Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 23:44

Зі Слов’янська у Донецьк. Бої за Донбас


Будівля міської ради Слов’янська, на якій від 5 червня знову майорить український прапор

Будівля міської ради Слов’янська, на якій від 5 червня знову майорить український прапор

(Рубрика «Точка зору»)

Головне питання, яке порушили події останніх днів на Донеччині – це початок кінця, чи все ж початок початку? Далі йдуть питання не такого глобального характеру. Чи є звільнення Слов’янська, який вже став легендарним у вітчизняному інформпросторі, перемогою? І що очікує на регіон у найближчі тижні?

Безумовно, звільнення Слов’янська – перемога для України. І це важливий символ для українства. Не зважаючи на численні «але», політолог Олександр Клюжев акцентує увагу на позитивному контексті. «З точки зору символів, звісно, події у Слов’янську, Краматорську, Костянтинівці та Дружківці мають важливе значення. Це показник того, що українська армія може діяти. Цей символ важливий, бо доводить, що результат є. Ми бачили велику роботу, яка проводилась українською державою в умовах відсутності контролю, але відчутного результату не було. Для морального стану суспільства та армії – це важливий сигнал», – сказав Радіо Свобода політолог. «З іншого боку, ці всі події показують, що вирішення конфлікту досі немає, це свого роду відкладання розв’язки конфлікту», – додав Олександр Клюжев.

Дійсно, якщо відкинути ура-патріотичний наліт на подіях останніх місяців та трохи відволіктись від інтернет-буму щодо «героїчного звільнення» Слов’янська, то можна роздивитись кілька вагомих деталей, які, зрештою, можуть зіграти ключову роль у цьому протистоянні, або, принаймні, відкрити очі на його справжній вигляд. По-перше, при втечі бойовики залишили чимало речових доказів, які у глобальному сенсі можуть допомогти Україні зупинити цей терор.

Ситуація в зоні АТО після звільнення низки міст, у тому числі і Слов’янська, станом на 6 липня 2014 року

Ситуація в зоні АТО після звільнення низки міст, у тому числі і Слов’янська, станом на 6 липня 2014 року

Ретельне розслідування та гігабайти фото і відео з жетонами російських військових, нашивок та формах спецпризначенців Росії, а також їхнє далеко не мирне озброєння, може нарешті поставити крапку у ваганнях світової спільноти щодо причетності Росії до всього, що відбувається на Донбасі. І чим швидше, кваліфікованіше та прозоріше це розслідування буде проведено, тим скоріше маємо шанс на вирішення також і внутрішніх суспільних протиріч (навіть зараз чимало мешканців регіону не пов’язує останні події зі східним сусідом – Росією). Тим більше, можна потрапити у влучну хвилю (очевидно, нетривалу) лібералізації російських ЗМІ. Несподівано вони змінили тональність, вже кажуть, що українські силовики (замість дотеперішнього «армія карателів») Слов’янськ звільнили (а не зайняли).

Зрештою, не це головне. Головне питання, як вже було зазначено, – чи це початок кінця, чи все ж початок початку? На жаль, більше скидається на другий варіант. Йдеться про те, що оця шахова комбінація зі Слов’янськом та Донецьком для української сторони виглядає так, як «віддати королеву, щоб врятувати офіцера».

Чому відпустили бойовиків?

У ситуації кількаденної давності, коли Слов’янськ був оточений українськими військовими, у бойовиків назрівав пат, пастка закривалась (хоч і не так швидко як хотілося б українській армії). Тепер же вони якимось дивом прорвалися з міста і тепер шукати їх доведеться як голки в сіні. Виглядає так, що бойовики не прорвались – їх пропустили. Таку версію розглядає й політолог Олександр Клюжев. «Із самого початку можна було прогнозувати, що у найбільших містах розвиватиметься закінчення трагедії, яку зараз переживає Донбас. З точки зору військових, логіка підказує, що штурмувати Донецьк – не те саме, що оточувати Слов’янськ. Тому, якщо ми допускаємо версію, що бойовиків за домовленістю випустили у Донецьк, то на нас очікують переговори, тривалий процес переговорів», – прогнозує політолог.

На численні закиди силовикам щодо відсутності авіаудару по колонах військової техніки звучать, як виглядає, якісь кволі і невпевнені відповіді. Військовий експерт Дмитро Тимчук має таку версію: «Тут треба розуміти, що терористи щосили використовують цивільний транспорт – наприклад, з Краматорська вони бігли в основному на легкових автомобілях, відібраних у мирного населення. Знищувати все підряд з того, що рухається по дорогах, зрозуміло, ніхто не буде». Водночас, колони БТР та іншої техніки із характерники написами «На Киев»/«На Львов» бачили численні очевидці, відповідно, ця техніка також подолала ці 100 кілометрів зі Слов’янська до Донецька, а це, принаймні, близько півтори години їзди (при середній швидкості БТР у 60 км/год), часу завдати авіаційного удару мало б вистачити.

Іншу версію щодо імовірності домовленості силовиків з бойовиками має журналіст Денис Казанський, він поділився з Радіо Свобода своїми здогадками. «Я думаю, що терористів випустили навмисно, але силовики розраховували, що вони направляться до кордонів, щоб втекти у Росію. Зрозуміло, що терористів потроху треба було відтискати з території області, тому дати їм відійти було б логічно. Як на мене, ніхто не розраховував, що вони поїдуть в Донецьк», – зазначає журналіст.

Насправді, жодної прийнятної та зрозумілої версії з поясненням дій українських силовиків у цій ситуації немає. Можливо, тут йдеться про певний політичний аспект та, як прийнято говорити, кулуарні рішення. На думку громадського діяча, голови донецького «Комітету виборців України» Сергія Ткаченка, така перестановка сил вигідна лише бойовикам.

«Не варто бути великим аналітиком, щоб зрозуміти, що «викурити» бойовиків із Донецька буде в 100 або 1000 разів складніше, ніж зі Слов’янська. І те, що бойовики так легко віддали Слов’янськ, засвідчує, що вони просто передислоковувались. Слов’янськ їм був потрібен тоді, коли була надія наступу на інші регіони – на Харківську та Дніпропетровську області. Зараз, коли цей стратегічний напрям у них відпав, у них лишилось завдання утриматись на захоплених територіях. Для цього Донецьк – ідеальне місце, мільйон мешканців і неможливість використовувати артилерію з боку військових, розв’яжуть руки терористам на довгі місяці. Боюсь, це стане підставою для переговорів. Але вони будуть не на умовах влади, і з пішаками типу Гіркіна, а не з реальними керівниками цієї війни», – вважає Сергій Ткаченко.

Схоже, що для сепаратистів це наразі найвигідніший варіант. Це підтверджується і побоюванням з боку влади та силовиків. Дмитро Тимчук пояснює складнощі нового становища військових так: «Луганськ і Донецьк… будуть набиті бойовиками під зав’язку. Ми пам’ятаємо, як важко було відбивати у ворога невеликий Слов’янськ, повний мирних жителів. Воювати ж в обласних центрах, враховуючи величезну кількість мирного населення, буде важче в багато разів. В ідеалі – взяти ці міста відразу. Але, боюся, що це неможливо», – сказав він.

Випробування для донеччан

Проте, маємо те, що маємо. До слова, останні події супроводжувались також низкою цікавих співпадінь, які можуть засвідчувати причетність політики до рішень силовиків.

Варто акцентувати увагу на діях місцевої міліції. Як не прикро, у Донецьку є такий жарт, що варто слідкувати за міліцією – вона розбігається за хвилину до того, як щось має статись. Приблизно така ситуація склалась і зараз. Несподівано, перед самим проривом бойовиків зі Слов’янська, усі управління місцевої міліції перевели у спокійний Маріуполь. Фактично, це місто уже тривалий час знаходиться під контролем української влади і управління можна було перевести раніше (вочевидь, раніше вони були більш потрібні у Донецьку), але щойно, як стало зрозумілим, що скоро буде гаряче, міліцію відвели. Звісно, розпорядження про це давали у міністерстві, але до нього протягом останніх місяців також накопичилось багато питань (починаючи від ігнорування ситуації з донецькими міліціонерами і закінчуючи відмовою від ротації кадрів з інших областей). Поведінка донецької міліції була очевидною, так само очевидним було й ігнорування цієї поведінки.

Те, що бойовики не збираються залишати Донецьк – наразі кидається в очі. Вони уже розташувались у різних частинах міста, зокрема – гуртожитках та навіть на території Полку патрульної служби МВС Донецька. Втішна новина хіба в тому, що зараз бойовики можуть залишитися без інформаційної підтримки міліції.

Так чи інакше, оптимізму ситуація не викликає, принаймні у донеччан, які добре знають головний принцип бойовиків – «чим гірше – тим краще». Тож, судячи з усього, мешканцям варто готуватись до важких часів, адже бойовикам наразі дуже вигідна картинка війни на вулицях міста та жертв серед населення, щоб викликати осуд дій українських силовиків. Зрештою, навіть варіант непідконтрольності бойовиків, озброєних сепаратистів Росії (тобто, втрати контролю над ними) все одно не убезпечить донеччан від неприємного сценарію.

Михайло Озеров – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG