Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 15:25

Дочка Сталіна називала батька «наш родич Сталін» – автор її біографії


У Великобританії опублікували нову біографію Світлани Аллілуєвої

У Великобританії опублікували книжку канадського історика, почесного професора університету Торонто Розмарі Салліван «Дочка Сталіна. Надзвичайна і бурхливе життя Світлани Аллілуєвої». Видання складається з невідомих раніше документів американських, британських, російських та грузинських архівів. Також містить численні інтерв'ю автора з родичами і друзями Світлани Аллілуєвої. Цей об’ємний том – 740 сторінок – став бестселером у Лондоні.

22 листопада 2011 року в лікарні американського містечка Річмонд у штаті Вісконсін померла від раку 85-річна мешканка місцевого будинку престарілих на ім'я Лана Пітерс. Її тіло піддали кремації, а прах, згідно з заповітом, розсіяла дочка покійної Кріс Еванс над Тихим океаном. Так завершився бурхливий земний шлях дочки Сталіна Світлани Аллілуєвої, за останнім (п'ятим) шлюбом – Лани Пітерс. Смерть її залишилась практично непоміченою, хоча майже за півстоліття до цього Аллілуєва стала світовою сенсацією, коли в березні 1967 року втекла з Радянського Союзу на Захід. Тоді їй було неповних 42 роки, Аллілуєва тікала вже з Індії, куди привезла з Москви для поховання прах цивільного чоловіка, індійського комуніста Браджеша Сінгха. Незадовго до цього посол Індії в СРСР Трілокі Каул, близький друг Сінгха, переправив до Індії рукопис її книги «Двадцять листів до друга».

Втеча Аллілуєвої стала ударом по престижу СРСР, констатують історики. Ще більшим ударом виявилися опубліковані на Заході чотири книги дочки «вождя народів»: «Двадцять листів до друга», «Тільки один рік», «Далека музика», «Книга для онучок». Талановитий літератор, кандидат філологічних наук, колишній науковий співробітник московського Інституту світової літератури покинула батьківщину, залишивши в Москві двох дітей. Її метання по світу відбилися і на характері, і на її книжках. Із США Світлана перебралася до Англії. У 1984 році повернулася на батьківщину з дочкою від чергового шлюбу. Жила в Грузії, через два роки попросилась назад до Сполучених Штатів. Все життя її переслідував страх: знаючи радянську систему зсередини, вона боялася відплати КДБ. У 1992 році газета Washington Times опублікувала свідчення співробітника КДБ, що втік на Захід. Він стверджував, що в його відомстві певний час обговорювали план усунення Світлани Аллілуєвої. План не реалізували лише через побоювання, що інформація могла дійти до ФБР.

Світлані було сім років, коли її мати Надія Аллілуєва вкоротила собі віку в 1932 році. Від неї це приховали. Про самогубство матері вона дізналася вже дорослою людиною, і це наклало відбиток на її подальше життя. В одній зі своїх книг Світлана Аллілуєва пише: «Я шкодую, що моя мати не вийшла заміж за тесляра. Куди б я не поїхала – до Швейцарії, Індії, Австралії, на якийсь острів – я всюди буду політичним в'язнем імені мого батька». Як же Світлана ставилась до батька? Що їх пов'язувало?

На запитання Радіо Свобода відповідає автор книги «Дочка Сталіна» Розмарі Салліван:

Розмарі Салліван

Розмарі Салліван

– Це були парадоксальні стосунки. З одного боку, пам'ять про ставлення до неї батька була частиною спогадів Аллілуєвої про щасливе дитинство: його наповнені любов'ю листи з Сочі, посилки з мандаринами і апельсинами. А а з іншого – поступове усвідомлення того, що батько був відповідальним за хвилю терору, яка поглинула країну. Наприкінці життя Світлана говорила, що ніколи не пробачить батька. «Ви повинні зрозуміти, – сказала вона, – що він зламав мені життя». Вона часто казала, що росіяни повинні, нарешті, визначитися з тим, ким був Сталін. В одному листі до подруги вона писала: «Бути росіянином – значить ніколи не вимовляти слова «вибачте». Вона зазначала, що болісні і чесні засудження сталінських злочинів потрібні, і що незасуджене минуле воскресає в майбутньому.

Вона засуджувала сталінський режим і одночасно розуміла, що батько по-своєму любив її

​Вона називала Сталіна не батьком, а «наш родич Сталін». Але навіть тоді Світлана згадувала, як рада була в дитинстві прогулянці з батьком в його машині і як була щаслива, коли він хвалив її. Так що пам'ять про батька, ставлення до нього були суперечливими і неоднозначними. Якщо ви дочка Сталіна, зберігаєте щасливі дитячі спогади і одночасно усвідомлюєте скоєні ним злочини, то з неминучістю намагаєтеся це якось збалансувати. Вона засуджувала сталінський режим і одночасно розуміла, що батько по-своєму любив її.

– У своїй книзі Ви цитуєте історика Роберта Такера, який писав про Світлану: «Незважаючи ні на що, в якомусь сенсі вона була схожа на батька». Якою Ви бачите особистість Світлани Аллілуєвої після вивчення її життя?

– Слова Такера – це одна думка, а є інша думка її племінника, сина Василя Сталіна – Олександра Бурдонський, якого я інтерв'ювала в Москві і який називав Світлану трагічною постаттю. Бурдонський також зазначав, що Світлана була дочкою свого батька. «Вона запозичила у батька його волю, його інтелект, але не запозичила його мстивості і безжалісність», – говорив він.

Для неї смерть мами була трагедією. На мій погляд, здатність Світлани на глибоку безмежну любов і прихильність набагато більше говорять про неї, ніж всі балачки її критиків

Моя особиста думка про неї складалася з бесід із її родичами, друзями та знайомими. В Америці у багатьох склалася думка про її неврівноваженість. Багато в чому це пояснюється тим, що американське життя Аллілуєвої почалася в Прінстоні – маленькому університетському містечку, де на неї чинився тиск. Її умовляли стати біографом батька, а цього Аллілуєва не хотіла. В Англії про неї сформувалась інша думка. «Світлана була тверда, як скеля», – в один голос запевняли мене її знайомі дами. Вони заперечували легковажність і непостійність Аллілуєвої і захоплювалися її благородством. Як біограф Світлани Аллілуєвої, я повинна була аналізувати її знайомих та її власні судження. В результаті у мене склався образ жінки, що дуже співпав із думкою Кріс Еванс – дочки Світлани, яку в дитинстві звали Ольга. Кріс гаряче любила матір, у неї були з нею близькі стосунки. Часом вона навіть відчувала себе матір'ю своєї матері. Для неї смерть мами була трагедією. На мій погляд, здатність Світлани на глибоку безмежну любов і прихильність набагато більше говорять про неї, ніж всі балачки її критиків. Це важить більше, аніж недоліки.

– У підзаголовку своєї книги Ви називаєте життя Світлани Аллілуєвої надзвичайним і бурхливим. Вам не здається, що це життя було ще й авантюрною? Якщо підрахувати, за своє життя вона 39 разів змінювала місце проживання...

Світлана Аллілуєва з донькою Ольгою. Фото 1998 року з архіву Ребекки Седлер

Світлана Аллілуєва з донькою Ольгою. Фото 1998 року з архіву Ребекки Седлер

– Найпомітнішою рисою характеру Світлани була імпульсивність. Часом вона виглядала врівноваженою і спокійною, а часом – дуже імпульсивної та навіть свавільної. Її перше заміжжя, коли вона вийшла заміж за Григорія Морозова в 1944 році, багато в чому було імпульсивним. Сталін відмовився зустрічатися з її чоловіком, а її сина від цього шлюбу бачив всього чотири рази. Світлана завжди пояснювала це тим, що Морозов був євреєм. Вона вийшла заміж проти волі батька. Наступним її чоловіком став Юрій Жданов, і це було точно зроблено, щоб догодити батькові. У своїй книзі я пишу про те, що її порив звернутися в 1967 році в Нью-Делі в американське посольство за наданням політичного притулку теж був імпульсивним. І її шлюб з Уеслі Пітерсом теж був імпульсивним.

Рефлексія не була властива Аллілуєвої. Слово «бурхлива», на мій погляд, все ж більше пасує до її життя, ніж слово «авантюрна». З іншого боку, це життя також була дуже незвичайним, екстраординарним, адже проходило на тлі бурхливих подій ХХ століття і суттєво вплинуло на її життя. Коли Світлана перебралася до США, з'ясувалося, що вона не розуміє двох основоположних чинників американського життя: ролі в ній грошей і громадської думки. Вона розтринькала величезний статок, а роль громадської думки була поза межами її розуміння. Про неї писали в Америці абсолютно протилежні речі – від найбільш негативних до найбільш позитивних. При цьому не дозволяли бути просто Світланою, а тільки дочкою Сталіна. У Лондоні я познайомилася з мексиканським дипломатом Раулем Ортізом, який був другом Світлани. Він сказав мені цікаву річ: «Світлана не прагнула до осілості і стабільності. Вона відчувала себе мандрівницею, паломницею в уявному світі, де шукала насамперед умиротворення». Думаю, що цей потяг до духовності вражає перш за все.

– Чи була вона людиною віруючою?

– Вона хрестилася в 1962 році в Москві, прийнявши православ’я. За радянських часів це не схвалювалося владою і суперечило комуністичній доктрині. Підозрюю, що на це рішення вплинув її дисидентський, бунтарський характер. Сталося це не без впливу Андрія Синявського, з яким у неї тоді був роман. А наприкінці 1962 року вона вінчалася у московській церкві зі своїм двоюрідним братом Іваном Сванідзе – це був її третій шлюб, що тривав усього рік. Протягом життя Світлана цікавилась різними релігіями: індуїзмом, інтерес до якого виник під впливом Браджеша Сінгха, потім буддизмом, католицизмом. Правда, вона так і не змогла знайти для себе відповідну конфесію, хоча завжди вважала, що за світобудовою стоїть якась вища сила. Звичайно, її життя мало певний духовний вимір. Згадую її останній лист до молодшої дочки Ольги. У ньому писала, що після смерті вона, а також її мати Надія та її баба Ольга будуть спостерігати за життям дочки, і що людське життя не обмежується земним життям. У її релігійних шуканнях був духовний момент, але інтерес до церкви як інституції був взагалі відсутній.

– Світлані Аллілуєвій дорікали тим, що вона була поганою матір'ю і, втікши на Захід у 1967 році, вона кинула в Москві двох дітей. Чи справедливі ці закиди?

– Коли Світлана опинилася в Індії, у неї спочатку не було наміру просити притулку на Заході. У той час її синові Йосипу було 22 роки, він збирався стати лікарем. Дочці Каті було 16 років, вона ще вчилася в школі і згодом стала вулканологом. Діти підтримували добрі стосунки з батьками – Йосип з Морозовим, Катя зі Ждановим. Світлана була впевнена, що уряд не стане репресувати дітей. Однак їх змусили виступити із засудженням матері. Тут важливу роль зіграв горезвісний Віктор Луї, який за завданням КДБ спробував запобігти публікації в Америці книги Аллілуєвої «Двадцять листів до друга» – передав її англійської видавництву в скороченому і цензурованому вигляді. Є цікава фотографія цього відомого провокатора в компанії Йосипа та Каті. Це Луї змусив їх засудити матір і розповідати в інтерв'ю про її неврівноважений характер. У Москві я говорила з Леонідом Аллілуєвим, і він підтвердив, що спочатку Йосип відмовився коментувати втечу матері. Але його нібито вислали з Москви і повернули лише тоді, коли погодився на публічне засудження. Все це досить важко зрозуміти. Коли в 1984 році Світлана повернулася до Радянського Союзу, вона говорила, що боялася писати дітям, побоюючись скомпрометувати їх. Щоразу, коли хтось із її знайомих відвідував Радянський Союз, вона просила дізнатись про дітей. У всьому цьому можна звинувачувати тільки жорстоку і нелюдську політичну систему, що робить неможливим возз'єднання матері з дітьми.

– Аллілуєва наполягала, що її роман з кінодраматургом Олексієм Каплером, який так розсердив Сталіна, був платонічним. Чи так це?

Світлана Аллілуєва в 1954 році. Фото Олексія Каплера із архіву Хрес Еванс

Світлана Аллілуєва в 1954 році. Фото Олексія Каплера із архіву Хрес Еванс

– Стосунки з Олексієм Каплером, без сумніву, були платонічними. Коли вони зустрілися, Світлані було 16 років, а йому – 39 років. Це було романтичне захоплення, нічого спільного не мало з сексом. Вони ходили в оперу, в театри, в кіно. Щоправда, багато цілувалися. Цей безневинний флірт дочки розлютив Сталіна, і він відправив Каплера в ГУЛАГ. «Твій єврей – англійський шпигун», – сказав він дочці. Але коли вони знову зустрілися після смерті Сталіна та звільнення Каплера з ГУЛАГу, у них виник фізичний зв'язок. Знаєте, навряд чи можна з упевненістю говорити про платонічні і неплатонічні стосунки Світлани з чоловіками, яких вона любила. Її родичі говорили про її численні зв'язки. Вдова архітектора Чарльза Ллойда Райта, яку я інтерв'ювала в Америці, стверджувала, що фізичні стосунки Світлани та Уейслі Пітерса, який був членом її фонду, були дуже інтенсивними. І хоча їй не бракувало коханців, для Світлани важливішими були інтелектуальні, емоційні та духовні стосунки з коханими чоловіками. Неважко помітити, що багато з них були набагато старшими за Аллілуєву. У листі дипломату та історику Джорджу Кеннану Світлана зазначає: коли вона закохується, проходить досить багато часу, перш ніж вона розуміє, що більша частина цієї любові була ілюзією.

– Як Ви пояснюєте, що Світлана вийшла заміж за Веслі Пітерса – її останнього чоловіка, який її, очевидно, не любив і для якого цей шлюб був союзом за розрахунком?

Світлана Аллілуєва і Веслі Пітерс. Фото 1970 року з архіву Джона Амарантідеса

Світлана Аллілуєва і Веслі Пітерс. Фото 1970 року з архіву Джона Амарантідеса

– Світлану запросили в Taliesin Foundation, яку заснував архітектор Френк Ллойд Райт. Запросила її вдова Райта Олгіванна Райт під надуманим приводом: сказала, що її загиблу в автомобільній катастрофі 25 років тому дочку теж звали Світлана і що, на її думку, Світлана Аллілуєва є реінкарнацією дочки. У той час Світлана хотіла виїхати з Прінстона, де у неї був невдалий роман з журналістом Луїсом Фішером. Їй здалося, що щирі емоційні стосунки з жінкою, яка була у віці її матері, можуть виникнути і вона прийняла запрошення.

Коли вона приїхала в Талієсін, цей заміський маєток знаменитого архітектора здався їй дуже цікавим езотеричним місцем, оскільки Олгіванна була ученицею містика Георгія Гурджиєва. Однак з розмов та інтерв'ю з людьми, які були в той час у Талієсіні, я з'ясувала, що насправді у Олгіванни був хитрий план щодо Світлани: вона хотіла, щоб дочка Сталіна вийшла заміж за її колишнього зятя і одного з провідних архітекторів фонду, Веслі Пітерса, аби той зміг розпорядитися її статком – це могло би стати частиною капіталу фонду.

Олгіванна вірила безглуздим пліткам про те, що Сталін свого часу помістив у швейцарський банк величезний статок на випадок, якщо програє війну з Гітлером. Вона вважала, що Світлана могла цей статок успадкувати, а значить, і Пітерс мав би право ним розпорядитися. Коли Пітерс зустрівся зі Світланою, він здався їй привабливим, розумним і талановитим чоловіком. Коли він зробив їй пропозицію, вона погодилася вийти за нього заміж, оскільки колишні її коханці зазвичай були зацікавлені лише в швидкоплинних зв'язках. Пітерсу Світлана також сподобалася.

І знову жінка діяла імпульсивно і необдумано. Вона погодилася на шлюб з Пітерсом через три тижні після знайомства з ним, не підозрюючи, що стала жертвою цинічного змови. Коли народилася донька Ольга, їй здалося, що нарешті вона знайшла родинний дім і спокій. Однак дуже скоро Аллілуєва зрозуміла, що стала чимось на зразок експоната «дочка Сталіна» в Талієсінскому фонді, і що фонд «прибрав до рук» її чималі гроші, – півтора мільйона доларів, отримані за публікацію «Двадцяти листів до друга». Знову Аллілуєва виявилася жертвою власних ілюзій.

– Чому Державний департамент спочатку відмовив Світлані Аллілуєвої в політичному притулку в США, коли вона звернулася в американське посольство в Делі в 1967 році, і як наслідок, їй довелося виїхати до Швейцарії?

– Перше, що Світлана сказала тоді в американському посольстві в Нью-Делі, – що вона дочка Сталіна. Консул Джордж Х'ю їй не повірив. Вона могла бути авантюристкою, радянським агентом або просто психічно хворою. Він надіслав запит до ЦРУ щодо інформації про Світлану Аллілуєвої. З'ясувалося, що ні в ЦРУ, ні в ФБР, ні в Держдепартаменті про неї нічого не відомо – там навіть не знали, що у Сталіна була дочка. Коли другий секретар американського посольства в Індії Роберт Рейл спробував отримати інструкції щодо цього у Вашингтоні, він отримав лист від заступника держсекретаря Фоя Колера із вказівкою про заборону в'їзду до Америки.

Це був детант – «розрядки» в американсько-радянських відносинах. Брежнєв збирався до Відня для підписання договору про скорочення озброєнь та інших угод. В адміністрації президента Джонсона вирішили, що скандал із дочкою Сталіна може перешкодити налагодженню відносин із Радянським Союзом. Ось чому американці спробували перенаправити Світлану в іншу країну і надіслали запити кільком урядам щодо цього. Відгукнулася, зокрема, Швейцарія, яка запропонувала їй тимчасовий притулок, і Світлана в супроводі Роберта Рейла вирушила туди.

Колишній посол США в Москві Джордж Кеннан побував у Швейцарії, щоб зустрітися зі Світланою, і вона, за його словами, справила на нього величезне враження. Він побачив у ній розумну, врівноважену і освічену жінку. Вона йому розповіла про рукописи «Двадцяти листів до друга», які хотіла опублікувати на Заході. Через деякий час американці дали їй туристичну візу для зустрічі з видавцем.

– Чи намагався КДБ якось вплинути на Світлану Аллілуєву, щоб змусити її повернутися, скомпрометувати її або навіть усунути фізично, як про це писали в Америці?

– Працюючи в архіві Гуверівського інституту в Каліфорнії, я знайшла два документа, що мали стосунок до Світлани. Один із них був планом агентурних заходів щодо запобігання публікації «Двадцяти листів до друга», який обговорювався в КДБ у 1967 році. Для цього підключили інформатора КДБ Віктора Луї. Він запропонував випередити американське видання, запропонувавши одному із західних видавництв сфальсифікований і скорочений варіант книги, копію якого вилучили у дітей Світлани.

Інший документ був доповідною запискою, адресованою в 1969 році в Політбюро ЦК КПРС і підписаною тодішнім главою КДБ Юрієм Андроповим. У ній пропонувалися заходи з дискредитації Світлани. Андропов пропонував використовувати дітей Світлани, щоб скомпрометувати матір. Пропонували змусити їх висловити обурення «зрадницьким вчинком» Світлани. Там же пропонували вкинути в західний друк інформацію, що друга книга Світлани «Тільки один рік» написана нібито не нею, а була спільною компіляцією Кеннана, Фішера, Аркадія Белінкова, Мілована Джиласа та інших ворогів радянського режиму.

В архіві ФБР я знайшла документ, підписаний Едгаром Гувером, в якому глава ФБР попереджав Держдепартамент про те, що, за агентурними відомостями, в США направили агента КДБ з метою викрасти Світлану Аллілуєву. У документі говориться, що ФБР вважає цю загрозу цілком реалістичною. Так що КДБ активно цікавився Світланою Аллілуєвої і постійно тримав її в полі зору. Радянську владу можна зрозуміти: втеча дочки Сталіна на Захід було відчутним ударом по престижу Радянського Союзу.

Над матеріалом працювали Наталья Голіцина та Яна Полянська

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG