Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:18

Чи є Путін народним ідеалом росіян?


Акція протесту проти режиму Володимира Путіна. Ростов-на-Дону, березень 2012 року

Акція протесту проти режиму Володимира Путіна. Ростов-на-Дону, березень 2012 року

Спроба Путіна нав’язати міжнародній спільноті новий «світовий порядок» неодмінно закінчиться крахом російської імперії

(Рубрика «Точка зору»)

Не секрет, що певна частина вихідців з колишнього СРСР травмована радянською пропагандою, яка призвела до мутацій у мізках багатьох зомбованих конячими дозами комунізму. Особливо це прослідковується на прикладі населення сучасної Російської Федерації.

Хоча там є такі, хто спромігся зрозуміти всю безвихідь та прогнилість колишньої радянської системи, але значна кількість людей, зомбованих путінським телебаченням, вбачають у Путіні місію, який успішно проводить реінкарнацію Радянського Союзу.

І тут для кардинальних змін важлива саме не кількість «правильних» і «прозрілих» людей, а щоб ці люди отримали можливість впливати на розвиток подій. Але, як виявилось, на подібних особистостей не було великого суспільного запиту, що й призвело по сучасної ситуації в Росії.

У горбачовські і єльцинівські часи світ співчував Росії і намагався їй допомогти. Ці колишні її лідери, попри те, що мали властиві будь-кому людські слабкості та недоліки, володіли безцінним, як на сьогоднішні часи для Росії, даром – були просто психічно здоровими людьми.

Помилка більшості росіян – переймати тільки матеріальні плоди

Не відомо, коли росіяни розпочнуть (та й чи розпочнуть взагалі), видавлювати з себе раба. А у цьому і полягає (й схоже завжди полягало) найбільш складне питання російської дійсності.

Виявилося, що під час «перестройки», в другій половині 80-х років, західна ідеологія була затребувана в російському суспільстві, але затребувана однобоко. Основну масу людей приваблювала все-таки більше її матеріальна частина – понад 200 сортів сиру і ковбаси та фірмові американські джинси Levi’s і Wrangler.

Але марила Заходом лише купка народу, а решта сподівалися на західну «халяву» і негайно ж образилися на Захід, коли з’ясувалося, що безкоштовних матеріальних благ немає, а щоб їх отримати – потрібно дуже напружено та наполегливо працювати.

У цьому й полягає основна системна помилка більшості росіян – переймати тільки матеріальні плоди і відкидати та ненавидіти коріння західної цивілізації – свободу, гідність особистості, демократичні цінності і основоположні права людини.

Та під час погоні за ефемерними матеріальними благами основна маса російського народу воліла зовсім не звертати увагу на те, що її постійно піддають велетенським дозам зомбування «русским миром».

А основний ідеал «русского мира» – це майстерна брехня і приховування правди. І Володимир Путін повністю відповідає цим «високим» критеріям. В Росії знають що він брехун, але його прихильникам дуже сподобалося, як віртуозно, спритно та вправно він це робить.

Можна навіть зробити вигляд, що віриш, і не відчувати себе винним потім. Якщо що – то «нас обдурили». Але чи цей нікчемний, приблатненний, хвалькуватий і агресивний монарх Путін відповідає російському народному ідеалові?

Синдром Іванушки-дурника

У 1991-1992 роках в росіян був шанс. Посадили б вони необхідну для очищення суспільства кількість кагебістів, котрі були винні у злочинах проти народу, провели люстрацію, заборонили комуністичну партію і нацистські шовіністичні організації, привчили населення дотримуватися законів (як це було зроблено в Грузії) і все можна було б змінити на краще. Але не судилося, натура таки взяла своє.

Росіяни вибрали собі у президенти не тільки професійного кагебіста, а й миршавого низькорослого «мужчинку», з якого підлабузницьке пропагандистське телебачення дуже швидко і вправно зліпило «подобу» російського Шварценеггера.

Тут, звісно, можна було б сказати, що найбільш привабливим критеріям вибору для населення Росії є – «сильна рука» і «за державу прикро». Але це явно самообманні критерії. Усі вони гарантовано перебиваються третім справжнім критерієм, який можна визначити, як «синдром Іванушки-дурника», що сидить на печі й нічого не бажає робити, і так само, як і інший герой російських народних казок Ємеля сподівається постійно на те, що всі блага світу для нього надходитимуть «по щучьему веленью».

І поки російські «іванушки», роззявивши роти, зачаровано слухали усе те, що віщав їм з екранів телевізорів постійно «прописаний» там «Великий» Путін, у Росії успішно розкрадалися сотні і сотні мільярдів, отриманих від продажу нафти і газу доларів, відбираючи у росіян та їхніх дітей ресурси разом із майбутнім.

Путінська зграя, зруйнувавши державні інститути та економіку, «чудово» підготувала Росію до легко передбачуваного циклічного падіння цін на енергоресурси, катастрофічно посиливши ситуацію авантюрним і неспровокованим нападом Путіна на сусідню Україну.

Вирішивши відроджувати подобу Радянського Союзу через приєднання силою України до Росії, Путін був просто таки переконаний, що українці давно вже забули про те, що у тому СРСР нічого великого ніколи не було, крім гасел і здравниць комуністичній партії типу «слава КПСС».

То ж у чому велич? B десятках мільйонів невинно убієнних і замучених, в тому, що радянців із їхніми ядерними ракетами, «мирним космосом» і нав’язливою дружбою боялися, як зачумлених?

Путін є ганьбою російської нації

Для усього цивілізованого світу СРСР був нічим іншим, як страшною в’язницею для численних підкорених силоміць народів. Тому Радянський Союз це не те, за чим росіяни мали б жаліти разом із Путіним. СРСР – це незмивана ганьба російської нації.

Власне, такою ж ганьбою російської нації є і сам Путін. А якщо населення Росії раз за разом його обирає, то це значить, що воно бере і на себе відповідальність за путінське президенство.

Сотворивши собі національний ідеал в особі Путіна, росіяни також беруть на себе відповідальність за його авантюрне тоталітарне правління.

Крім того, варто звернути увагу на той факт, що під час своєї останньої прес-конференції наприкінці 2014 року, Володимир Путін явно показав, що він є без сумніву психічно нездоровою людиною.

Протягом трьох годин він по черзі продемонстрував ознаки шизофренічної параної, патологічної нечесності, маніакально-агресивної войовничості, кричущого невігластва у світових справах та економіці, маячну впевненість у перспективах Росії.

Бо якщо повірити Путіну, то Росія хоче тільки миру в усьому світі. Разом із частинами України, Грузії, Молдови, Латвії, Литви і Естонії?

Кремлівський карлик впевнений у тому, що він визначатиме долю світу. До нього ніяк не доходить, що його бандитська поведінка у Чечні, Дагестані, Молдові, Грузії і Україні не може сприйматися терпимо у ХХІ столітті. І час розплати за ці злодійства невідворотно наближається.

Проте досвід розпаду імперського СРСР нічого Путіна так і не навчив. Його спроба нав’язати міжнародній спільноті новий «світовий порядок», неодмінно закінчиться крахом російської імперії і її неминучим розвалом.

Єдиною реальною альтернативою для Росії сьогодні є рішення якнайшвидше звільнити окуповані українські території – Крим, частини Луганської і Донецької областей. І розпочати в повному обсязі виплачувати контрибуцію за величезні матеріальні і моральні збитки нанесені Україні російськими терористами, та врешті-решт почати поводити себе так, як це мала б робити цивілізована держава та нація.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG