У Радянському Союзі Ігор Губерман був поетом анонімним. Його чотиривірші звучали на інтелігентських кухнях Москви, Ленінграда, Одеси, Риги… Тепер Губерман живе в Ізраїлі, об’їздив з виступами мало не весь світ, його книги розходяться неймовірними тиражами. Крім того, він став визнаним основоположником жанру, не зовсім звичайного для російської словесності – так званих «гаріків». Радіо Свобода несподівано зустріло 79-річного поета в кулуарах українського парламенту. Серед журналістів на балконі він із цікавістю спостерігав за баталіями у сесійній залі.
– Вітаю Вас у Україні. Скажіть, що робите у Верховній Раді?
– В Україну я приїхав виступати, у мене сьогодні концерт. Але також у мене є близький друг – Сем Рубчинський – він для мене і друг, і імпресаріо, такий собі Карабас-Барабас нашого з ним театру. І от за традицією Сем водить мене у різні цікаві місця: в зоопарк, музей історії туалету, музей сексу…
Я розумію, що сидить величезна кількість ідіотів, сидять негідники, але є й пристойні люди, які мають можливість тут кричати, дискутувати, виступати
Сьогодні він сказав: йдемо в Раду, подивишся. Мені вже дуже цікаво, хоча я тут всього лиш 10 хвилин. Мене вражає дух свободи, який тут висить. Я розумію, що сидить величезна кількість ідіотів, я розумію, що сидять негідники, я прекрасно розумію ціну великої політики, але є й пристойні люди, які мають можливість тут кричати, дискутувати, виступати. І в цьому різниця від російської Державної думи. Словом, це мені дуже симпатично.
А те, що на трибуні висить плакат «Свободу Савченко» – це щастя, це чудово.
– Українські політики люблять цитувати класиків у своїх виступах. Згадати лише голосування за зміни до Конституції в частині децентралізації. Чи є місце поезії в стінах парламенту?
– Поезії місце всюди: від ліжка до мишачої нори.
– А як щодо гумору під час війни?
– Я знаю старих «табірників» сталінських часів, які, на жаль, вже померли, і вони розповідали, як вони у таборах сміялись, жартували так, як, можливо, ніколи не сміялись у цивільному житті. Сміх – це такий захист для людини, таке життєзабезпечення! Людина користується сміхом завжди.
– Серед Ваших «гаріків» я знайшла такий: «В Росію можна сміливо вірити, але їй небезпечно довіряти». А чи безпечно Росію висміювати?
– Безумовно безпечно. В Росії існує свобода слова. Неповна, звісно. Не всі можуть користуватись інтернетом, не всі можуть читати блоги, але людина, яка хоче отримати інформацію, може її отримати, на відміну від моїх молодих років, коли ми змушені були через тріск, шум і перелякані очі батьків слухати «Голос Америки» чи Радіо Свобода.
«Гаріки» Ігоря Губермана про Росію (мовою оригіналу):
*Живя в загадочной отчизне
из ночи в день десятки лет,
мы пьем за русский образ жизни,
где образ есть, а жизни нет.
*Ум полон гибкости и хамства,
когда он с совестью в борьбе,
мы никому не лжем так часто
и так удачно, как себе.
*Люблю отчизну я. А кто теперь не знает,
Что истая любовь чревата муками?
И родина мне щедро изменяет
С подонками, прохвостами и с*ками.
*Мы варимся в странном компоте,
Где лгут за глаза и в глаза,
Где каждый в отдельности — против,
А вместе — решительно за.
*Россия — странный садовод
И всю планету поражает,
Верша свой цикл наоборот:
Сперва растит, потом сажает.
*Сильна Россия чудесами
И не устала их плести:
Здесь выбирают овци сами
Себе волков себя пасти.
*Вожди России свой народ
во имя чести и морали
опять зовут идти вперед,
а где перед, опять соврали.
*Ворует власть, ворует челядь,
Вор любит вора укорять;
В Россию можно смело верить,
Но ей опасно доверять
