Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:18

Чи справді Путін згорнув проект створення «Республіки Підкарпатська Русь»?


Володимир Путін. Архівне фото

Володимир Путін. Архівне фото

(Рубрика «Точка зору»)

У листопаді 2014 року російські спецслужби планували створити в Закарпатській області чергову «народну» республіку – «Республіку Підкарпатська Русь». Про це повідомляло інтернет-видання «Українська правда» (26.11.2014), посилаючись на джерела Служби безпеки України. Про причини, чому цей проект було згорнуто, можна тільки здогадуватися. Однією з них є напевно те, що Українське Закарпаття , на відміну від Донбасу, не межує з Росією, а з країнами НАТО, Євросоюзу. Маючи свої геополітичні інтереси також і на Закарпатті. Москва пильно стежить за розвитком подій. З нафталіну витягнено проект русинського сепаратизму чи пак автономії під назвою «Подкарпатская Русь». Активно трудилися над сценарієм дестабілізації України на її західних кордонах і слуги Путіна. Усе таки щось не спрацювало. Чому?

Наприкінці жовтня 2014 року після Валдайської міжнародної зустрічі, що відбулася в Сочі, президент Росії Володимир Путін відповів на низку запитань на історичні теми. Особливу увагу він приділив питанню післявоєнних кордонів України. Як загально відомо, Путін не може перетравити існування незалежної України.

Російський президент повторив вперше ним самим озвучену на саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року «доказову базу» про те, що Україна – це «позшивані шматки» окремих територій, «подарованих» їй в різний час різними сусідами. Звісно, коли мова про такі благородні справи, як подарунки, то, як завжди, «найщедрішим» спонсором територій виявилася, нібито, Росія. В румунській столиці російський президент силоміць намагався нав’язати таке переконання президентові США Джорджу Бушу- молодшому. Але даремно. Путін заплутався в тенетах своєї забріханості.

Щодо західних кордонів України, то він восени 2014 року, як «класний знавець» новітньої історії, намагаючись переконати своєю маячнею слухачів, він сказав і таке: «Что касается Запада. А Вы что, не знаете ли, что после Второй мировой войны часть территорий была прирезана к Украине – как результат Второй мировой войны? Часть отрезана от Польщи, от Венгрии, по-моему. Львов каким был городом, если не польским? Вы что, не знаете об этом что ли?».

У контексті цієї чергової путінської брехні потрібно нагадати газетні повідомлення майже чвертьстолітньої давнини. У вересні 1990 року в Женеві зустрілися німецькі та російські експерти з питань геополітики. Згодом стало відомо, що на зустрічі було обговорено таке: Радянський Союз не буде проти відірвання Закарпатської України на випадок дестабілізуючої діяльності українських націоналістів та її включення до Угорської Республіки. Цю інформацію з чеської газети Politika (14.11.1991) передрукувала згодом також ужгородська газета «Срібна Земля».

Кремлівська підготовка до панахиди

У Москві вже очікували крах «Імперії зла» і розуміли, що саме Україна – найбільша після Росії республіка – стане гробокопателем СРСР. Щоб це якимсь чином гальмувати, в Інституті етнографії Академії наук СРСР оголосили, що русинів на Закарпатті теоретично можна вважати четвертим східнослов’янським народом. Сивочолі російські вчені в ім’я імперських інтересів зрадили висновки своїх попередників-академіків. Російська преса одразу ж почала розкручувати тему про «невдоволених русинів». Наприклад, «Литературная газета» міркувала: якщо від Києва автономію отримав Кримський півострів, то тим більше право на це має Закарпаття.

На початку 1990 року в Ужгороді, за допомогою, комуністичної номенклатури зареєстровано «Общество подкарпатских русинов». У травні 1990 року секретарем Закарпатського обкому КПУ обрано комуністичного агітатора, професійного борця з «українським буржуазним націоналізмом» із явно антисемітським ухилом Івана Миговича, а завідуючим ідеологічним відділом обкому КПУ в Ужгороді став Микола Макара. Першого прислано з Москви, другого домашні оцінили як спеціаліста по «інтернаціональному вихованню трудящих». Обоє продемонстрували локальний русинський сепаратизм у твердій комуністичній обгортці й стали активними захисниками політичного русинства.

Реакція сусідів на діяльність сепаратистів

Восени 1998 року, угорська газета Magyar Hirlap написала, що русинських сепаратистів фінансово підтримує фонд «Русский мир», яким керує В’ячеслав Ніконов, онук сталінського міністра закордонних справ СРСР Молотова. За інформацією угорської газети, він переслав «батюшці» УПЦ (Московського патріархату) в Ужгороді Дмитрові Сидору понад 36 тисяч американських доларів, мовляв на підтримку «русского та русинського» шкільництва в Закарпатській області.

