Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 14:28

Еволюція «Путіна-миротворця»


Президент США Барак Обама (ліворуч) і президент Росії Володимир Путін, червень 2013 року

Президент США Барак Обама (ліворуч) і президент Росії Володимир Путін, червень 2013 року

Євген Аронов

У вересні 2013 року американська газета «Нью-Йорк таймз» надрукувала статтю Володимира Путіна, в якій російський президент застеріг Сполучені Штати про те, як їм слід поводитися на міжнародній арені і, зокрема, в Сирії. Американська реакція на зарозуміло-повчальний тон статті була вкрай негативною. Через рік американська преса вирішила повернутися до тієї статті. На перший погляд здається, що в багатьох тогочасних тезах Путін мав рацію – але це оманливе враження, вважає експерт, із яким поговорив кореспондент Радіо Свобода.

Стаття Путіна з’явилася у «Нью-Йорк таймз» у той момент, коли адміністрація Барака Обами готувала повітряний удар по сирійській армії у відповідь на застосування нею хімічної зброї проти повстанців. У нинішній час адміністрація Обами розглядає можливість розширення повітряної кампанії в Іраку проти угруповання «Ісламська держава», яка рік тому і досі також є одним із головних супротивників президента Сирії Башара Асада. Дії угруповання і його проникнення крізь державні кордони на Близькому Сході спонукали колишнього посла США в Дамаску Раяна Крокера заявити: «Я аж ніяк не апологет режиму Асада, але «Ісламська держава» становить значно більшу загрозу нашій безпеці, ніж сирійський диктатор». Увага Заходу за минулий рік перейшла значною мірою з убивств, скоєних сирійською армією, на злодіяння, що їх чинять ісламісти.

Барак Обама

Барак Обама

Рік тому Обама вважав, що Асад повинен піти, розчистивши шлях до проведення демократичних виборів у Сирії. Ризик утворення на перехідному етапі політичного вакууму у країні американського президента не бентежив. Оцінка Путіна, навпаки, була вельми песимістичною. «У Сирії сьогодні йдеться не про боротьбу за утвердження демократії, а про збройне протистояння уряду і опозиції в багатоконфесійній країні. Поборників демократії там не так багато. А ось екстремістів і бойовиків «Аль-Каїди» на боці опозиції не бракує», – писав російський президент у своїй статті. З його слів випливало, що секулярний режим Асада, яким би поганим він не був, є фактором стабільності в регіоні.

Як із позиції сьогоднішнього дня бачиться заочна суперечка Путіна і Обами з цієї конкретної проблеми? Співробітник американських дослідницьких організацій «Зовнішньополітична ініціатива» та «Європейський фонд за демократію» Анна Борщевська каже, що реальної суперечки між Обамою і Путіним із цієї проблеми не вийшло.

Бойовики «Ісламської держави»

Бойовики «Ісламської держави»

Якби Путіна дійсно хвилювала небезпека приходу ісламістів до влади в Сирії, він би запропонував Обамі активізувати антитерористичні операції США на Близькому Сході

«Обама спочатку обмежився загальними зауваженнями про бажаність відставки Асада. Про характер і терміни перехідного періоду він нічого конкретного не сказав, свідомо обравши обтічні формулювання, а після угоди про хімзброю взагалі перестав публічно говорити про відхід сирійського президента. Що стосується Путіна, то його, я впевнена, спонукав не стільки абстрактний інтерес до того, чи має демократія шанси на перемогу в Сирії, скільки бажання будь-якими засобами врятувати Асада і не допустити вирішального силового втручання США в сирійський конфлікт. Якби Путіна дійсно хвилювала небезпека приходу ісламістів до влади в Сирії, він би запропонував Обамі активізувати антитерористичні операції США на Близькому Сході. Як в іншій, призабутій на сьогодні його статті у «Нью-Йорк таймз», опублікованій у листопаді 1999 року, в якій він пропонував президентові Клінтону діяти спільно на антитерористичному напрямі. На той момент Путін хотів, щоб Вашингтон заплющив очі на порушення Росією прав людини в перебігу війни на Кавказі», – вважає експерт.

