Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 00:10

Дніпропетровськ – У Дніпропетровську психологи та психотерапевти активізували роботу з вояками, які повертаються із зони бойових дій на Сході України. За даними фахівців, потребувати їхньої допомоги може кожен четвертий боєць. Психологи почали говорити про так званий «донецько-луганський» синдром у воїнів. Пережите під час бойових дій «б’є» по психіці солдатів, удома вони починають страждати на посттравматичні стресові розлади, потерпати від відчуття провини перед загиблими товаришами.

Боєць батальйону «Донбас» із позивним «Артист» із зони бойових дій на Донбасі повернувся тиждень тому. Він – один із тих, кому вдалось вибратись живим із «Іловайського котла». Розказує: коли бійці-добровольці намагались вийти «зеленим коридором», їх обстріляли російські військові, на очах у бійця загинув його командир. Потім був полон озброєних сепаратистів. Тісний підвал, задуха, забита вбиральня і моральні знущання й приниження з боку утримувачів, розказує боєць.

Для мене це поле, на яке я буду приїздити й стояти там на колінах, адже воно засіяне моїми товаришами

«Це не найстрашніше. Найстрашніше було до того. Навіть не Іловайськ. Там була можливість і укритись від артобстрілу, і відбиватись. А от коли ми виходили з Іловайська… Коли наша колона вирушала… Ми їхали на «ЗІЛАх», легкових автомобілях під білими прапорами. Ми потрапили, як у тир. Нас почали розстрілювати з танків. Видовище жахливе. Вони били все, що рухалось. Навіть машину з червоним хрестом, де були поранені. Для мене це поле, на яке я буду приїздити й стояти там на колінах, адже воно засіяне моїми товаришами. Від мого командира роти лишилась тільки ліва нога. Більше я нічого не бачив. І знаєте, це не страшно. Це можна назвати якимось іншим словом», – розповідає «Артист».

Далеко не всі бійці, які повертаються додому з неспокійного Донбасу, так охоче розказують про пережите там. Психологи та психотерапевти кажуть: це велика помилка. Замовчування яскравих, жахітних вражень, «затискування» спогадів усередині себе сповільнює вихід зі стресової ситуації.

Це вже не «афганський», а «донецько-луганський» чи «південно-східний» синдром

За підрахунками фахівців, досвіду воєн в інших країнах показує, що близько 25 відсотків солдатів не в змозі самостійно дати раду своїм психологічним проблемам. Не рідкісні випадки, коли в учасників бойових дій після повернення додому з’являються гнітючі почуття непотрібності, провини, напади агресії. Дніпропетровський психолог Іван Ситник, який працює з бійцями, констатує: чи не найбільшої уваги фахівців та суспільства наразі потребують ті, хто пережив нелюдське ставлення в полоні, та ті, хто повернувся додому з непоправними травмами.

Людина була нормальною, а повертається додому без руки чи ноги. У тих, хто вижив, дуже сильне почуття провини перед товаришами, які загинули. Вони страждають від провини, картаються себе за все

«Наразі в Україні не достатньо досвіду роботи з людьми, які пережили тортури, нелюдське ставлення до себе. У людини після цього дуже змінюється психіка. Учасники АТО, які були поранені, – це інша проблема. Людина була нормальною, а повертається додому без руки чи ноги. У тих, хто вижив, дуже сильне почуття провини перед товаришами, які загинули. Вони страждають від провини, картаються себе за все. Почуття провини розгортається в дуже складні сценарії. Починають запускатись руйнаційні сценарії – це й алкоголізм, і наркоманія, і суїцидальні наміри. Інша справа, що солдати-учасники АТО самі собі говорять, що це не проблема. А ми не можемо примусити людину до нашої допомоги, ми можемо лише запропонувати. Це залишається з ними назавжди. Ми можемо говорити, що це вже не «афганський» синдром, а «донецько-луганський» чи «південно-східний» синдром. Я і мої колеги забезпечені роботою на років 30-40», – зазначає Ситник.

«Соціум має бути вдячний за те, що люди помирали»

До допомоги військовим, які приїздять з Донбасу, у Дніпропетровську долучаються й лікарі-психотерапевти. Тричі на тиждень відвідують військових шпиталь, де лікуються поранені солдати, й проводять з ними індивідуальну роботу. Психіатр і психотерапевт вищої категорії Анна Хохолєва каже: аби підтримати тих, хто повернувся з зони бойових дій, зусиль лікарів та психологів замало, має долучатись громадськість.

Дуже важливий «синдром героя», мотивація – людина має знати, в ім’я чого вона це робила. Щоб не виникло таких ситуацій, як після «афганських» подій, коли казали: «А ми вас туди не посилали». Не дай Боже, щоб таке повторилось з нашими хлопцями

«Що з ними відбувається? Це напади болісних спогадів пережитих травматичних ситуацій з вираженою тривогою, неприємними тілесними відчуттями, кошмарними сновидіннями, нав’язливими відтвореннями ситуацій. Як наче ти тут і зараз це переживаєш. Такі напади дуже негативно впливають на тип поведінки людини. Говорячи про профілактику, можна розділити на медичну й соціальну. Соціальна – це підтримка друзів, рідних, близьких, держави. Дуже важливий «синдром героя», мотивація – людина має знати, в ім’я чого вона це робила. Щоб не виникло таких ситуацій, як після «афганських» подій, коли казали: «А ми вас туди не посилали». Не дай Боже, щоб таке повторилось з нашими хлопцями. Соціум має бути вдячний за те, що люди помирали. З медичної точки зору, дуже важлива своєчасна психодіагностика, коли рідні, близькі, друзі допомагають звернутись до лікаря. У нас є відділення неврозів, яке якраз займається посттравматичними стресовими синдромами. Ми досить грамотні й готові надавати допомогу», – розповіла Хохолєва.

Психологи й психіатри зазначають, що їхня допомога може знадобитись також волонтерам, які бувають в зоні АТО, й мирному населенню, евакуйованому із зони бойових дій. Лікарі закликають не зволікати зі зверненнями до фахівців, коли на душі стає дуже тяжко. Журналістам психологи й психіатри радять долучатись до допомоги тим, хто пережив стрес у зоні збройного конфлікту, – розмовляти з людьми, записувати їхні історії, не давати замкнутись у собі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG