Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:54
Хотіла написати коротко. Не вийшло.

Те, що діється на Сході України, викликає не просто страх, а жах. Спочатку мені здавалося, що світ божеволіє. А зараз, я зрозуміла, що просто ніхто не хоче вчитися на чужих помилках. Напевно, кожен повинен відпрацювати свої. Той хаос, в який занурюються міста Донецької області, напевно, закономірний. Ви звернули увагу, що сепаратистські бунти характерні для регіонів із сильними настроями утриманців? Крим був незадоволений, що йому чогось недодають, Донецька і Луганська область скаржаться на низький рівень життя, Харків у цьому переліку швидше виняток, але і сепаратистів там на душу населення набагато менше.

Ви їздили дорогами Західної України?

А скажіть мені, який регіон України отримував достатнє фінансування? Ви їздили дорогами Західної України? За винятком траси Київ-Львів, це і дорогами назвати не можна. Так були покарані жителі цих областей за «неправильне» голосування на останніх виборах. А за якою ціною приймалося молоко й інша сільгосппродукція в селах, де інших джерел існування не було? Де в Україні, крім Києва, можна було порівняно легко знайти високооплачувану роботу? І кричати зараз, що Україна не дбала про російськомовні регіони – це верхівка цинізму. Не Україна, а корумпований уряд, єдиною метою якого було набити власні кишені і як можна довше утриматися при владі для захисту цих кишень, от хто ігнорував інтереси ВСІХ регіонів. Якісні дороги проводилися тільки в місцях частих проїздів можновладців. У Сімферополі навіть ходив жарт – поселимо на кожну вулицю по міністру АР Крим або депутату Верховної Ради, і проблема з дорогами швидко буде вирішена.
Невже хтось вірить, що ті, хто мав практично необмежену владу при Януковичі, зараз зможуть або захочуть вирішувати проблеми депресивних регіонів?

Хто заважав Партії регіонів і комуністам зробити російську мову другою державною? Адже у них в парламенті була реальна більшість, і саме з цим гаслом вони йшли на вибори знову і знову. Невже хтось вірить, що ті, хто мав практично необмежену владу при Януковичі, зараз зможуть або захочуть вирішувати проблеми депресивних регіонів? Це до питання про федералізацію. Про приєднання до РФ навіть говорити не хочеться.

Повторюся, – несподівано починаєш розуміти, що в нас, російськомовних кримчан, набагато більше українського, ніж ми самі припускали. І це починають усвідомлювати навіть чимало з тих, хто голосував на референдумі за приєднання до Росії. У лексиконі раптом спливають українські слова й цілі фрази, викликаючи переляк в очах тих, хто їх вимовляє. Я вже не згадую про звичні продукти, ТБ-програми, правила дорожнього руху і тд. Різка зміна країни проживання нагадує театр абсурду, де тебе змусили грати якусь роль, причому без твоєї згоди. І ось з'являється абсолютно ірраціональне почуття навіть не нереальності подій, а якоїсь зумовленості. Раптом звідкись виникає внутрішня впевненість у тому, що Крим зможе відірватися і знову стане українським.

Кожна нова влада в Криму починала будувати міст через Керченську протоку...

Хоча розумієш, що ніяких передумов до цього немає і бути не може. У так званої нової Конституції навіть немає пункту про можливість самовизначення. Але це чомусь мало хвилює. Взагалі ця сама Конституція не викликала практично ніякого відгуку, її не обговорювали, нею навіть не цікавилися. Яка різниця, що в ній написано. Невже нинішня кримська влада збирається дотримуватися якихось конституційних норм? Рішення ухвалюються слухняною більшістю, робляться якісь заяви, але виступи кримських політиків, як би це сказати, малоінформативні. Московські ж гості завалили обіцянками, але...
І воду з артезіанських свердловин вже намагалися качати у Криму в промислових масштабах, що призвело до підсосу морської води і засолення багатьох підземних природних резервуарів. І атомну станцію вже будували
Але кожна нова влада починала будувати міст через Керченську протоку, а після геологорозвідувальних робіт ці проекти якось самі собою сходили нанівець. І воду з артезіанських свердловин вже намагалися качати в промислових масштабах, що призвело до підсосу морської води і засолення багатьох підземних природних резервуарів. І атомну станцію вже будували. І добре, що стараннями екологів, громадськості та економічної кризи 90 -х рр. це будівництво в сейсмонебезпечній зоні було припинено.

Кримські проблеми не мають швидких рішень. І не терплять непрофесіоналізму. Саме відсутність професіоналів, бажання кримської влади оточити себе людьми зручними, готовими все підписати і з усім погодитися, бажання в усьому отримувати миттєву особисту вигоду, невміння вчитися на минулих помилках і використовувати досвід інших країн, і призвело до такого плачевного стану Криму. А не передача Хрущовим Криму Україні.

Судомний біг курки з відрубаною головою

І ось знову ніхто ні в чому не хоче розбиратися. Усі поспішають. Усі намагаються комусь щось довести. Починаються якісь масштабні будівельні роботи, викликаючи звичне здивування. В цей же час український бізнес і українські банки йдуть з Криму, у когось викликаючи роздратування, у когось розуміння. Рублеві купюри і рублеві цінники намагаються витіснити гривню, але вона виявилася живучою, звичною і зручною. Незважаючи на своє стрімке падіння. Курортні зони гарячково готуються до сезону, власники міні-готелів і сувенірних крамниць несамовито розповідають один одному, що сезон буде, що квитки на літак із Москви стали вдвічі дешевшими, що на підприємствах Росії стоїть черга охочих приїхати до Криму, що білоруси, та й багато українців все одно приїдуть, куди їм подітися. І всі ці гарячкові дії нагадують судомний біг курки з відрубаною головою.

І Східна Україна. Яка, так само як і Крим, теж не хоче зрозуміти, що якщо людина погано живе, то в цьому ніхто, крім неї, не винен. Ніхто не прийде і не дасть грошей просто так, ніхто не побудує будинок, не забезпечить гарною роботою, не прибере сміття. Як казав професор Преображенський в «Собачому серці» – розруха в головах, а не в клозетах.

З іншого боку, я розумію, чому жителі Донецької, Харківської та Луганської області практично не виходять на масові мітинги на підтримку єдності України. Відчуття безпорадності, відчуття виходу на рейки перед старим локомотивом, що набирає ходу, відчуття страху перед зграєю безпритульних собак, яку неможливо зупинити, від якої можна тільки сховатися. Невміння організуватися, нерозуміння цього неадекватного натовпу, який не бажає не те що вступати в дискусію або вислуховувати якісь аргументи, а просто прагне застосувати насильство. Натовпу, який вже все для себе вирішив, вірніше за нього все вирішили, і вміло вклали готове рішення в задурені голови. І якась показна байдужість міліції.

Я прошу утриматися від осуду мешканців східних областей, вони стали заручниками у геополітичній метушні. І вони, так само як і Крим, дуже дорого заплатять за невміння розібратися, хто є хто.
Натовп уже все для себе вирішив, вірніше за нього все вирішили, і вміло вклали готове рішення в задурені голови

Величезний, блискучий ззовні, але проржавілий зсередини корабель під назвою Росія

Я абсолютно точно знаю, що в східних областях навіть більше, ніж у Криму, немає загального бажання приєднання до Росії. Але, так само, як і в Криму, мені здається, ніхто не запитає жителів, принаймні, Донецької області. Просто це комусь треба, а може вже і не треба, але, ставши заручником власної ідеології, свого бажання помститися, розкрутивши цю неповоротку бюрократичну машину, той, хто править Росією, зупинитися вже не може, та, напевно, і не хоче. І це початок кінця. Крим зокрема, і Україна в цілому стає айсбергом на шляху величезного, блискучого ззовні, але морально застарілого і проржавілого зсередини, корабля під назвою Росія.
Колись я вже жила в стані внутрішньої імміграції, у відчутті особистої свободи в оточенні тотальної зовнішньої несвободи, коли на перший план виходить література, музика, живопис, спілкування з близькими за духом людьми

Російська влада спробувала змінити хід історії, спробувала зупинити час, повернути верховенство ідеології над здоровим глуздом та економічною доцільністю. Так, величезність РФ, її інертність, гігантські природні ресурси, все це дозволить простояти поперек течії якийсь час. Час, можливо, досить тривалий для життя однієї людини. Але в історичному плані – лише миттєвість. Шкода, звичайно, що ця миттєвість – твоє життя, життя твоїх дітей. Колись я вже жила в стані внутрішньої імміграції, у відчутті особистої свободи в оточенні тотальної зовнішньої несвободи, коли на перший план виходить література, музика, живопис, спілкування з близькими за духом людьми.

Вітер історії дме у вітрила України

Тільки дуже прикро, що це небажання наслідувати історичний розвиток, ця спроба протистояти всьому світу вже викликала економічну катастрофу в Україні, і, найголовніше, вже вартувала людських життів. І що далі – можна тільки здогадуватися. Крах будь-якої імперії викликає такі глобальні потрясіння, таку руйнівну хвилю, що залишитися осторонь навряд чи комусь вдасться.

А Україна, я впевнена, вистоїть. Незважаючи ні на що. І розквітне. І рушить вперед величезними темпами. Тому що вітер історії дме в її вітрила. Тільки не варто розгойдувати власний корабель, або заважати команді. Настав момент, коли все настільки погано, що будь-які зміни призведуть до чогось кращого.

Ми любимо тебе, Україно!

Олена Сімферопольська – кримчанка (прізвище змінено з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG