Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:11

Жінки об’єднались у «Волонтерський батальйон» для допомоги армії


Жінки й дівчата Дніпропетровська об’єднались у «Волонтерський жіночий батальйон». Вони не воюють, а збирають гуманітарну допомогу військовим і підтримують їх морально. Домогосподарок і студенток, жінок-підприємців і жінок-учених згуртувала спільна мета.

Наталія Коваль любить фотографувати, займається живописом. Однак заради громадської діяльності усі хобі довелось поки відкласти. Волонтерська робота не залишає часу для творчості. Майже 20 годин на добу вона збирає пожертви для військових, координує волонтерів, тримає зв’язок із солдатами.

А як можна інакше? Коли люди йдуть за нас, ризикуючи своїм життям, захищати нас

«За два тижні, доки триває акція, не було жодного дня, щоб ми лягли спати раніше другої ночі. І о сьомій годині ранку нам уже телефонують люди. Поспати залишається лише 5 годин. Чому займаємось? А як можна інакше? Коли люди йдуть за нас, ризикуючи своїм життям, захищати нас. Ми, жінки, не можемо взяти в руки автомати, піти на передову. Робимо хоч щось. Ми вдячні нашим рідним за розуміння, за підтримку. У нас є вже такі жарти, що в родині з’явилась нова стаття витрат: волонтерська діяльність. Бо, окрім часу, це ще й фінансові затрати», – розказує Наталія Коваль, одна з координаторок «Волонтерського жіночого батальйону».

Заради допомоги армії активістки «Волонтерського жіночого батальйону» відмовились від хатніх клопотів, менше уваги приділяють рідним. Після роботи по кілька годин стоять у супермаркетах і збирають речі для солдатів. Самі вантажать, фасують, доправляють у частину. Усе передають з рук в руки бійцям, без посередників. Наталія Холодова – дружина й мама двох дітей – цілими днями за кермом, на ній транспортування гуманітарки. Разом з ліками та їжею доправляє солдатам паперові привіти від дітей.

«Дітки з дитячого садочка. Такі ось роботи. Всі хочуть миру», – показує дитячі малюнки Наталія.

Цього літа відпочивати не доведеться, але Наталія не сумує.

«Зараз літо, хочеться поїхати і на море, навіть на річку десь відпочити, та ми цього не можемо. Нам треба працювати. Наші хлопці чекають», – зазначає Наталія Холодова.

Своєю завзятістю жінки-волонтерки запалюють чоловіків.

«Молодці, дівчата! Треба хлопцям допомагати. Зараз така складна ситуація в країні. Дякую їм. Молодці!» – каже Сергій, покупець у магазині, який взяв участь в акції зі збирання харчів для військових.

До «Волонтерського батальйону» наразі приєднуються нові охочі допомагати. Хтось пліч-о-пліч щодня, хтось – коли має вільну хвилину.

Ірина Соколова – викладач мікробіології з університету. Співає для поранених у шпиталі. А на роботі збирає кошти на найделікатніші речі для солдатів.

Викладачі – народ небагатий, але ми зібрали гроші на білизну для солдатів. До нас приєднались студенти

«Викладачі – народ небагатий, але всі співробітники кафедри мікробіології включились у цю роботу. Ми зібрали гроші на білизну для солдатів. До нас приєднались студенти й викладачі з інших кафедр. Так, в основному, жінки. І нам сказали, що білизна зараз найбільш затребувана. Коли солдат сидить у бліндажі, в окопах, то білизна стає одним із головних атрибутів військового життя», – каже Ірина Соколова.

Допомогу пораненим у «Волонтерському жіночому батальйоні» координує кандидат філософських наук Людмила Кострюкова. Вона на заслуженому відпочинку, але сидіти, склавши руки, не може.

«Я іноді сплю по 5-6 годин на добу. Голосових зв’язок не вистачає спілкуватись. Люди дзвонять», – ділиться Кострюкова.

Арт-терапія, вважає пані Людмила, лікує не гірше, ніж пігулки, тому й почали організовувати мистецькі акції в лікарні.

«Щоб хлопців оживити, щоб показати, що ми разом», – зазначає Людмила Кострюкова.

За напружені дні й недоспані ночі, кажуть жінки-волонтерки, вони мають свою винагороду – слова подяки від солдатів удома і смс-ки із зони АТО.

«Одну хочу зачитати: «Дорогі наші дівчата, велике спасибі за любов, за допомогу. Ви найкращі. Зв’язківець і сапер». І багато таких смс приходить, і ми думаємо, що ми не повинні зупинятись», – показує смс-повідомлення Наталія Холодова.

«Не забувають, приділяють увагу. Це як крик душі. Чим людина може, тим і допомагає», – каже Станіслав, поранений боєць.

Свою волонтерську роботу за подвиг дніпропетровські жінки не вважають. Кажуть, допомагатимуть армії, скільки стане сил.

«А ми – козАчки. Якийсь генотип в нас присутній. Коли чоловіки йшли боротись із ворогом, жінки брали на себе все, що могли», – зазначає Людмила Кострюкова.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG