Україна впродовж довгого часу занедбала схід Європи, з яким її зв’язують історично тісні, культурні і бізнесові зв’язки. Зараз, коли багато з країн, що проводили проросійську політику, розчарувалися в Кремлі, настав час відновити і посилити ці зв’язки. Так вважає доктор політології Афінського університету, а нині науковий співробітник проекту Центральноазійський форум Кембриджського університету Всеволод Самохвалов.
– Звичайно питання південного транзитного коридору для Російської Федерації залишається досить важливим. Оскільки значна частина російського газу транспортувалася через територію України, навіть «Північний потік» не зміг перекрити всі ці потреби. Тому, якщо ситуація в російсько-українських відносинах буде погіршуватися, і однозначно Росія не сподівається вже використати на вигідних для себе умовах транзит газу «носія» України.
Південний транзитний коридор залишається дуже важливим для Росії. Перемовини з Туреччиною продовжують, і хоча Туреччина також не є дуже комфортним партнером для Росії, оскільки прем’єр-міністр Туреччини Таїп Реджеп Ердоган намагається дотиснути Росію щодо вигідних умов транзиту газу через Туреччину, все одно Росії цей варіант із цим транзитним коридором потрібен більше, ніж Туреччині. Тому Москва буде продовжувати ці переговори.
Питання зараз полягає в тому, наскільки є можливим використання транзитного потенціалу країн Балкан, тобто Болгарії, Сербії, Македонії та Албанії. Тут ці країни, які є членами Європейського енергетичного співтовариства, звичайно, змушені працювати близько з Брюсселем і вимагати тих речей, на які «Газпром» ще не здатний піти. Тому я думаю, що все буде залежати від переговорів, наскільки Росія зможе знайти або обхідні шляхи, або якісь важелі впливу.
– Досі союзником України більше виступали правила Європейського союзу, ніж окремі країни, з якими Україна могла би, і в принципі і мала добрі стосунки. Наприклад Угорщина, яка почала реверсне постачання газу Україні, потім була змушена його зупинити під тиском Росії. Наскільки Україна може розраховувати на свої прямі стосунки з кожною із цих країн? І з великими впливовими країнами регіону, наприклад, Італією?
Було б дуже мудро навіть не формулювати це питання, чи ви є з Росією, чи ви є з Україною?
– Було б трохи наївно сподіватися, що країни Південної Європи, які традиційно мають добрі відносини з Росією, підуть на погіршення цих стосунків заради українського питання. Але тут я б не сказав, що це якась безвихідь. І на мій погляд, було б дуже мудро навіть не формулювати це питання, чи ви є з Росією, чи ви є з Україною? Я б сказав, що ці відносини, скажімо відносини Італії, Іспанії, Греції, добрі відносини цих країн з Росією базуються на історично традиційно емоційних засадах. І Україна може використовувати саме ці засади також.
Не треба забувати про дуже велику українську діаспору в цих країнах
Варто звертати увагу на ту аудиторію, з якою має говорити Україна. Коли ми говоримо про відносини України з Грецією, треба згадувати, що в цих країнах традиційно сильний лівий рух. Можливо, варто співпрацювати по лінії «Соцінтерну» або доносити до них інформацію про Україну, про українську революцію не як про якийсь буржуазний заколот, а про те, що то був широкий рух усіх верств населення, в тому числі з вимогами соціальної рівності. І це може дуже багато змінити у суспільній думці в тих країнах.
Якщо ми говоримо про бізнес-інтереси, то напевно варто було б говорити з бізнесменами північної Італії або північної Греції, які традиційно були зацікавлені в різних питаннях розвитку українського Причорномор’я. Я згадую початок 90-х років, грецькі бізнесмени були перші, які почали розбудовувати міста на Одещині чи біля того ж Маріуполя. У цих країнах є бізнесмени. Є суспільні рухи, є політичні рухи, яким Україна цікава, які хочуть її розуміти, хочуть з нею працювати.
Дуже багато можна зробити ще українській дипломатії. На жаль, досить часто ці країни були на периферії уваги нашого МЗС. Це можна зрозуміти, оскільки неможливо надати стільки ресурсів українській дипломатії, яка працює в Італії чи скажімо в Греції, стільки ж, скільки ми надаємо українським дипломатам у Німеччині або у Великій Британії. Але тим не менш, не треба забувати про дуже велику українську діаспору в цих країнах.
– Як в енергетичній ситуації, яка склалася зараз в Європі, Україна може притягнути ці країни на свій бік. Чи ЄС міг би зі свого боку допомогти забезпечити справжні інтереси цих країн, які дійсно так, як скажімо Сербія, на 100 відсотків залежать від російського газу, Угорщина на 80 відсотків залежить від російського газу. Вони дійсно залежні, у них є реальні проблеми.
– Я абсолютно з цим погоджуюся. Це дуже багато разів підкреслювалось і в Брюсселі, і в європейських столицях, що, на жаль, на сьогодні ще не існує твердої європейської енергетичної солідарності. Тому Україні варто почати працювати над європейським консенсусом. Більш ефективно ставити його на порядок денний. Оскільки ми є членами енергетичного співтовариства, хоча не є членами ЄС, це питання має постійно підніматися українською дипломатією. Оскільки зробити щось при такій залежності Європейського союзу від російського та середньоазіатського газу Україна сама не може.
