Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 00:46

Деіндустріалізація у західних країнах і доля Донбасу


Шахтарі залишають шахту імені Засядька після їх робочої зміни в Донецьку, 6 червня 2014 року

Шахтарі залишають шахту імені Засядька після їх робочої зміни в Донецьку, 6 червня 2014 року

Лондон – Війна на Донбасі колись закінчиться і найбільш індустріалізованому регіону України рано чи пізно потрібно буде вирішувати, як жити у світі, який часто називають «постіндустріальним».

Шахти і підприємства важкої промисловості дають можливість забезпечувати роботою величезну кількість людей. Але досвід успішних розвинених країн світу показує, що майбутнє шахтам і заводам не гарантоване.

Англія і особливо Уельс мають з Донбасом чимало спільного минулого та можуть стати прикладом для майбутнього.

У 19-му сторіччі Уельс, услід за Англією, зазнав індустріальної революції.

1851 року дві третини валлійських родин не були пов’язані з роботою у сільському господарстві. На шахтах та на металургійних підприємствах були потрібні міцні руки, переважно чоловічі.

Валлійці в Україні

Валлійський підприємець Джон Юз (John Hughes) 1869 року прибув у степи Східної України в регіон, який ми зараз називаємо Донбасом.

Він і ще 70 валлійців заснували селище Юзівку і започаткували сталеливарну індустрію, яка разом з видобуванням вугілля стала основою важкої індустрії на території України.

Юзівка – це зараз понад мільйонне місто Донецьк. Валлійців там давно немає, але Донбас переживає приблизно такі ж процеси як і Уельс.

Національна статистична служба Великої Британії у переписах населення зафіксувала, що 1841 року у виробничій сфері економіки Уельсу та Англії було задіяно працювали 36% працюючого населення. Але у наш час (дані 2011 року) цей показних становив лише 9%.

У 21-му сторіччі провідними галузями економіки багатьох розвинених країн стали галузі сектору обслуговування: фінанси, телекомунікації, транспорт, туризм, охорона здоров’я, освіта тощо.

Станом на 2011 рік в Англії та Уельсі у сфері обслуговування було задіяно 81% робочої сили, і лише 9% у виробничій сфері економіки.

Процес цих змін був нелегким і далеко не всі навіть зараз згодні з політикою уряду Марґарет Тетчер, яка вирішила, позбавити державної підтримки збиткові галузі, такі як вуглевидобування. Її уряд закрив збиткові шахти і приватизував решту.

Профспілки вугільників південного Уельсу та північної Англії вели фактично війну на захист робітників. Останній пік цієї боротьби припав на 1984-85 рік.

Марґарет Тетчер доводила, що вона хоче не війни з вугільниками, а більш ефективної економіки, де ринок вирішує, яка галузь, чи яке підприємство прибуткове, а отже потрібне, а яке збиткове і тому не має права на існування.

Деіндустріалізація Заходу

Поєднання процесу закриття збиткових шахт та інших підприємств а також приватизації національних компаній у важкій промисловості, енергетиці та зв’язку перетворило Британію на постіндустріальну країну.

Деіндустріалізація або ж вимушені структурні реформи глибоко зачепили і європейські країни і Північну Америку.

Марк Адоманіс, американський фаховий коментатор з питань економіки й демографії, розповідає про політичні наслідки змін.
В Україні олігархічні групи й клани контролюють важку індустрію, фактично захопили державну владу і змогли створити для себе надзвичайно вигідний режим

«У багатьох західних та інших розвинених країнах такі регіони дуже швидко втратили свою політичну вагу, бо в Америці, наприклад, політична вага зосереджується там, де є економічне зростання і є велике населення. Одразу ж, коли ці регіони почали втрачати людей, які переїздили у так звані «сонячні штати» – Каліфорнію тощо. Оскільки Америка економічно дуже ліберальна, то вони дуже швидко втратили свою економічну вагу й політичне значення. В Україні ж навпаки – олігархічні групи й клани, які контролюють важку індустрію, фактично захопили державну владу і змогли створити для себе надзвичайно вигідний режим, зокрема ціновий режим для продукції тих галузей. Я думаю, що завжди так тривати не може, щоб внутрішня ціна українського вугілля була у п’ять разів вища ціни вугілля на світовому ринку. І що довше вирішення цієї проблеми відкладати, то боліснішими будуть процеси змін. Пізніше проводити їх буде важче», – сказав Марк Адоманіс в інтерв’ю Радіо Свобода.

При структурних реформах завдання уряду полягає у запровадженні чітких правил, які би створювали умови для підприємництва і гарантували захист інвестицій. Важливими у цій справі можуть бути такі чинники, як забезпечення потрібної інфраструктури: транспортної та комунікацій.

Можливо ключовою у довготерміновій перспективі є галузь освіти і зокрема здатність перекваліфікації робітників, а також забезпечення їх мобільності у межах країни.

Національна тотожність і олігархи

Американський економіст – лауреат нобелівської премії 2001 року Майкл Спенс, належить до тих, хто переконаний у тому, що бідні країни за певних умов можуть наздогнати найбагатші і найрозвиненіші держави світу.

«Треба мати функціональну ринкову систему, щоб існувало зацікавлення для підприємництва. Потрібне право на приватну власність і заохочення інвестицій. Потрібна відносно стабільна ситуація в країні з чіткими законами, які запроваджують справедливо. Потрібен також високий рівень заощаджень та інвестицій. Якщо поглянути на країни-невдахи, то видно, що економіка не зростала там, де виникали політичні проблеми, і тоді до розбудови економіки не доходило. Обставини можуть бути різні. Може бути так, що владу отримує група людей, які дбають лише за самозбагачення. Причиною може бути боротьба за корисні копалини, за контроль над власністю. Може бути проблема звичайного розкрадання. В крайніх випадках негативними чинниками стають війни, відсутність національної тотожності тощо», – пояснює економіст.

Майкл Спенс сказав це в інтерв’ю, ще задовго до того, як в Україні виникли крайньо-негативні чинники, такі як агресія Росії з втратою кримського півострова і бойові діями на Донбасі.

Його згадка про політичні й економічні наслідки проблем з національною тотожністю також дають підстави для серйозних розмірковувань про схід України.

Сьогоденні українські проблеми унікальні лише до певної міри, бо економіка розвивається за глобальними правилами.

Марк Адоманіс каже, що навіть проблема з олігархами має відповідники зокрема в історії США.

«Можна поступово перебрати під контроль і позбутися впливу олігархів, імовірно так, як це сталося у США з баронами-індустріалістами. Морґан і Рокфеллер не зникли. Їх поступово втягли в систему, яка обмежила їхню діяльність. Вони поступово опинилися під політичним тиском і були змушені поводитися краще задля своїх власних інтересів. Вони розуміли, що якби з їхнього боку не було змін, то за них могли взятися рішучіше і, можливо, навіть позбавити їх майна чи щось подібне. Українські олігархічні групи мають таке глибоке коріння в українській системі, що позбутися їх швидше ніж за десятиліття буде неможливо», – вважає Марк Адоманіс.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG