Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 17:03

Як живе паризьке передмістя Сен-Дені після терактів?


Сен-Дені, 19 листопада 2015 року

Сен-Дені, 19 листопада 2015 року

Загалом, складається враження, що це не Франція, а Марокко чи Алжир – люди говорять переважно арабською

18 листопада Сен-Дені прокинувся від вибухів і перестрілок. Саме тут переховувався підозрюваний головний організатор нападів у Парижі 13 листопада Абдельхамід Абауд. За кілька годин відео з Сен-Дені облетіло телеекрани, і туди кинулися журналісти з усього світу. Вже за кілька годин головні телеканали світу передавали інформацію наживо із Сен-Дені, а місцеві мешканці перелякано спостерігали за цим зі своїх вікон.

«Мені дуже страшно. Після всього, що сталося за останні дні, я боюся їздити в метро, боюся ходити, де скупчення людей. Я не почуваюся в безпеці, але вірю, що це має припинитися, так жити неможливо!» – розповідає одна з мешканок Сен-Дені, відмовляючись сказати, як її звати.

Загалом, люди тут рідко дають інтерв’ю журналістам, ховають обличчя від камер і не хочуть називати своє ім’я.

«Тут живуть переважно мігранти, багато у кого нема документів. А якщо і є, то часто вони займаються дрібним криміналом – продають наркотики, займаються крадіжками. Вони бояться всього незнайомого, а велика кількість французів та іноземних журналістів, та ще і тисячі поліцейських їх дуже лякають», – розповіла Радіо Свобода французька журналістка Марі Мобель.

Сен-Дені відомий з 2005 року

Ніколя Саркозі

Ніколя Саркозі

Сен-Дені ніколи не був туристичною перлиною. Вперше про нього почали говорити під час масових заворушень 2005 року. Тоді натовпи радикальних молодиків громили будинки, школи, крамниці і підпалили кілька тисяч автівок. Поліція заарештувала майже 3 тисячі людей, ситуацію ледь взяли під контроль, обіцяли великі інвестиції і покращення. Тодішній міністр внутрішніх справ Ніколя Саркозі обіцяв побороти тут кримінал і злидні, його рішучість допомогла йому згодом перемогти на президентських виборах. Однак мало що змінилося за останнє десятиріччя. Ззовні місто трохи почистили, покращили інфраструктуру, зокрема транспортну, однак всередині нічого не змінилося.


Зараз Сен-Дені – це облізлі багатоповерхівки, брудні вулиці і величезна кількість мігрантів – так виглядає одне з найнебезпечніших передмість Парижа. Від столиці його відділяє лише 10 кілометрів, але нічого спільного з гламурним Парижем, який ми бачимо на листівках, там немає. Про те, що ви перебуваєте у Франції, нагадує лише кілька мережевих продуктових магазинів і чудово збережений головний монастир середньовічної Франції – Абатство Сен-Дені. Навіть мова навколо, якщо і французька, то майже завжди з різким африканським або арабським акцентом. Часто люди навіть не говорять французькою, пояснюючи це тим, що вони родом із Пакистану, а французька – важка.

Арабо-африканська оаза у серці Франції

Люди і далі не мають роботи, перспективи і, не зважаючи на наявність французького паспорта, вони не відчувають приналежності до цієї нації. На вулицях величезна кількість африканських і арабських магазинів, а найпопулярніші страви – це не равлики чи цибулевий суп, а кебаб і кускус. У ресторанах навіть не запитують, який ви чай хочете – просто відразу приносять традиційний для північної Африки дуже солодкий і у склянці. Загалом, складається враження, що це не Франція, а Марокко чи Алжир – люди говорять переважно арабською і вдягнені відповідно. Навіть назви ресторанів і готелів відповідні – Маракеш, Медіна і так далі.

Сен-Дені, 19 листопада 2015 року

Сен-Дені, 19 листопада 2015 року

«Ми ніколи не були багатим передмістям, але нас рятувало те, що поруч розташований стадіон «Стад де Франс». Спортивні фани часто зупинялися у нас. Але тепер все, сюди більше ніхто не приїде. Тепер нас всіх називатимуть терористами», – розповідає Ахмед. Він не приховує свого імені, каже, що працює вчителем у школі. Ахмед запропонував невеличку екскурсію по місту і показував місцеві пам’ятки. Коли ж прийшов час прощатися, він сказав нам: «Я йду. Але будьте дуже обережні. Не лишайте речей без нагляду. Тут дуже багато крадіїв, а цей натовп поліцейських вам не допоможе знайти ваш лептоп».

Питання життя передмість Парижа французька влада обговорює, але воно не є ключовим, особливо зараз, коли Франція бореться з тероризмом. Хоча, на думку експертів, якраз цим і треба займатися владі – намагатися інтегрувати сотні тисяч мігрантів, які не знають чим зайнятися у своїй-чужій Франції. Суспільство ця проблема хвилює, і одним із прикладів є фільм «Діпан», який виграв «Золоту пальмову гілку» Канського кінофестивалю. Він розповідає про життя у передмістях Парижа і показує, що ідеї мультикультуралізму та інтегрування біженців у суспільство у Франції не спрацьовують. Виглядає, що все навпаки – між французами і емігрантами з передмість прірва лише збільшується, і вони не чують один одного. Представники емігрантських громад фактично замикаються у собі, їх не охоплює шарм і гламур центрального Парижа, тому молодь – без реальних перспектив на гарну освіту і роботу в майбутньому – швидко радикалізується.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG