Нечасто день чиєїсь жорстокої страти стає державним святом. У Чехії це саме так: 6 липня, день, коли за рішенням собору католицької церкви в Констанці був спалений на багатті празький проповідник Ян Гус, є святом і неробочим днем. Цього року це свято – особливе: з дня смерті Яна Гуса минуло рівно 600 років.
У селі Гусинець на півдні Чехії, де народився Ян Гус, цю дату відзначили триденним фестивалем – концертами, богослужінням і спеціальним поданням-реконструкцією, яке знайомить глядачів з життям гуситського табору в часи майже двадцятирічних воєн, що відбулися по страті проповідника. У Чехії цей період часто називають «гуситською революцією» – настільки серйозні зміни приніс він в релігійне, політичне і соціальне життя тодішнього Чеського королівства. По суті, йшлося одночасно про релігійну війну протестантів-гуситів проти католиків – як чехів, так і німців, адже тодішня Чехія була частиною «Священної Римської імперії німецької нації» – а також про соціальний та національний конфлікт.
У 1434-му радикальні гусити нарешті програли своїм більш поміркованим побратимам, що вступили в союз з католиками, але відгомони «гуситської революції» відчувалися в чеській історії ще кілька століть. Після 1918 року, коли була проголошена незалежність Чехословаччини, перший президент цієї країни Томаш Масарик називав саме гуситство національною релігією чехів і підкреслював демократичний і національно-визвольний характер гуситського руху – старанно обходячи, втім, такі «незручні» моменти, як терор гуситів проти монастирів і католиків в цілому, а також розорення, яке принесли країні гуситські війни. Комуністичний режим пізніше і зовсім зробив з Гуса і його послідовників переконаних «борців за щастя трудового народу». Саме таким постає Гус в однойменному фільмі патріарха чеської кінематографії Отакара Ваври, знятому в 1954 році.
Щоправда, Ян Гус навряд чи може нести відповідальність за всі діяння його послідовників. Сам він намагався уникати насильства і закликів до нього, хоча деякі положення його вчення були революційними. Зокрема, Гус стверджував, що церковні та світські володарі не мають права виконувати свої функції, якщо вони живуть в смертному гріху – а за суворими християнським канонам, в такому гріху, безсумнівно, жили майже всі тодішні королі і князі та чимале число церковних ієрархів. Критикував Гус і практику продажу церквою індульгенцій (відпущення гріхів). Багато в чому він передбачив ідеї Мартіна Лютера, який через сто років після загибелі Гуса прийшов з більш великою програмою релігійної Реформації, що потрясла всю Європу. У цьому сенсі і діяльність Яна Гуса і «гуситська революція» – частина європейської історії, явище, яке виходить за межі маленької Чехії.
У посткомуністичні роки чеські історики, проте, вже не дивляться на Гуса як на революціонера – швидше як на дисидента, популярного проповідника, який висловлював думки, що йшли врозріз з ученням офіційної церкви. З одного боку, вони були спрямовані на те, щоб покращити життя церкви і наблизити її до простої людини. З іншого – не виправдовуючи жахливу кару, відзначають, що згідно з тодішнім церковним правом багато положень доктрини Гуса дійсно вписувалися в поняття єресі, а єресь каралася саме таким нелюдським способом. Як зазначає чеський фахівець з церковної історії Радомир Малий, «всі 30 тверджень, які Констанцський собор висунув Гусу як докази його єресі, послідовник Гуса Ієронім Празький, який сам був спалений менш ніж через рік після свого вчителя, знайшов у роботах і листах Гуса – саме в тому сенсі, в якому їх тлумачив собор. Про це сам Ієронім писав своєму другу, і це лист зберігся».
– Сам Гус був в особистому та суспільному житті морально бездоганною людиною?
– Жив гідно, порядно, але «бездоганним» я б його не назвав. Так, його покровителем був аморальний і багато в чому злочинний король Вацлав IV, проте Гус йому публічно ні в чому не дорікав, водночас, своїх релігійних опонентів критикував нещадно.
– У чому були сильні сторони Яна Гуса?
– Він був людиною побожною, щирою, від усієї душі прагнув до очищення церкви.
– Чи можна вважати його чеським патріотом або навіть націоналістом?
– Частково. Він любив чеську мову, частково реформував тодішній правопис, а в його проповідях чулася критика того, що він вважав надмірною експансією німців.
Напередодні 600-ї річниці страти Яна Гуса чеське телебачення показало трисерійний художній фільм про нього. На думку кінокритика Каміла Філи, це досить цікава спроба нового осмислення особистості Гуса в контексті його епохи. Гус, на відміну від фільму 1950-х років, показаний як людина, яка шукає свою правду, внутрішньо неспокійна, що сумнівається, водночас, досить наполеглива, вперта і смілива. Він намагається протистояти системі й зрештою помирає в боротьбі з нею.
Для більшості чехів 6 липня – це просто ще один вихідний посеред спекотного літа. Для тих, хто пам'ятає про Яна Гуса, одну з виразних фігур чеської історії і через 600 років після загибелі, це день пам'яті не тільки видатного християнського проповідника-дисидента, але певною мірою і дисидентів взагалі: людей, які не бояться з тим, що вони вважають правильним і праведним, йти проти системи, наскільки б сильною вона не була.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода
