Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 11:26

Сахаров засудив би анексію Криму і війну в Україні – російський правозахисник


Андрій Сахаров на 2-му З'їзді народних депутатів СРСР за кілька годин до смерті. 14 грудня 1989 року

Андрій Сахаров на 2-му З'їзді народних депутатів СРСР за кілька годин до смерті. 14 грудня 1989 року

Наталя Джанполадова

У неділю, 14 грудня, виповнилося 25 років з дня смерті Андрія Сахарова, видатного радянського фізика, одного з творців водневої бомби, згодом – громадського діяча, правозахисника і дисидента, лауреата Нобелівської премії миру. У цей день в Нижньому Новгороді, в місті, куди вчений був відправлений на заслання, згадували Сахарова, а також тих, хто в наші дні «продемонстрував громадянську мужність». 15 грудня, в Центральному будинку журналіста в Москві відбулося вручення премії імені Андрія Сахарова «За журналістику як вчинок».

У цьому році 25-річчя від дня смерті Андрія Сахарова відзначають в основному в Нижньому Новгороді – місті, куди в січні 1980 року він, позбавлений всіх урядових нагород, був висланий разом із дружиною Оленою Боннер. Сам Сахаров пов’язував своє вислання з виступом у грудні 1979 року проти введення радянських військ до Афганістана. У Нижньому Новгороді – тоді Горькому – Сахаров провів майже сім років, двічі оголошував голодування на знак протесту проти дій влади щодо його родичів. У Москву Сахаров був повернутий за розпорядженням Горбачова в грудні 1986 року.

Цього року напередодні пам’ятної дати – 12 грудня – в Нижньому Новгороді відкрили пам’ятник Андрію Сахарову, 14 грудня в місті проходив пікет, на якому згадували вченого і правозахисника, а також тих, хто сьогодні «демонструє громадянську мужність». Ось що розповів один з організаторів акції, координатор нижньогородського руху «Громадянський опір» Аркадій Галкер.

– Виповнюється 25 років від дня смерті Андрія Дмитровича Сахарова, і ми хотіли вшанувати його пам’ять і висловити підтримку тим, кого зараз наша держава піддає цькуванню за їхню сміливу громадянську позицію, за те, що вони не бояться виступати проти системи. Спочатку акція задумувалася тільки як акція солідарності з нашими сучасниками, але в процесі підготовки стало очевидним, що тема війни з Україною знову виходить на перший план. У грудні 1979 року, з самого початку афганської війни, Андрій Дмитрович виступав проти введення радянських військ до Афганістана, за що був висланий до нашого міста. Його слова, які він написав у 1980 році, сприймаються як ніби написані в наші дні і звучать актуально: все та ж надмобілізація країни, та ж відсутність життєво важливих реформ, посилення ролі репресивних органів. Рецидив радянського минулого, який ми зараз спостерігаємо, пов’язаний саме з тим, що менталітет росіян не сильно змінився за минулі роки. Якби ми пішли далі від радянського минулого, людям би не вдалося так легко нав’язати шовіністичну істерію, яка зараз пропагується в державних ЗМІ.

– Як Ви гадаєте, якби Андрій Сахаров був би живий, він би вийшов з вами на вулицю?

– Я дуже на це сподіваюся. Мені важко відповісти на це питання, але наскільки я знаю, він ніколи не цурався участі в подібних акціях і завжди намагався демонструвати приклад своїми діями.

«Багато академіків підписували анонімні листи проти Сахарова»

Демократизм і увага до будь-якого співрозмовника – одні з головних людських якостей Андрія Сахарова, каже правозахисник, лідер руху «За права людини» Лев Пономарьов. Із Сахаровим він спілкувався в останні роки його життя – Пономарьов був довіреною особою Андрія Сахарова на виборах народних депутатів СРСР у 1989 році, а познайомилися вони роком раніше – у 88-му – під час створення товариства «Меморіал».

Лев Пономарьов

Лев Пономарьов

«Починалося наше знайомство з того, що я запросив його підписати заяву про створення «Меморіалу», – згадує Пономарьов. – Ми створили ініціативну групу. Спочатку вона називалася «Пам’ятник», потім – «Меморіал». Нас було всього 15 осіб, ми збирали підписи під зверненням. Потім ці підписи були передані на XIX, наскільки я пам’ятаю, партконференцію КПРС у 1988 році. Ми стояли на вулицях, збирали підписи у москвичів, і окремо збирали у людей відомих. Я був фізиком, тому я взяв на себе завдання – взяти цей підпис у Андрія Дмитровича Сахарова. Я з ним зустрівся на конференції в Тбілісі. До цього ми практично не були з ним знайомі – у різних областях працювали. Він тільки-тільки приїхав із заслання. Він був разом з Оленою Георгіївною. Я підійшов, ознайомив з нашою заявою. Перше, що вони сказали, що зараз обіцяли Горбачову ні в чому не брати участі, але запропонували трохи пізніше підійти ще раз. Буквально через кілька місяців я ще раз підійшов, і вони поставили підпис на заяві «Меморіалу».

Після цього, як розповідає Лев Пономарьов, Андрій Сахаров увійшов до керівництва «Меморіалу».

Андрій Сахаров, 12 грудня 1989 року

Андрій Сахаров, 12 грудня 1989 року

«Ми вирішили опитати на вулицях людей, кому вони б довірили гроші, зібрані для створення «Меморіалу». Ми вирішили, що ці люди потім і очолять «Меморіал». Ми опитали близько 2 тисяч осіб. Причому збір підписів йшов не так, що був вже готовий список – поставте галочку, – люди називали прізвища самі. Звичайно, називали лідерів перебудови в той час. В одному списку опинилися і Єльцин, і Сахаров, і Солженіцин. Подивилися, побудували графік і скоротили до 16 осіб. Ми сповістили їх, що їх обрали москвичі в якості членів громадської ради «Меморіалу». Всі з вдячністю відгукнулись, крім однієї людини – Солженіцина. Він був у США. Ми йому надіслали запрошення. Він сказав, що будує цей меморіал сам вже десятиліття, і взагалі, мовляв, хто ви такі. Ми йому подякували за таку важливу відповідь і більше до нього не зверталися. А громадську раду «Меморіалу» ми зібрали – покликали і Єльцина, і Сахарова, і всіх інших. На моїх очах був такий момент, можна сказати, історичний, коли Андрій Дмитрович познайомився з Єльциним», – зазначає Лев Пономарьов.

Дивлюся, якась довга черга стоїть. Потім я з жахом подумав – це, мабуть, люди йдуть в Будинок кіно висувати Сахарова

«Потім за моєю ініціативою «Меморіал» створив виборчу комісію перед виборами народних депутатів СРСР у 1989 році. – продовжує правозахисник. – І ми висунули лідерів перебудови. Спочатку Андрій Дмитрович висувався по національному округу. І це теж була вражаюча історія. У нас тоді не було інтернету, і ми якось, по телефону, поширювали інформацію, що будуть висуватися кандидати в депутати. Я повинен був вести це засідання, прийшов трошки заздалегідь, за півгодини. Дивлюся, якась довга черга стоїть. Потім я з жахом подумав – це, мабуть, люди йдуть в Будинок кіно висувати Сахарова. У мене волосся заворушилися від страху. Думаю, а що буде відбуватися далі. Я насилу пробився. До цього часу вже були розбиті скляні двері до Будинку кіно, тому що народ рвався туди. Весь зал був заповнений. Мені довелося виходити і пояснювати москвичам, мовляв, друзі, вибачте, спасибі вам, але зал переповнений. І ми висунули Андрія Дмитровича. Але потім Олена Георгіївна переконала його висуватися від Академії наук. Тоді багато академіків підписували анонімні листи проти Сахарова. Тому це був якийсь виклик – висунутися від Академії. Виклик Академія витримала. Там виявилися багато людей демократичної орієнтації. І він став депутатом Верховної Ради СРСР. Ми потім співпрацювали з багатьох питань. Я фактично був його помічником. Часто бував у нього вдома».


Промова Сахарова на З’їзді народних депутатів і реакція на неї Горбачова. Це уривок з документального фільму режисера Інарі Колманом «Мій чоловік Андрій Сахаров» (спільне виробництво Франції та Латвії).


«Увага до будь-якого співрозмовника – одна з головних якостей Сахарова»

Ось що ще згадує Лев Пономарьов про особу Андрія Сахарова: «З кожною людиною він поводився відкрито, уважно. У них двері завжди були відчинені. Приїжджаєш до них додому, а двері відчинені. Входиш. «Хто там?», – вони кричать здалеку, з кухні. Увага до будь-якого співрозмовника – одна з головних якостей Андрія Дмитровича як людини. У нього мозок постійно працював. Це було помітно. З одного боку, увага, з іншого боку, ти розумієш, що перед тобою ніби комп’ютер з декількома процесорами. Він з тобою говорить, та ще щось обмірковує паралельно. Коли я через рік висувався вже у депутати РФ, він погодився бути довіреною особою і написав звернення до колективу мого інституту. Це сталося буквально за два дні до його смерті. Я приїхав до нього, взяв у нього цю довіреність, лист до колективу. І цей лист зачитувалися у вівторок, а помер він, по-моєму, в середу».

Я абсолютно впевнений, він не сприйняв би анексії Криму. Тому що він дуже ретельно стежив за виконанням міжнародних договорів

За словами Льва Пономарьова, Андрій Сахаров зараз був би, безсумнівно, на стороні правозахисників і негативно оцінив би події в Україні: «Іноді вагаєшся, як це могла би сказати людина, яка пішла з життя. Я не завжди готовий за когось щось говорити. Але в цьому випадку, я абсолютно впевнений, він не сприйняв би анексії Криму. Тому що він дуже ретельно стежив за виконанням міжнародних договорів. Він сам їх ініціював, ці всі підписання Хрущова і Брежнєва, про контроль над ядерною зброєю. Звичайно, він був би з нами разом, засуджував би анексію Криму і війну на Східній Україні. Він був чистою людиною демократичних переконань, ліберальних поглядів і демократом».


15 грудня в Центральному будинку журналіста в Москві відбулося вручення премії імені Андрія Сахарова «За журналістику як вчинок». Премія заснована в 2001 році і вручається, як випливає з її статуту, «за матеріали, які стають продовженням життєвої позиції автора». 8 грудня організатор премії – Фонд захисту гласності – опублікував список номінантів, відібраних з 12 фіналістів. Один із п’яти номінантів стане лауреатом премії.

У різні роки лауреатами премії імені Андрія Сахарова «За журналістику як вчинок» ставали журналісти Анна Політковська, Володимир Воронов, Тетяна Сєдих та інші. Торік переможцем була визнана Юлія Сунцова з газети «День» міста Іжевська.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG