Доступність посилання

ТОП новини

Чи справді Україна «вагітна» революцією?


Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:12:48 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ
Минула програма була завершена прогнозом одного з експертів із соціальних рухів в Україні Володимира Чемериса, активіста з неурядової організації у Києві «За мирні протести», котрий стверджує, що Україна «вагітна революцією». Мається на увазі активізація соціальних рухів в Україні, так званих стихійних виступів – бунтів у регіонах, страйків трудівників різних галузей економіки. «Ми спостерігаємо все більше соціальних протестів, які свідчать, що Україна вже давно «вагітна» революцією», – сказав Радіо Свобода Володимир Чемерис.

Відомо, що революція – це якісний стрибок у розвитку суспільства, коли системні зміни значно скоріші, аніж у часи еволюційних, реформаторських змін. У нас йдеться, насамперед, про ймовірність соціальної, політичної революції, котра була б покликана змінити пострадянську, наполовину авторитарну, систему державного правління в Україні на демократичну, з дотриманням законності та прав людини; усунути несправедливий, наполовину ринковий, наполовину – силовий, ручний, характер розподілу, який характеризують ще як «олігархічний».

Чи маємо в сучасній Європі приклади таких революцій? Так. І, насамперед, кажуть про Оксамитову революцію в Чехословаччині в листопаді 1989 року.
Їржі Пеге
Їржі Пеге

Відомий чеський політик, політолог, колишній радник президента Вацлава Гавела, нині ректор американського Нью-Йоркського університету в Празі Їржі Пеге сказав Радіо Свобода: «Оксамитова революція стала важливим переломом, бо змінила цілу систему. Вона ознаменувала зміни, які привели до встановлення або ж відродження ринкової демократії. Ця революція стала проявом опору і наступу проти комунізму. Сталося так, що в результаті Оксамитова революція в Чехословаччині відрізняється від пізніших революцій, таких, як, наприклад, Помаранчева революція в Україні. Тому що там то вже була, так скажемо, революція проти посткомунізму, а Оксамитова революція в Чехословаччині була ще революцією проти комунізму».

Революція в Україні щось виправдала, але до великої міри не досягла своєї мети. Може, десь 50 на 50
Їржі Пеге
Разом з тим Їржі Пеге вважає, що «Помаранчева революція в Україні до великої міри не виправдала сподівання українців». «Я думаю, що ця революція в Україні щось виправдала, але до великої міри не досягла своєї мети, – зазначає він. – Може, десь 50 на 50, бо багато людей очікувало від цієї революції зміни системної орієнтації України у напрямку на Захід. Люди також очікували, що прийде кінець отим посткомуністичним практикам, як зловживання владою, насильство, корупція та подібні речі. Але цього якраз не сталося. Та й цього відбутися до певної міри не могло, бо знову ж таки багато залежить від того, як далеко це суспільство пішло у своїй власній внутрішній трансформації. Разом з тим, ситуація в Україні набагато складніша і суперечливіша, ніж у Чехії. Бо то є країна, яка розділена на західну й східну частини ментально, культурно. Західна частина України скоріше тягнеться до Європи, Європейського союзу. А Східна Україна є скоріше у полі зору, контролю, з боку Росії. А це, звичайно, є фактори, котрі не заважали Чехії. І це є великою проблемою для України».

За 22 роки в Україні не відбулося системних змін, тому потрібна революція

В Україні люди вже не просто вимагають зарплату, а говорять про те, що необхідно міняти взагалі – все своє життя
Володимир Чемерис
Якраз Володимир Чемерис і говорить про те, що відсутність у «помаранчевих подіях» 2004 року в Україні саме характеру революції, системних змін, і актуалізує революційну ситуацію в державі. «Це не була революція. Тому що треба зрозуміти, що революція – це зміна системи, системи соціально-економічних і політичних відносин, – зауважує Чемерис. – Насправді «помаранчеві події» нічого цього не змінили. І тому, власне, відбулося отаке величезне розчарування у людей щодо цих подій. Очевидно, що в Україні так само система зміниться, і чому, власне, я говорив про те, що Україна «вагітна» революцією, бо у нас в державі чимдалі щороку збільшується кількість акцій протесту. Більшість цих акцій протесту мають саме соціальний, економічний характер. Люди вже не просто вимагають зарплату, а говорять про те, що необхідно міняти взагалі – все своє життя».
Тарас Стецьків
Тарас Стецьків

Хоча один з лідерів нового громадського руху в Україні «Третя республіка», колишній польовий командир Помаранчевої революції Тарас Стецьків сказав Радіо Свобода, що на Майдані в Києві у 2004 році була саме революція, але на сьогодні він не бачить явних ознак нової революції в державі.

«Помаранчеві події» були революцією новітнього типу
Тарас Стецьків
«Звичайно, що була. Вона не зламала системи. Але було багато революцій, які насправді мали шанс зламати систему, але її не зламали. Але це не скасовує того, що за своїми характерологічним ознаками «помаранчеві події» були революцією новітнього типу… Якщо революції є неуспішними, то рано чи пізно накопичується енергія, щоб це повторити. На сьогодні, з точки зору моєї професійно-політичної інтуїції, я не бачу ознак цього, ще накопичення енергії немає. Є процес накопичення цієї енергії, але сказати, що вона вже є накопичена і ситуація дозріває до революції – ні, зараз так не можна сказати», – зазначає Тарас Стецьків.
Владислав Лук’янов
Владислав Лук’янов

Представник правлячої в Україні Партії регіонів, народний депутат Владислав Лук’янов взагалі не вважає Майдан 2004 року революцією та не є прихильником революційних змін, хоча каже Радіо Свобода, що системні зміни в Україні необхідні, але лише в еволюційному режимі.

Я є чітким і послідовним прихильником поетапних змін і еволюційного руху в позитивному напрямку
Владислав Лук’янов
«Я не вважаю, що коли люди вийшли продемонструвати свою політичну позицію, у будь-якій ситуації, обов’язково потрібно називати революцією, – зауважує він. – Я вважаю, що ми, українці, налаштовані на толерантні, спокійні відносини і розв’язання проблем не конфліктними шляхами, а шляхом перемовин, висування вимог, обговорення їх і прийняття цих вимог. Революція – це слово має негативний такий присмак якийсь, негативне значення. А те, що відбувалося в Україні у 2004 році – це був вихід людей на вулицю, це було мирне зібрання, і воно ніякого негативу особливого не мало… Нам дійсно потрібні ті реформи, які зараз відбуваються, робити координовано, системно… Я є чітким і послідовним прихильником поетапних змін і еволюційного руху в позитивному напрямку».

Взагалі-то, чимало відомих на Заході філософів і соціологів з обережністю ставляться до терміну «революція», коли йдеться про «кольорові революції» на пострадянському просторі. Вони кажуть, що подібне використання таких термінів лише девальвує поняття «революція», його зміст. Так, наприклад, відомий сучасний німецький філософ, неокантіанець Петер Слотердайк із Карлсруе називає «помаранчеві події» в Україні «конвульсійним борсанням» з намаганнями позбутися «родимої оболонки», тягаря радянського минулого. Інші серйозні філософи на Заході також переконані, що подолання пострадянського, наполовину авторитарного, способу буття є дуже актуальним для України, але поки що не бачать явних ознак системних змін у цьому напрямку. Українці, на думку Слотердайка, не докладають максимуму зусиль для втечі від минулого і постійно заклинають його, замість того, щоб назавжди втекти до свободи.

Якщо революція, то коли?
Володимир Чемерис
Володимир Чемерис

Явна необхідність системних, революційних змін в Україні, на думку багатьох аналітиків, назріла. Так коли ж це можливо, насправді? Вже згаданий Володимир Чемерис каже: «Ну ви знаєте, коли відбулася акція «Україна без Кучми» з подіями 9 вересня 2001 року, ми думали, що чекати доведеться наступного вибуху років 10. Насправді, вибух-то відбувся набагато раніше – у 2004 році. Можливо, щось написано в катренах Нострадамуса про те, коли власне цей новий вибух відбудеться. Але, на жаль, вони так зашифровані, що читати їх неможливо. Тому ми можемо говорити про тенденції, але про те, що вони відбудуться от через рік – через два, ну, це дуже важко казати. Я колись в березні 2000 року написав статтю «Революція 2000 року», і вона була оприлюднена в газеті «День». Я не міг подумати тоді, що вже у грудні того ж самого, 2000-го, люди десятками, сотнями тисяч вийшли на вулиці для того, щоб вимагати змін. Так що я не можу зараз називати якісь терміни».

За рік до Помаранчевої революції ситуація не вказувала на те, що люди вже дозріли до масового усвідомленого протесту
Тарас Стецьків
Один з лідерів нового громадського руху «Третя республіка» Тарас Стецьків прогнозує: «Станом на сьогоднішній день поки що революція не вимальовується. Але це зовсім не означає, що в 2014 році не відбудуться якісь події, котрі можуть прискорити визрівання суспільства. Ситуація не є статичною. На сьогоднішній день виглядає, що у найближчі два-три роки, мабуть, ні. Але ж і за рік до Помаранчевої революції ситуація не вказувала на те, що люди вже дозріли до масового усвідомленого протесту. А рівно за рік вони до нього дозріли. Бо відбулася ціла низка подій, які прискорили визрівання суспільства. Може так бути й зараз».

Ми є свідками дедалі більшого тиску Росії на Україну, щоб завадити їй рухатися до Європи, до євроінтеграції з ЄС
Їржі Пеге
Чеський філософ і аналітик Їржі Пеге зазначає, що своєрідний повтор революційних подій в Україні можуть викликати зовнішні фактори. «Я думаю, що у разі погіршення ситуації в Україні, якихось системних проблем могло б дійти й до повернення революції. Тепер ми, наприклад, є свідками дедалі більшого тиску Росії на Україну, щоб завадити їй рухатися до Європи, до євроінтеграції з ЄС. І, безумовно, велика частина українського суспільства бажає такого зближення з ЄС. Тому, у разі підпорядкування України впливу Росії у даній ситуації та відмови влади від євроінтеграції, це може викликати, насамперед, на заході України, велике збурення в народі. Це може викликати велике народне повстання чи, як кажемо, революцію, подібну до Помаранчевої. Так що, звичайно, в Україні тих революційних каталізаторів є ціла низка, тому не думаю взагалі, що Помаранчева революція в Україні могла бути якоюсь останньою революційною подією».

Експерти ведуть мову про накопичення енергії, збурення в масі народу – котре є обов’язковою умовою майбутніх революційних подій в Україні. Але чи винесли в Україні уроки з поразки у 2004 році? Чому сьогодні більш як половина чехів незадоволені впровадженням у життя ідей їхньої Оксамитової революції? Чи не йдеться про вже згадану занадто швидку байдужість рушійних сил революцій щодо втілення у життя головних принципів свободи і демократії? Тобто, чи не дочасна втеча людей від революції, полишення її напризволяще на розсуд недалеких політиків і веде до її поразки?

Про це у наступному випуску – «Втеча від свободи, втеча від революції».

Думки, висловлені в авторській рубриці «Втеча від свободи» не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG