Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 02:49

«ГогольФест» має повернути віру людям – куратор


Київ – З 13 до 22 вересня у київській промзоні триватиме шостий «ГогольФест». Куратор кінопрограми цьогорічного фестивалю, директор арт-простору 6 Level, актор Максим Демський розповів про те, як влаштовували цьогорічний «ГогольФест» та на що варто звернути особливу увагу.

– На яку кількість відвідувачів розраховуєте цього року?

– Ну, думаю, тисяч двісті за весь фестиваль повинні прийти.

– Хто це? Хто приходить на «ГогольФест»?

«ГогольФест» для того, щоб повернути віру людям
– Це, в першу чергу, творча тусовка така. Ну, звісно, студенти, журналісти, музиканти. Фестиваль – не так для людей, які хочуть щось сприйняти, а для тих, хто шукає якісь копроекти, однодумців. Тобто це люди, які вже щось роблять або намагаються робити, і ми своїм фестивалем допомагаємо їм отримати цю віру в те, що можна щось із кимось робити.

У нас дуже багато маргіналів – людей, які роблять щось, створюють, але вони «десь там» це щось роблять
Можна стати свідком того, що відбувається, але «ГогольФест» – це і є творчий процес безпосередньо під час фестивалю. Я впевнений, що за фестиваль народиться ряд нових серйозних проектів. У нас дуже багато маргіналів – людей, які роблять щось, створюють, але вони «десь там» це щось роблять, і ми, в принципі, створюємо простір, у якому об’єднуються ці люди і намагаються створити щось єдине.

– Чи не остерігаєтесь ви, що платний вхід на окремі заходи зменшить кількість відвідувачів?

– От і перевіримо, наскільки фестиваль, який є найбільш незалежним у цій країні, дійсно буде підтриманий людьми, які впевнені, що такий захід вкрай необхідний цій країні.

– Хто має платити за мистецтво? Наскільки українці готові до цього, на вашу думку? Чи будуть сподіватись на меценатів (в контексті розвитку краудфандингових ініціатив типу спільнокошту )?

Ми всі маємо платити за мистецтво
– Ми всі маємо платити за мистецтво, і я в тому числі, роблячи цей фестиваль, витрачаю свої кошти власні. Я заробляю, як «пересічний громадянин», як кажуть, і частину своїх коштів витрачаю на мистецтво, мистецтво не тільки своє, а й людей, що працюють зі мною. Я вважаю, це відповідальність людей, громадянська позиція, коли вони прокидаються зранку і розуміють, що є певний обсяг роботи, який треба виконати сьогодні від початку і до кінця, і мистецтво насправді – це частина цього життя, у яке треба вкладати чи гроші, чи сили.

– Яким чином вам вдалося зібрати бюджет фестивалю такого масштабу?

– Ми його не зібрали, от у чому справа, ми сподіваємось на вхідні квитки, що люди нас підтримають, і ми вийдемо на «нуль». Але зараз у нас серйозний «мінус», ми домовилися з компаніями, які забезпечують нам звук, відео і так далі, це такі цікаві люди, вони надають нам апаратуру і дають можливість розрахуватися після фестивалю. Тобто ми діємо на таких партнерських засадах, зокрема, співпрацюємо із різноманітними інститутами, там Польський інститут, Французький інститут, Чеський культурний центр, вони за свій кошт привозять людей, а ми швидше забезпечуємо технічно-творчу взаємодію тут, на цьому просторі.

– А якщо ви не вийдете на «нуль»?..

– Скинемось всі разом організатори, і якось вийдемо із ситуації, але це буде показувати нам жовту або навіть червону картку…

– «Батько» фестивалю Владислав Троїцький розповів нам, що означає «ГогольФест» дня нього:

Владислав Троїцький: «Прекрасна країна, красиві люди… А чому такі нещасні? Всі скаржаться, що не любить Росія, хоче задушити в своїх обіймах, і Євросоюз якось не дуже хоче. Точніше, хоче, але якоюсь особливою любов’ю. Потім ти розумієш, що насправді не вистачає почуття самоповаги – коли ти сам можеш відповідати за своє життя і свою долю, не очікуючи, коли хтось простягне тобі свою руку допомоги, чи наші чиновники щось повинні. У них своє власне насичене яскраве життя. Повірте, їм є чим займатись.

З іншого боку ми – освічені, розумні, які мріють щось зробити для країни – опиняємось на узбіччі суспільної свідомості.

Вчителі й лікарі якісь маргінальні. Вони бідні і нікому не потрібні. Їх ніхто не поважає. Але так не може бути! Вчителів і лікарів не поважають, а депутатів – поважають. Так не може бути!

І виникла думка, що «ГогольФест» може бути тим простором, де ми скажемо, що «ми – це ми», що ми – Україна, що ми – Київ, що ми є, що ми готові відповідати один за одного, будувати свою територію і захищати її. Тому з’явився лозунг: «Присвой «ГогольФест»!». «Присвой» не за пострадянською традицією – вкради і притягни собі додому, а присвой і захищай.

Виникла ідея храму. Це буде справді храм. Позаконфесійний. Це храм людини, храм вільної людини. Треба вичавити з себе раба, припинити виправдовувати власну бездіяльність тим, що «щось не склалось» – з владою чи чимось ще… Ти мусиш робити. Ти мусиш довіряти. Це все, що я хотів сказати».
Владислав Троїцький

Владислав Троїцький


– Що таке «ГогольФест» особисто для вас?

