок чи росіянок, які закутані в мусульманські хустини, і ці нові ознаки я помічаю.

– Наскільки такі зміни глибокі і яка їхня тенденція?

Очевидні демографічні зміни, бо мусульманському населенню притаманний вищий рівень народжуваності
– Я вважаю, що ми ведемо мову про очевидні демографічні зміни, бо мусульманському населенню в Україні, і не лише там, притаманний вищий рівень народжуваності. Також треба мати на увазі іммігрантів, більшість яких, щоправда, використовує Україну лише як транзитну зону, намагаючись дістатися на Захід. Але деякі залишаються, як, наприклад, турки-месхетинці на півдні України. Кримські татари повертаються на Батьківщину, тобто вони радше репатріанти, а не іммігранти.

– Чи ми ведемо мову про органічний розвиток різних громад, які не становлять проблеми? Адже мусульман в Україні дуже мало?

В Україні були судові позови від мусульманських жінок, які відмовлялися знімати хіджаб, фотографуючись для документів
– Я б сказала, що цифри вводять в оману. Це справді меншина, але це щораз більш впевнена у собі меншина, бо йдеться про її тотожність. Мусульмани на вигляд відмінні від місцевих українців чи росіян. Вони мають свої норми, свої традиції, свята. Окрім помітності, вони домагаються впливу. Наприклад, в Україні були судові позови від мусульманських жінок, які відмовлялися знімати хіджаб, фотографуючись для документів. Це поодинокі випадки, але нам треба дивитися, чи тут йде мова про кількість, чи вплив мусульман. Бо та жінка репрезентує щось інше. Воно символізує зміни. Ті громади наголошують на своїй тотожності і часто це роблять шляхом протиставлення тієї тотожності іншій. В даному випадку – тотожності місцевого слов’янського, переважно християнського населення, яке вживає спиртне, де дівчата одягаються, наголошуючи на зовнішності. А в ревних мусульман цінності інші.

– Чи ви бачите тут можливий конфлікт культур і цінностей?

– Я б сказала, що це процес пристосовування. Наприклад, чимало татарських дівчат, яких я знаю, хочуть одягатися менш консервативно. Але, з іншого боку, я знаю українок, росіянок, які думають про те, щоб, можливо, їм одягатися більш стримано.

– Отже, це питання особистого вибору, релігії, світогляду, способу життя, що, напевне, характерно для кожного суспільства. Але коли мова йде про іслам, то часто говорять про загрозу радикалізації. Чи є така загроза в Україні?

Коли учасники закордонних збройних конфліктів повертаються додому, вони становлять потенційну терористичну небезпеку
– Я вважаю, це питання, яке люблять використовувати в медіа. Регулярно з’являються повідомлення про якісь тренувальні табори в горах для військового вишколу на випадок етнічно-релігійних сутичок. Такі повідомлення завжди були, ними маніпулюють, ними зловживають, але це відволікає увагу від того, що насправді відбувається в мусульманській громаді. І, якщо відверто, то і самі мусульмани стурбовані. Вони самі не хочуть, щоб їхні сини й доньки опинялися під впливом тієї нової, часом войовничої ідеології. Вони не хочуть, щоб їхні сини їхали до Сирії і брали участь у війні. А ми знаємо тепер про Абдулу Джапарова, який загинув у лавах сирійських повстанців. Коли учасники закордонних збройних конфліктів повертаються додому, тоді вони становлять потенційну терористичну небезпеку в своїй країні. Саме у такий спосіб, наприклад, мусульмани зазнають радикалізації тут, у Британії.

– Наскільки ця загроза серйозна для України?

Є потенційна загроза використання зовнішніми силами етнорелігійної напруженості
– Тут більше мова йде про побоювання того, що відбувається деінде. Такими острахами можуть маніпулювати. Отже, щодо небезпеки: потенційно вона є, але я б не поспішала з твердженнями, що таке справді відбувається. Я б сказала, що є потенційна загроза використання зовнішніми силами етнорелігійної напруженості, щоб роздмухувати такі чутки про радикалізацію, щоб називати регіон небезпечним. Це дуже турбує кримських татар. Вони вважають, що з ними несправедливо поводяться ЗМІ, що зростає тиск з боку Росії, що стосовно них поширюються забобони. А я тепер побоююсь, що коли людей підозрюють у можливій радикалізації і ті острахи роздмухуються, то радикалізація може настати саме в результаті таких обставин.

– Наскільки потужним і позитивним чи негативним є зовнішній вплив на мусульман в Україні?

Гроші дають з умовами. Часто передбачається, що коли допомога для мусульман, то вони повинні стати ще кращими мусульманами
– Якщо говорити з мусульманами, то для декого з них це дуже позитивний вплив. Вони бачать, як зводяться мечеті, доброчинні організації допомагають бідним, викопують криниці. Це позитивний вплив, бо йдеться про фінансування від багатих спонсорів. Це може бути сусідня Туреччина або Катар, Кувейт. Але негативна сторона полягає у тому, що гроші дають з умовами. Часто передбачається, що коли допомога для мусульман, то вони повинні стати ще кращими мусульманами. Часто це саме їхня (донорів) інтерпретація того, що таке «справжні мусульмани» і що вони повинні робити. Я вважаю, що це хвилює і самих мусульман в Україні, які, наприклад, можуть дозволити собі пити горілку на весіллях, а їм кажуть: «Ні! Ніякої горілки! Жінки повинні сидіти окремо від чоловіків! Танцювати не можна!..»
Це вже створює протистояння навіть всередині мусульманської громади. Ми можемо вважати це загрозою для нас, але першими жертвами таких змін є самі ж мусульманські громади.

– Мирне співіснування ісламу та інших релігій в Україні – це результат того, що українська влада таки щось робить правильно?

– Найбільш позитивними є можливості для релігійної свободи і свободи сумління в Україні. Можна сказати, що це результат кращих законів у порівнянні з деякими іншими пострадянськими державами. Це сприяє розвиткові різних громад, в тому числі нетрадиційних мусульманських, християнських і навіть поганських громад. Є цілий калейдоскоп груп, течій, і це чудово. Небезпека з’являється тоді, коли хтось намагається маніпулювати цим. Часом зовнішні чинники ділять мусульманські громади. Це потенційно може бути використане різними сторонами. Але уряд може більше налагоджувати зв’язки з мусульманськими громадами, заохочуючи міжрелігійні ініціативи. Треба налагоджувати мости між мусульманами і немусульманами, бо я побоююся, що тенденція полягає у тому, що вони часом співіснують, але не спілкуються. Коли таке відбувається, то є загроза поширення страхів і навіть ворожості, поширення ксенофобії та етнорелігійної напруженості.

– Чи бачите ви різницю між Україною та Росією, коли йдеться про мусульманське питання та іслам?

У Росії інша ситуація. «Понаєхалі тут». Суть гри – «очищення» Москви від мігрантів. Вона символізує рух за «Росію для росіян»
– У Росії інша ситуація. Там є проблема урядових обмежень і соціальної ворожості. Ворожість означає зростання ксенофобії й нетерпимості у суспільстві. Ми знаємо про сутички на Манежній площі в Москві та в інших місцях. І це турбує. Я побоююся, що там тенденція лише до погіршення, бо йдеться про страх і ненависть. В інтернеті є гра, яка називається «Понаєхалі тут». Суть гри – «очищення» Москви від іммігрантів і трудових мігрантів. Це дуже цинічна гра. Вона дуже символізує цей рух «за Русь», за «Росію для росіян». Йдеться про розростання крайнього націоналізму. Дуже часто це спрямовано проти мусульманського населення, мігрантів – мусульман. Я вважаю, що найбільша різниця саме у цьому. Бо таких масштабів негативу в Україні я не бачу. Українське суспільство набагато толерантніше, і я вважаю, що там значно здоровіші умови.

– Можливо, це лише тому, що в Росії мусульман набагато більше? Чи причина лише у цьому?

– Це може бути пов’язане з цифрами, це може бути пов’язане з національним характером. Для деяких людей утвердження власної тотожності полягає у пошуках ворога. Особливо коли йдеться про так званих історичних ворогів. Неприязнь між мусульманами і немусульманами може бути вкорінена століттями, і цим також можуть маніпулювати. А В Україні, особливо в академічних колах, дискусії інші. Наприклад, розглядають варіанти, що було б, якби Україна історично стала мусульманською країною. Адже впродовж історії українці не лише воювали з татарами, але й укладали союзи. Отже, історично в Україні було більше гнучкості. Можливо, це і вилилося у те, я б сказала, толерантніше ставлення.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG