Понад 200 поранених у Києві на Майдані лікувались у львівських шпиталях, із них дві третини з інших областей. На сьогодні у лікарнях Львова перебуває ще 8 осіб, але днями вони вже будуть вдома. Зараз найважливіше, щоб активісти якісно оформили всі документи, бо від цього залежатиме чи отримають вони статус потерпілих, й – відповідно – державну допомогу.
Одного з перших у львівський шпиталь привезли 16-літнього львів’янина Назара Держила, який був поранений від вибуху в будинку профспілок у Києві 6 лютого. Вибух пролунав о 9:30, а на операційний стіл хлопчина потрапив лише о 17-й годині. Дев’ятого лютого зі Львова його перевезли у вроцлавську лікарню у Польщі. Хлопець втратив одне око, замість нього йому встановлять протез. Іван Держило щасливий, що син уже усміхається.
«Була крайня потреба вичистити тканини на оці, щоб не впливало на друге. Коли все загоїться, пластики вже свою роботу зробили. Наступний етап через 3-4 місяці. По тілу рани погоїлось. Симетрія лиця збережена, боялись, що він буде ще рости, бо тільки 16 років, але все, що стосується черепа, то формується до 16 років», – розповідає батько.
Із сином тато спілкується скайпом. У Польщі за хлопцем постійно доглядає родич, у якого була віза на час перевезення племінника за кордон.
– Як почуваєшся? Що, синочку, як ти? Розповідай.
– Нормально, але хочу додому.
– Так ти давно вже хочеш додому. Завтра брат до тебе їде. А місце, з якого пересаджували шкіру, все добре?
– Так якби нічого не було. До мене всі приходять і запитують, чи не болить.
– Все буде добре, Назарчику, – говорить тато.
Другу операцію на місці втраченого ока Назарові Держилу зробили два дні тому. На інше праве око він бачить до 80-90%. Отримав поранення на Майдані у Києві і старший брат Назара, він вже виписався з лікарні у Львові.
Поранені мають реєструватись у відділах соцзахисту
Обоє братів, як і інші поранені, мають подати документи у відділ соціального захисту, тобто зареєструватись, щоб отримати статус потерпілого і державну допомогу. На цьому наголошує керівник департаменту з гуманітарних питань Львівської міськради Олег Березюк. Бо державною допомогою і статусом можуть скористатись «соціальні паразити», які не були на Майдані, але є чудовими маніпуляторами бюрократії. У той час, коли справжні герої, люди, які постраждали, втративши здоров’я, можуть залишитись поза увагою держави, сидячи вдома і не подавши документи.
«У Львові, ми пропонуємо це зробити іншим містам, на зустрічі з єпископами ми домовились, що по районних поліклініках, де перебуватимуть на обліку потерпілі, куди вони приходитимуть, їм видаватимуть рецепти і з ними вони йтимуть у парохію чи до церковної громади і їм купуватимуть ліки. Це для постраждалих, хто був у шпиталі. Коли від нас їхали люди з інших областей, то ми дали їм інструкцію, як бути далі. Пишемо листи у відділи соцзахисту за місцем проживання, бо багато потерпілих самі бояться звертатись», – каже Олег Березюк, психолог за фахом.
За його словами, сьогодні постраждалі і їхні рідні переживають депресію. Чимало намагаються закритись у чотирьох стінах і ні з ким не хочуть спілкуватись, а це є ознакою посттравматичного стресового розладу. Гостра реакція пройшла, але через 40 днів після трагічних подій на Майдані, наголошує психолог, може розвиватись клінічна форма розладу.
Не ліки, а саме підтримка, увага, любов найрідніших людей можуть допомогти потерпілим повернутись до нормального життя. У жодному разі, постраждалих майданівців не можна залишати наодинці зі своїми думками, радить фахівець. Особливо пильними треба бути до контужених людей, які відмовляються від допомоги, але ці особи мають бути клієнтами суспільства протягом усього життя. Бо саме заради суспільства вони й постраждали.
Одного з перших у львівський шпиталь привезли 16-літнього львів’янина Назара Держила, який був поранений від вибуху в будинку профспілок у Києві 6 лютого. Вибух пролунав о 9:30, а на операційний стіл хлопчина потрапив лише о 17-й годині. Дев’ятого лютого зі Львова його перевезли у вроцлавську лікарню у Польщі. Хлопець втратив одне око, замість нього йому встановлять протез. Іван Держило щасливий, що син уже усміхається.
«Була крайня потреба вичистити тканини на оці, щоб не впливало на друге. Коли все загоїться, пластики вже свою роботу зробили. Наступний етап через 3-4 місяці. По тілу рани погоїлось. Симетрія лиця збережена, боялись, що він буде ще рости, бо тільки 16 років, але все, що стосується черепа, то формується до 16 років», – розповідає батько.
Із сином тато спілкується скайпом. У Польщі за хлопцем постійно доглядає родич, у якого була віза на час перевезення племінника за кордон.
– Як почуваєшся? Що, синочку, як ти? Розповідай.
– Нормально, але хочу додому.
– Так ти давно вже хочеш додому. Завтра брат до тебе їде. А місце, з якого пересаджували шкіру, все добре?
– Так якби нічого не було. До мене всі приходять і запитують, чи не болить.
– Все буде добре, Назарчику, – говорить тато.
Другу операцію на місці втраченого ока Назарові Держилу зробили два дні тому. На інше праве око він бачить до 80-90%. Отримав поранення на Майдані у Києві і старший брат Назара, він вже виписався з лікарні у Львові.
Поранені мають реєструватись у відділах соцзахисту
Обоє братів, як і інші поранені, мають подати документи у відділ соціального захисту, тобто зареєструватись, щоб отримати статус потерпілого і державну допомогу. На цьому наголошує керівник департаменту з гуманітарних питань Львівської міськради Олег Березюк. Бо державною допомогою і статусом можуть скористатись «соціальні паразити», які не були на Майдані, але є чудовими маніпуляторами бюрократії. У той час, коли справжні герої, люди, які постраждали, втративши здоров’я, можуть залишитись поза увагою держави, сидячи вдома і не подавши документи.
«У Львові, ми пропонуємо це зробити іншим містам, на зустрічі з єпископами ми домовились, що по районних поліклініках, де перебуватимуть на обліку потерпілі, куди вони приходитимуть, їм видаватимуть рецепти і з ними вони йтимуть у парохію чи до церковної громади і їм купуватимуть ліки. Це для постраждалих, хто був у шпиталі. Коли від нас їхали люди з інших областей, то ми дали їм інструкцію, як бути далі. Пишемо листи у відділи соцзахисту за місцем проживання, бо багато потерпілих самі бояться звертатись», – каже Олег Березюк, психолог за фахом.
За його словами, сьогодні постраждалі і їхні рідні переживають депресію. Чимало намагаються закритись у чотирьох стінах і ні з ким не хочуть спілкуватись, а це є ознакою посттравматичного стресового розладу. Гостра реакція пройшла, але через 40 днів після трагічних подій на Майдані, наголошує психолог, може розвиватись клінічна форма розладу.
Не ліки, а саме підтримка, увага, любов найрідніших людей можуть допомогти потерпілим повернутись до нормального життя. У жодному разі, постраждалих майданівців не можна залишати наодинці зі своїми думками, радить фахівець. Особливо пильними треба бути до контужених людей, які відмовляються від допомоги, але ці особи мають бути клієнтами суспільства протягом усього життя. Бо саме заради суспільства вони й постраждали.