– Для мене це частина життя. Я присвячую йому три-чотири місяці на рік. Для мене особисто це безперервний експеримент: я намагаюсь отримати певний досвід, зрозуміти людей, відкрити свій власний світ, бути в команді, бо команда надзвичайна – таких людей, на жаль, дуже мало в нашій країні.

Але взагалі «ГогольФест» для того, щоб повернути віру людям. Мені, наприклад, робили локацію: є 20 монтувальників, от вони прийшли всі – я там їм про «ГогольФест» розповідаю, а вони кажуть: «Ні! Нічого в цій країні не буде». Хоча ми беремо і «з нуля» щось робимо.

Ми можемо взяти і створити свій власний культурний контекст, власну національну ідею і підняти країну з колін
«ГогольФест» – це фестиваль-приклад того, що від однієї людини багато чого залежить. Треба повірити в свої сили і зрозуміти, що просто треба брати й робити – зрозуміти свою місію і виконувати її, робити це якісно.

На «ГогольФест» зібралась дуже велика кількість людей, які не просто щось дарують, це надзвичайно потужна комунікація, поза словами, поза роботою, це якась трішки інша «хвиля». Ми її зараз запускаємо.

Було подібне щось. «ZigZigZone» – є такий фест. Він намагався. Але це дуже маленький масштаб. Ми теж намагались робити там щось абсолютно незалежно й безкоштовно.

Але все це для того, щоб люди могли зрозуміти, що все у наших руках. Ми можемо взяти і створити свій власний культурний контекст, власну національну ідею і підняти країну з колін. Так от навіть.

– Наскільки складно було влаштовувати фест цього року? Державної підтримки немає…

– Хоч у нас фінансових ресурсів не стає більше, у нас надзвичайно збільшується «людський ресурс». До нас підключаються люди, які раніше не знали цього і не чули. Підключається аудиторія, ті люди, які мислять не у форматі «завтра-післязавтра», а «поколіннями» (до чого це призведе через 20, 30 років). У них вже є якісь думки, до чого це все призведе, як це може бути і наскільки серйозний резонанс може зробити цей фестиваль в часі.

– Владислав Троїцький цього року анонсував закриття театру «Дах» як репертуарного театру. Чи не боїтеся Ви за майбутнє проектів Троїцького?

«Дах» як репертуарний театр не потрібен
– Влад – це людина-вчитель для багатьох людей, і для мене теж. Я знайомий з ним дуже багато років. Я думаю, що кожен вчитель хоче, щоб його учні в чомусь його перевершили, досягли якоїсь мети.

Ми прийшли до того моменту, коли «Дах» як репертуарний театр не потрібен. Так, він потрібен суспільству, але люди, які в ньому живуть, яких він виховав, вже повинні йти на власних ногах. І Пітер Брук так працював… Це взагалі дуже відома європейська модель «проектного» театру, де відкривається проект, люди його дивляться – якщо він має якийсь резонанс, то він їде по світу, а якщо ні, то він консервується і далі відкриваються проекти. В принципі, це просто інша модель.

В нашому суспільстві є «штампи»: яким повинен бути театр, що він має нести. Але це лише штампи. Тому прийдемо до «більш пошукового» театру.

– Коли говорять про «ГогольФест», перш за все згадують про театральну програму. Що цікавого цього року?

– Стефан Рікардель спільно з Владом Троїцьким та актрисами театру «Дах» (у виставі грає 12 дівчат і один хлопець, хлопець – Діма Ярошенко), вистава називається «сТАНЦІЯ». Я був на аван-прем’єрі. Рекомендую всім побувати, бо це такий рівень, можливість подивитися нам, українцями, як на нас дивиться француз. Французький погляд на українську історію. Якось так… Для мене це вистава світів, які Рікардель об’єднав. Це як кінострічка. Ви бачите кадр за кадром, як події розвиваються. Але в кіно ми бачимо один кадр, а за ним – нічого, а тут цей кадр розвивається. Говорити про програму загалом складно, бо можна одній виставі присвятити цілу програму…

– Ви відповідаєте за кінопрограму фестивалю. У чому її концепт?

Режисери є, сценаристи є, музиканти є, а от кіна все одно нема, немає якось «гвинтика»
– Цього року ми замахнулися і намагаємось створити платформу для діалогу. Ми назвали концепцію «Пошук ідеальних рішень в кіно». До нас приїде Кшиштоф Зануссі. 16 вересня, у неділю, він даватиме майстер-клас.

Всі стрічки, які ми пропонуємо, мають на меті спровокувати людей на діалог. Буде дуже багато спілкування. Будуть практично всі режисери картин чи сценаристи, актори, які будуть спілкуватись з людьми.

Ми зупиняємось: от так в країні все, як є. І з цього моменту ми відриваємось і намагаємось знайти рішення, як створювати кіно. Тому що режисери є, сценаристи є, музиканти є, а от кіна все одно нема, немає якось «гвинтика».

– Спеціальна рекомендація від Максима Демського. На що б Ви порадили звернути особливу увагу?

Для того, щоб створити щось в мистецтві, треба просто відчути ритм
– На лабораторію, яка буде відбуватись. Звісно, є проекти, художні проекти, театральні, музичні – вони всі насичені, вони всі повноцінні. І кожен із учасників програми – це досить серйозна річ, на яку треба піти.

Більше того – це дуже великий освітній процес. Є дуже потужна літературна і освітня програма.

Але, в принципі, я пропоную всім прийти туди і відчути ритм, в якому це буде відбуватись. Бо для того, щоб створити щось в мистецтві, треба просто відчути ритм.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG