Є загроза військового конфлікту, багато часу в Януковича немає – Шарий

Уроки з війн на Балканах навчили ЄС, що якщо він береться залагоджувати конфлікт, то його умови і взяті на себе зобов’язання сторони повинні виконувати беззастережно, говорить російський журналіст Андрій Шарий, який впродовж балканських війн був кореспондентом Російської редакції Радіо Свобода в регіоні. Андрій Шарий є автором книги про Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії «Трибунал. Хроніка незавершеної війни». На його думку, роль Росії в цьому конфлікті була неоднозначною, а загроза потрапити під суд в Гаазі мало лякає бажаючих стати диктаторами на пострадянському просторі.

– За останні 20 років Європейський союз накопичив досить великий досвід посередництва і дечого навчився. І якщо можна очікувати, що якийсь Карл Більд, який свого часу був посередником для Югославії вестиме переговори, можна передбачити, яка буде позиція Європейського союзу.

По-перше, протягом останніх десятиліть в європейській дипломатії утвердився один принцип роботи з проблемними країнами. Це принцип – «стандарти в обмін на поступки». Іншими словами, від будь-яких людей, з якими ЄС вестиме переговори, вимагатиметься спершу виконання домовленостей, а вже потім ЄС буде допомагати грошима, міжнародними спостерігачами, місіями моніторингу, та іншими речами. Ця концепція була імплементована в Косові. Вона не була бездоганна, але вона виявилася ефективнішою, ніж те, що вимагали раніше.

Треба розуміти, що якою б не була швидкою європейська реакція, вона все одно буде запізнюватися через гірше розуміння ситуації, ніж у тих людей, які є на місці. Я не думаю, що можна говорити про якусь вирішальну роль європейського посередництва (щодо України), тому що це український конфлікт, і вирішуватимуть його самі українці.

Ще один цікавий урок, який також було вивчено на Балканах, це те, що раніше Європейський союз намагався домовлятися з тими, хто був більше договороспроможний. Але останнім часом, за моїми спостереженнями, ЄС відмовився від такого методу, вони в рівній мірі, і в рівній мірі жорстко розмовляють з усіма сторонами конфлікту. Тобто, якщо українська опозиція думає, що от, ми ж хочемо до Європи і стосовно нас європейські посередники будуть поводитися м’якше, ніж до Януковича, то, швидше за все, це буде не так. Є певний набір певних об’єктивних, навіть якщо хочете, бездушних стандартів, виконувати які будуть змушені усі сторони конфлікту.

– В ситуації України, принаймні нинішній йдеться не стільки про те, щоб ЄС став посередником в конфлікті, скільки про те, щоб він натиснув на президента Януковича, щоб в країні почали елементарно поважати права людини.

– Часу немає, і всі розуміють, що час спливає. Я думаю, що всі бояться військового продовження конфлікту. Тому багато часу в президента Януковича немає. Але потрібно пам’ятати і про російський чинник. Президент Володимир Путін на саміті ЄС-Росія заявив, що він готовий працювати з будь-яким українським урядом, це свідчить про те, що і в Кремлі не ідіоти сидять. Думаю, в зв’язку з цим з’являється можливість для маневру.

Але тут потрібно ще розділяти дві речі. Є Європейський союз, а є ще дипломатія окремих країн Європейського союзу, коли використовуються двосторонні контакти. У випадку з Югославією це була Німеччина, зараз, очевидно, це також буде Німеччина, як найсильніша сторона Європейського союзу, і як один з найбільших торговельних партнерів. У випадку України це буде, звичайно, Польща. Тобто можуть бути і такі посередницькі зусилля, які виглядають, як неформальні, але разом з тим вони можуть дати якийсь неочікуваний результат.

–Ви згадали про Росію, яка спровокувала нинішній конфлікт в Україні. Багато оглядачів говорили, що Росія не стільки допомагала вирішити, скільки поглиблювала конфлікт на Балканах. Які тут можуть бути паралелі?

– Вона була двоїстою. Вона завжди була двоїстою. І я думаю , що може розчарую когось із ваших слухачів (таких зовсім опозиційно орієнтованих) – вона мені і тут здається двоїстою. Це – дуже складна історія. З одного боку, зрозуміло, що позиція Росії не тільки на Сході, але і взагалі в Україні, просто об’єктивно сильніша, ніж позиція Європейського союзу.

Тому говорити про те, що взагалі обійтися без будь-якого російської участі неможливо. Зрозуміло, що Росія, як мені здається, не зацікавлена у розпаді України або, не дай Боже, у військовому сценарії. Там же ж не зовсім людожери сидять, які бажають цього. Грати лише за принципом «чим гірше, тим краще, думаю , що до цього дійде.

Тому приблизно таку ж політику Москва проводила під час югославського конфлікту. Загальна просербська спрямованість, спроба зрозуміти сербські аргументи, роз’яснити їх світові, вона існувала і подекуди, до речі, вона була успішною і конструктивною. Але, в цілому, складалася ситуація схожа на українську, коли неймовірним чином виявлялося, що коли йшлося про захист власних інтересів – вона переходила антизахідну позицію. В даному випадку вона також об’єктивно суперечить державному прагненню України як держави, суперечить майбутньому України.

Ось з цієї можливої, нехай невеликої, але позитивно стабілізуючої ролі, яку може зіграти Москва, і в розумінні того, що геостратегічні інтереси України і Росії розходяться, от десь тут, у цій вилці лежить відповідь на Ваше запитання.

– В Україні президенту Януковичу нагадують про долю президента Югославії Слободана Мілошевича, який закінчив своє життя в камері під час трибуналу в Гаазі. Наскільки цей приклад невідворотності покарання може послужити стримуючим фактором для тих, хто хотів би стати диктатором на європейському просторі?

– Я думаю, ні наскільки. Я думаю, що югославський трибунал – це ситуаційна штука. Я добре знаю цю тему – я цілу книжку написав про югославський трибунал, це ситуаційна штука для вирішення конкретно взятої ситуації, в конкретно даній країні, в конкретно взятий період часу, в конкретно взятій ситуації.

Для того, щоб Янукович якимось чином став об’єктом міжнародного переслідування, йому потрібно здійснити міжнародні воєнні злочини, які відносяться до періоду ведення бойових дій.