2009 року словацька газета Literárny (dvoj)tyždeník, посилаючись на американське товариство геостратегічних досліджень Stratfor, повідомила, що «рушійною силою за лаштунками сепаратистського руху русинів є Кремль». Мета заходів Москви – взяти під контроль Україну, територією якої на Захід перетікає 90% російських енергоносіїв.

Було ще чимало інших заходів на підтримку автономії сепаратистів Підкарпатської Русі. Протягом чверть століття ця тема настільки обросла деталями, що вже зріла для окремої монографії. Я обмежуся подіями 2014 року.

У березні Міністерство закордонних справ Польщі отримало листа від Державної думи Росії з дивною (дикою!) пропозицією: поділити територію України. Нардеп – горезвісний ліберал Володимир Жириновський, якому польська преса приписує авторство «кримінального» листа, пропонував полякам домогтися від Києва проведення референдуму щодо прихильності до Польщі населення в п’яти західних областях України. Аналогічні листи з Москви отримали тоді також Угорщина та Румунія: приєднати Закарпаття та Чернівеччини відповідно.

Можна б подумати, що російський президент Путін так захопився ідеєю свого побратима-шовініста Жириновського, що вкотре повторив свою тезу, мовляв існуючі нині кордони України – це щось несерйозне і від лукавого. На згаданій зустрічі восени 2014 року Путін говорив, звідки й чому виникла «Новоросія», про незаконну передачу Кримського півострова Україні 1954 року тощо. Колишній радник Путіна Андрій Ілларіоновов крок за кроком спростував путінську наглу брехню.

Дійсно, як мовиться в одній українській телереклами: «В Росії історія не наука, а засіб пропаганди і поневолення. Тому там із давніх-давен переписують минуле – своє і України...»

У червні 2014 року так званий духовний лідер русинів-сепаратистів Закарпаття імперського штибу, православний священик Дмитро Сидор в інтерв’ю «Литературной газете» закликав росіян активно освоювати Закарпаття, бо, за його словами, звідтам починається і тягнеться аж до Аляски «східнослов’янська, загальноросійська цивілізація».

«Втручайтеся – тут кровні інтереси Росії», наголосив батюшка-шовиніст, якому 2012 року український суд відміряв три роки позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки за меморандум, котрий містив «акт проголошення відновлення русинської державності», що був ухвалений на конгресі русинів-сепаратистів у жовтні 2008 року в Мукачеві.

На початку серпня 2014 року в інтернеті вигулькнуло повідомлення про створення на Донбасі русинського батальйону добровольців із «Подкарпатской Руси, Пряшевщины (Словакия) Лемковины (Польша) и Венгрии. Численность – 387 человек».

Інформацію прикрашає заклик: «Нїт нацистськой Україні! «Айно» слободної Новоросії»! «Айно» слободної Подкарпатської Русі!».

Скоріш за все, йдеться про заздалегідь підготовлену провокацію, бо пройшло понад чотири місяці і жодних інформацій про «подвиги героїв» русинського батальйону на Донбасі в інтернеті не з’явилися.

У Кремлі, можна здогадуватися, порахували, що реалізувати нині на Закарпатті щось подібне на «ДНР» чи «ЛНР» безглуздо. Закарпаття – не Донбас. Яким чином, якими коридорами Москва перекидатиме до «Республіки Подкарпатська Русь» зброю, танки і найманців із Росії? Ментальність закарпатців зовсім інша, ніж ментальність мешканців зрусифікованого Донбасу.

Звісно, провокаторів за гроші можна знайти для «сепаратизму» всюди – і на Закарпатті.

В інформації СБУ, на яку посилається інтернет-видання «Українська правда» мовиться, що сценарій передбачав захоплення різних стратегічних об’єктів у Закарпатті диверсійними групами, котрі мали діяти під виглядом так званої місцевої самооборони. Було вилучено документи російською мовою, в яких детально описано антидержавні дії та диверсійні заходи для «створення напруженої ситуації в Закарпатті» . Ватажок групи, громадянин України, втік і переховується в Росії, мовиться у повідомленні СБУ. Це не новина. Крім злодійського клану Януковича, в Москві перебуває чимало злочинців, які розхитували, розхитують і зраджують інтереси держави Україна. Блукає московськими вулицями і «видатний» закарпатський прем’єр-міністр «республіки Підкарпатська Русь» П.І. Гецко. Москва нагадує свого роду відстійник для саме таких «героїв» із України.

Воістину, як кажуть прості карпатські селяни: «Пантруй! (будь пильним), бо чорт не спить». Якщо він, чорт, перевтілений, наприклад у Путіні з його пахолками у зв’язку з невдачами в Україні нині, може і рачкує, то завтра треба від нього чекати дуже підлих провокацій.

Іван Гвать – дослідник, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG