Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 18:31

Шістдесятники в ефірі Радіо Свобода


Василь Стус, один із найактивніших представників українського руху шістдесятників

Василь Стус, один із найактивніших представників українського руху шістдесятників

Періодичні масові арешти представників української інтелігенції означали для Радіо Свобода те, що свою роботу варто зосереджувати не лише на оприлюдненні дисидентських творів – увага до праці «шістдесятників» апріорі означала увагу і до їхньої долі. Особливо коли життя цих людей із відносно вільного перетворювалося на виживання в ув’язненні.

Так, часто згадка про того чи іншого «шістдесятника» в ефірі Радіо Свобода означала для нього арешт або щонайменше багато запитань із боку КДБ. Але і КДБ мало свої страхи, і витік інформації про події всередині радянських республік, особливо про масові утиски письменників, громадських діячів, йшов не на користь впевненості органів держбезпеки у своїх діях. Оприлюднене на західному радіо подекуди змушувало радянську владу охолодити свій репресивний запал.

Василь Овсієнко

Василь Овсієнко

«Жодна акція протесту – в тому числі страйки, тривалі голодування – не досягала позитивного результату, якщо протестувальників не підтримували закордонні правозахисні організації чи зарубіжні політики, якщо про них не говорили закордонні радіостанції», – вважає Василь Овсієнко.

Цю думку підтверджують і слова поетеси, учасниці дисидентського руху Ірини Калинець. Згадуючи про голодування у в’язниці Василя Стуса, в одній із задокументованих розповідей вона наголосила, як багато значила для справи Стуса підтримка його протесту провідними правозахисниками (зокрема й Андрієм Сахаровим) й іноземними журналістами. «Про нього (голодування – ред.) говорило Радіо Свобода, тому воно було результативним, – казала Ірина Калинець. – А якщо про акцію протесту не вдавалося повідомити на Захід – то вона, як правило, не була успішною».


Микола Кульчинський, розповідаючи про свій арешт у 1970-х, в одному з інтерв’ю згадував, який вплив мав на перебіг його справи той факт, що про його процес дізналися на Заході. За словами Кульчинського, якби не увага західних радіостанцій, то за відмову «щиросердно зізнатися» його неодмінно катували б. «Але про нас (фігурантом справи був також Іван Сокульський – ред.) відразу передало Радіо Свобода, «Голос Америки». Влада налякалася і поводилася з нами обережно».

Микола Кульчинський також розповів про випадок, коли двом в’язням, засудженим за кримінальні злочини, на «зоні» зрізали шкіру, на якій було витатуйовано «Раб СРСР». «Я один місяць працював санітаром, робив перев’язку цим хлопцям і вони розповіли цю історію. Я переповів брату, він запустив у самвидав й інформація потрапила на «Свободу»», – згадував Кульчинський. Ця історія, точніше, її ефект, мав продовження: боячись, що Кульчинський знову може зробити розголос якомусь із фактів тюремного життя, пенітенціарії майже без заперечень зголосилися на переведення його з бердянської колонії на рідну Дніпропетровщину.

Не меншу роль відіграло радіо у житті Раїси Мороз: Радіо Свобода стало одним із тих західних джерел, з якого вона дізналася… про видворення з країни її чоловіка, «шістдесятника» Валентина Мороза. У 1979 році Мороз опинився серед п’яти політв’язнів, яких СРСР «обміняв» на двох радянських громадян, колишніх службовців ООН, засуджених у США за обвинуваченням у шпигунстві. «Їх не хотіли лишити напризволяще. Бо тоді хто захоче бути шпигуном?» – пригадувала дружина політв’язня.

«30 квітня, то була субота, дзвонить мені рано-вранці Надя Лук’яненко з Чернігова. Будить мене і каже: «Раю, вставай, ти що, спиш?» Я кажу: «А що?» – «Та ж Валентин уже в Нью-Йорку! Всі радіостанції про це трублять!» Я як включила – то справді, і глушилки не допомагали. Всі радіостанції як один: Бі-Бі-Сі, «Голос Америки», «Свобода» – всі говорили про те саме, що п’ять політв’язнів звільнили за двох радянських шпигунів. Отак я довідалася», – розповідала Раїса Мороз.


Радянська преса інтерпретувала інтерес Радіо Свобода до політичних в’язів по-своєму. Газета «Радянська Україна» писала, що радіостанція «вигадала так звану «демократичну опозицію», якій давалися підступні інструкції і директиви». Які директиви, і яким чином їх могли отримувати люди, які змінювали одне ув’язнення на друге, видання не уточнювало. Зате розповідало: «Ореолом «мучеників» оповиті в передачах «Свободи» так звані «дисиденти», які були засуджені радянським судом за злочини, передбачені Кримінальним кодексом».

Далі буде…

(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG