Київ – 66 відсотків євреїв у країнах Євросоюзу називають прояви антисемітизму основною проблемою у країнах їхнього проживання. При цьому серед найбільш небезпечних проявів антисемітизму вони називають відповідну риторику і гасла радикальних політичних сил і поширення мови ворожнечі у суспільстві. В Україні, згідно з опитуваннями Всесвітнього єврейського конгресу, динаміка проявів антисемітизму знижується. Водночас, на думку експертів, використання окремими політиками і політичними силами ксенофобської, антисемітської риторики є загрозою для міжетнічної злагоди у країні.
За даними Всесвітнього єврейського конгресу, найбільше проявів антисемітизму зафіксовано у Німеччині, Великобританії і Франції (від нападів на ґрунті ненависті – до використання мови ворожнечі й актів вандалізму). Але наразі ідеться не тільки про антисемітизм, а і про антиісламізм і вияви ненависті до ромів.
В Україні ж експерти спостерігають регресивну динаміку: якщо у 2005 році зафіксовано понад 700 антисемітських подій, то у минулому році їх було не більше ніж 30. В українському суспільстві антисемітизм носить здебільшого побутовий характер, але за умов соціально-економічної кризи серед українців побільшало тих, хто шукає винних у складностях серед «інакших», чи то «чужих».
Не менш небезпечне і використання так званої «мови ворожнечі» окремими політиками і політичними силами. Цю мову чути як на адресу людей певного народу, так і на адресу політичних опонентів, зазначають представники єврейських організацій. Про це також кажуть і фахівці Київського міжнародного інституту соціології, які упродовж майже десяти років досліджують проблеми міжетнічних стосунків в Україні.
Криза в економіці і політики як джерело пошуку «чужих»
Про економічну складову сучасного українського антисемітизму Радіо Свобода розповів президент Єврейського форуму України Аркадій Монастирський. За його словами, криза призводить до люмпенізації суспільства. яким стає легше маніпулювати.
«Ми ще у 2010 році прогнозували, що погіршення соціально-економічної ситуації в Україні призводить до люмпенізації людей. І вони починають шукати, хто винний. Вони озлоблені, вони не мають грошей і маніпулювати цими людьми стає достатньо просто. І в цьому якраз є загроза», – зазначає Монастирський.
Голова Асоціації єврейських організацій та громад України Йосип Зісельс у розмові з Радіо Свобода зауважив, що антисемітизм у суспільстві роздмухують політики, зацікавлені у протистоянні між українцями й іншими народами, які мешкають в Україні. На думку Зісельса, антисемітизм у сучасній Україні – це політична технологія, що її використовує влада перед президентськими виборами 2015 року.
«Вибори – через рік з «гаком», тож все треба бачити саме під цим кутом. Антисемітські настрої лягають у цю концепцію. Мені відомо, що існує політтехнологічний сценарій, який має за мету привернути всі національні меншини до влади, щоб національні меншини допомогли зберегти цю владу! Для цього буде роздмухуватись міжнаціональна ворожнеча, і то не партією «Свобода», а владою. І вже влада розпалює цю ворожнечу», – наголосив Зісельс.
Наразі, представники єврейських організацій не мають рецепту, як вберегти Україну від поширення антисемітських настроїв. Аркадій Монастирський і Йосип Зісельс вважають, що у такій специфічній сфері, як відносини між етносами, політики мають демонструвати власну толерантність.
Антисемітизм – результат неосвіченості громади або політичне явище?
Народний депутат, регіонал, заступник голови парламентського комітету з питань прав людини і національних меншин Іван Попеску вважає, що запорукою не поширення антисемітизму у суспільстві є втілення Європейської хартії мов національних меншин, положень Конституції України і міжнародних актів із захисту етнічних спільнот. У використанні ксенофобських гасел і риторики політик звинуватив праві партії – і європейські, і українські.
«Коли під час виборчих кампаній починають політики використовувати етнічні гасла, говорять про виключності якоїсь нації, – звичайно, це призводить до зростання напруги у міжнаціональних відносинах. Як правило, це проявляється в антисемітських висловлюваннях, у висловлюваннях проти національних меншин, насамперед таких, які проживають компактно, – зазначає Попеску. – Цю риторику, чи то «мову ворожнечі» використовують праві партії, а деякі верстви населення під їхнім впливом починають ображати людей іншої національності. Влада повинна реагувати на будь-які прояви, спрямовані на дестабілізацію міжетнічних стосунків, але у рамках закону».
А фахівці Київського міжнародного інституту соціології зазначають, що чим більш освіченим є суспільство, тим рідше у ньому з’являються ксенофобські настрої і тим складніше політикам «спровокувати» громаду на антисемітські прояви.
Освітяни стверджують, що навчити як особу, так і громаду толерантності, поваги до людей різних національностей – цілком реально. За словами київського педагога Анни Ленчовської, цьому сприяють знайомство з історією, культурою і традиціями етносів, котрі мешкають в Україні. Саме цю методику Ленчовська використовує при роботі з відвідувачами «Таборів толерантності», які щоліта проходять на Закарпатті.
За даними Всесвітнього єврейського конгресу, найбільше проявів антисемітизму зафіксовано у Німеччині, Великобританії і Франції (від нападів на ґрунті ненависті – до використання мови ворожнечі й актів вандалізму). Але наразі ідеться не тільки про антисемітизм, а і про антиісламізм і вияви ненависті до ромів.
В Україні ж експерти спостерігають регресивну динаміку: якщо у 2005 році зафіксовано понад 700 антисемітських подій, то у минулому році їх було не більше ніж 30. В українському суспільстві антисемітизм носить здебільшого побутовий характер, але за умов соціально-економічної кризи серед українців побільшало тих, хто шукає винних у складностях серед «інакших», чи то «чужих».
Не менш небезпечне і використання так званої «мови ворожнечі» окремими політиками і політичними силами. Цю мову чути як на адресу людей певного народу, так і на адресу політичних опонентів, зазначають представники єврейських організацій. Про це також кажуть і фахівці Київського міжнародного інституту соціології, які упродовж майже десяти років досліджують проблеми міжетнічних стосунків в Україні.
Криза в економіці і політики як джерело пошуку «чужих»
Про економічну складову сучасного українського антисемітизму Радіо Свобода розповів президент Єврейського форуму України Аркадій Монастирський. За його словами, криза призводить до люмпенізації суспільства. яким стає легше маніпулювати.
«Ми ще у 2010 році прогнозували, що погіршення соціально-економічної ситуації в Україні призводить до люмпенізації людей. І вони починають шукати, хто винний. Вони озлоблені, вони не мають грошей і маніпулювати цими людьми стає достатньо просто. І в цьому якраз є загроза», – зазначає Монастирський.
Голова Асоціації єврейських організацій та громад України Йосип Зісельс у розмові з Радіо Свобода зауважив, що антисемітизм у суспільстві роздмухують політики, зацікавлені у протистоянні між українцями й іншими народами, які мешкають в Україні. На думку Зісельса, антисемітизм у сучасній Україні – це політична технологія, що її використовує влада перед президентськими виборами 2015 року.
«Вибори – через рік з «гаком», тож все треба бачити саме під цим кутом. Антисемітські настрої лягають у цю концепцію. Мені відомо, що існує політтехнологічний сценарій, який має за мету привернути всі національні меншини до влади, щоб національні меншини допомогли зберегти цю владу! Для цього буде роздмухуватись міжнаціональна ворожнеча, і то не партією «Свобода», а владою. І вже влада розпалює цю ворожнечу», – наголосив Зісельс.
Наразі, представники єврейських організацій не мають рецепту, як вберегти Україну від поширення антисемітських настроїв. Аркадій Монастирський і Йосип Зісельс вважають, що у такій специфічній сфері, як відносини між етносами, політики мають демонструвати власну толерантність.
Антисемітизм – результат неосвіченості громади або політичне явище?
Народний депутат, регіонал, заступник голови парламентського комітету з питань прав людини і національних меншин Іван Попеску вважає, що запорукою не поширення антисемітизму у суспільстві є втілення Європейської хартії мов національних меншин, положень Конституції України і міжнародних актів із захисту етнічних спільнот. У використанні ксенофобських гасел і риторики політик звинуватив праві партії – і європейські, і українські.
«Коли під час виборчих кампаній починають політики використовувати етнічні гасла, говорять про виключності якоїсь нації, – звичайно, це призводить до зростання напруги у міжнаціональних відносинах. Як правило, це проявляється в антисемітських висловлюваннях, у висловлюваннях проти національних меншин, насамперед таких, які проживають компактно, – зазначає Попеску. – Цю риторику, чи то «мову ворожнечі» використовують праві партії, а деякі верстви населення під їхнім впливом починають ображати людей іншої національності. Влада повинна реагувати на будь-які прояви, спрямовані на дестабілізацію міжетнічних стосунків, але у рамках закону».
А фахівці Київського міжнародного інституту соціології зазначають, що чим більш освіченим є суспільство, тим рідше у ньому з’являються ксенофобські настрої і тим складніше політикам «спровокувати» громаду на антисемітські прояви.
Освітяни стверджують, що навчити як особу, так і громаду толерантності, поваги до людей різних національностей – цілком реально. За словами київського педагога Анни Ленчовської, цьому сприяють знайомство з історією, культурою і традиціями етносів, котрі мешкають в Україні. Саме цю методику Ленчовська використовує при роботі з відвідувачами «Таборів толерантності», які щоліта проходять на Закарпатті.