США і Європа стривожені тим, що деякі їхні громадяни, перейнявшись ідеями фундаменталістів, воюють на боці «Ісламської держави». Цю тривогу посилила жахлива страта американського журналіста Джеймза Фолі, яку здійснив джигадист, що розмовляв англійською з британським акцентом. Про транснаціональний ісламізм у статті Путіна річної давнини сказано: «Не може не турбувати, що в Сирії воюють не тільки найманці з арабських країн, а й сотні бойовиків із низки західних держав і навіть Росії. Хто може гарантувати, що ці бандити, набравшись досвіду, не опиняться потім у наших країнах, як це сталося в Малі після лівійських подій? Це реальна загроза для всіх нас. Жахлива трагедія під час Бостонського марафону зайвий раз підтверджує це».

Джохар і Тамерлан Царнаєві

Джохар і Тамерлан Царнаєві

У вересні 2013 року посилання на Бостонський марафон здалося американським експертам недоречним, тому що теракт організував Тамерлан Царнаєв, який, як вважає багато хто, мав контакти з бойовиками не на Близькому Сході, а на Кавказі, в Росії. Сумнівно у світлі подій у Криму та блокування Росією спроб Ради безпеки ООН врегулювати конфлікт на сході України звучать також заклики Путіна до Вашингтона поважати міжнародні організації як гаранти миру і безпеки. Дивно виглядають і закиди Путіна на адресу Обами за те, що той вважає США «винятковою країною» – після кремлівських декларацій про унікальність Росії та особливий шлях «російського світу».

Але що ж усе-таки з загрозою міграції ісламських бойовиків, яка, здавалося б, знайшла своє підтвердження у трагедії з Джеймзом Фолі? Чи випередив Путін західних лідерів у розпізнаванні цієї загрози? Анна Борщевська не бачить підстав так вважати – за її словами, експерти на Заході і рік тому чітко усвідомлювали загрозу так званих «мандрівних терористів». Про це багато писали ЗМІ, про це знали західні лідери.

«Росія з самого початку послідовно проводить лінію на підтримку мирного діалогу з метою вироблення самими сирійцями компромісної моделі майбутнього розвитку країни» – це слова Путіна зі статті у «Нью-Йорк таймз». Рік тому значна частина експертної спільноти в Америці виступала проти визначення майбутнього політичного устрою Сирії шляхом переговорів уряду і опозиції. Експерти мали оптимізм щодо перспектив «арабської весни», вірили у швидку перемогу повстанців і були незадоволені тільки тим, що адміністрація Обами не озброює помірне крило сирійського руху опору, тим самим посилюючи побічно крило екстремістське. Росія, зі свого боку, в шанси центристів не вірила.

Хто мав рацію? Анна Борщевська вважає це протиставлення невірним із самого початку.

Присяга Башара Асада після обрання на черговий семирічний президентський термін, липень 2014 рік

Присяга Башара Асада після обрання на черговий семирічний президентський термін, липень 2014 рік

«Мені здається, це помилкова дихотомія: або переговори, ідею яких відстоював Путін, або масштабна військова допомога супротивникам режиму Асада. Цією альтернативою можливості, що були в Обами, не вичерпувалися. Так, ми більш схильні дещо переоцінювати можливості поміркованої опозиції. Не хотіли ми й посилено озброювати її через побоювання, що наша зброя потрапить до рук екстремістів. Але ми мали третій варіант: розгорнути власну повітряну війну проти сирійської армії. Це те, що адміністрація зараз робить в Іраку. Але рік тому ми цей варіант відринули», – вважає співробітник американських дослідницьких організацій «Зовнішньополітична ініціатива» та «Європейський фонд за демократію» Анна Борщевська.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG