Тетяна Козак
Патрульний поліцейський Сергій Олійник виявився слідчим, який відправив на два місяці за ґрати автомайданівця Дениса Сергієнка під час акцій протесту на Майдані в січні 2014 року. Сергієнко впізнав його, коли Олійник став фігурантом гучної справи про вбивство 17-річного Михайла Медведєва під час затримання 7 лютого.
Поліцейський Олійник застрелив пасажира BMW Медведєва під час переслідування авто. Разом з ним в автомобілі перебувало ще троє молодих людей. Водій автомобіля не заарештований, а Олійника суддя відправив на два місяці до Лук'янівського СІЗО на час проведення розслідування. На підтримку поліцейського пройшли акції в Києві, Львові та рідному селі Олійника Тирлівці. Прихильники Олійника заявили про спробу дискредитувати реформу поліції. Автомайданівці ж закликали бойкотувати мітинги.
Денис Сергієнко розповів журналістці Радіо Свобода про подробиці свого затримання 23 січня 2014 року на Кріпосному провулку, а також про зустріч з Олійником.
– Минулого тижня я була в Тирлівці, на Вінничині, в рідному селі Сергія Олійника, говорила з сім'єю. Там усі готові підтримувати односельця, вважають його невинним ...
– Ну і правильно. Якщо нормальна сім'я, село, нормальні українці, всі повинні стояти один за одного. Сім'я повинна відстоювати своїх. Який би він не був, для матері він завжди залишиться сином.
– Сім'я Олійника намагалася з Вами контактувати?
– Ні, не намагалися. Я вважаю, що їм нема чого зі мною контактувати.
– Розкажіть, як Ви з ним зустрілися.
Мене привезли до відділку побитим – це зробив «Беркут»
– Наше перше місце зустрічі – Оболонський райвідділ міліції 23 січня 2014 року. Він молодий, йому тоді було 22 роки, молодший за мене. Хлопчина потрапив у халепу. Я йому відразу казав, не роби цю помилку. Мене привезли до відділку побитим – це зробив «Беркут». Там нас з іншими автомайданівцями розподілили по слідчих.
– Це був саме розподіл?
– Так. Я залишився останнім, «беркутівці» зняли вже свої маски. Привели мене до Олійника в кабінет, розпочалася розмова. Він розпитував мене про обставини затримання. Я йому розповів все від точки до точки. Він почав складати протокол. Було зрозуміло, що суд нас не випустить нікуди.
Потрібно віддати йому належне, він дав мені свій мобільний телефон, я додзвонився своїм близьким – це факт, я цього не заперечую. Приїхали мої близькі, привезли одяг, їжу. Приїхав тоді адвокат.
Оскільки у мене були серйозні пошкодження голови і зламаний ніс після побиття, мене забрали в лікарню швидкої допомоги
Оскільки у мене були серйозні пошкодження голови і зламаний ніс після побиття, мене забрали в лікарню швидкої допомоги. Там мене поклали у відділення нейрохірургії, а не у спецблок. Допомогла тоді Ірина Луценко, дружина Юрія Віталійовича.
Дали знеболювальне, приїхав конвой і забрав мене до Оболонського суду, де Сергій Олійник приніс вниз, у камеру, де чекають суду, папір – прохання про арешт на два місяці. Я йому сказав: «Що ти робиш?» Він каже: «Ось так от». Я кажу: «Так не роби цю дурість». Він: «Та вже все, нічого не можу зробити більше».
Ще в кабінеті Олійника відбулася цікава зустріч. Прийшов молодий чоловік і сказав: ти будеш сидіти. Олійник потім мені сказав, що це був прокурор Охріменко
Ще в кабінеті Олійника відбулася цікава зустріч. Прийшов молодий чоловік і сказав: ти будеш сидіти. Я питаю: «Хто це сказав?» Він каже: «Я сказав». Я йому: «Ти що, Бог чи що?». Олійник потім мені сказав, що це був прокурор Охріменко. Я тоді все зрозумів.
Конвоїри доставили мене в кімнату судових засідань. Суд відбувся дуже швидко. Таким чином мене заарештували на два місяці.
– Де Ви були весь цей час?
– До 11 лютого, до апеляції, я пролежав у лікарні швидкої допомоги три тижні. Цікаво, що коли скасували «закони 16 січня» і моя стаття не підходила під зміст мого перебування під вартою, прокуратура перекваліфікувала статтю на більш тяжку.
– Це Олійник робив?
– Ні, це було прохання слідчого обласної прокуратури. Справу з району передали в область.
У лікарні швидкої допомоги зі мною жили четверо конвоїрів цілодобово
У лікарні швидкої допомоги зі мною жили четверо конвоїрів цілодобово. Мені не можна було виходити з палати, користуватися мобільним зв'язком. Але взагалі хороші хлопці були, насправді. До мене люди цілодобово приїжджали. Конвойні розуміли, що цього робити не можна, але дозволяли.
Я пам'ятаю, була якась із субот, один з охоронців прийшов (у мене тоді аж сльози на очах з'явилися), каже: «Чуєш, Ден, тут дружина дещо передала». Я відкриваю – а там качка з яблуками!
Коли прийшов до мене в гості Віталій Кличко, я лежав, читав газету. Один з охоронців, пам'ятаю, банку з огірками відкриває, а другий ковбасу ріже. А я їм кричу: «Ви мене задовбали, коли ми їсти будемо?». А Віталій каже: «Я бачу взагалі добре лежиш». Я йому: «Заходь, їсти будеш». Він такий подивився: «Це домашнє все?». Я: «Ну, звичайно, домашнє». У нас там завжди варенички, пельмені, рибка, м'ясо. Добре лежав.
– Було людське ставлення, судячи з усього?
– У лікарні – повністю людське. 11 лютого я приїхав у лікарню, показав папірець. Вони сказали: ну що, ми прощаємося з тобою. Твоя була правда, що ви переможете, ви все-таки перемогли.
– Виходить, у СІЗО Ви не потрапили?
– Я не був у СІЗО. Взагалі мав потрапити. Тому що моє лікування закінчувалося через три тижні. Або його продовжувати, або етапують у СІЗО, там перебуваєш до кінця двох місяців. Далі в суд, і поїхали – ми б там легко по сім отримали.
– Страшно було?
– Ні. Але ми готували втечу з лікарні. Якби апеляція не вийшла, ми б втекли звідти.
– Після цього з Олійником якось перетиналися?
– Не бачив я його. Я спеціально приїжджав до відділку, але його не бачив.
– А чому не було його?
– Він звільнився. У січні він мене посадив, грубо кажучи, я місяць був у лікарні. Коли приїхав до нього в березні, його вже не було. Він був у відпустці і звільнився.
– Ви знали, що він пройшов переатестацію в поліцію?
– Та не знав я нічого. Я взагалі побачив у новинах його. Сиджу, дивлюся – так це він! Подзвонив знайомому, питаю, чи не пам'ятає він, як прізвище мого слідчого Сергія Володимировича? Стривай, Олійник! Ось так!
Я вранці наступного дня прокинувся, а в інтернеті вже бомба вибухнула. Тут мені подзвонив Ігор Луценко, депутат. Я подзвонив своєму слідчому щодо Майдану в прокуратуру. 26 лютого був у прокуратурі, мене допитували за обставинами в Оболонському райвідділку і щодо суду. Раніше мене допитували до моменту Оболонського райвідділку. Спочатку відпрацьовували «Беркут» – я єдиний, хто їх бачив.
– Тобто два роки Ви спілкувалися щодо «Беркута»? Вам не здається, що прокуратура затягує справу?
– Прокуратура розслідує серйозно. Тут ви не праві, я вам відразу кажу.
– Можна сказати, що якби Ви не впізнали Олійника, то ніхто нічого б не виявив у результаті?
Все одно до Олійника прийшли б
– Якби він не скоїв цей злочин, він, швидше за все, працював би далі. Але з іншого боку, справа щодо Майдану пішла б все одно далі. Тобто спочатку відпрацьовували «Беркут», а потім перейшли до наступного етапу – відпрацювання слідчих, прокурорів і суддів. Все одно до Олійника прийшли б. Ці дві справи, звичайно, пов'язувати взагалі не можна.
До речі, 26 лютого Олійник був уже в ГПУ на допиті за обставинами моєї справи.
– Аргумент тих, хто захищає Олійника, – поліцію через цю справу намагаються дискредитувати...
– Та я – за поліцію, за реформу. Нарешті, не буде цих «ментів» продажних.
– Ви вірите в те, що суд щодо Олійника і щодо Майдану, буде справедливим?
– Так буде. Буде показово і справедливо.
– Звідки така впевненість? Ось батьки Олійника, як я розумію, не дуже вірять у такий результат.
– Звичайно, звідки довіра візьметься у них? Нехай вони подивляться на свого сина, і звичайно, у них не буде впевненості в справедливості. Це реальний приклад їхньої дитини. Як він чинив і що він робив. Де ж тут справедливість? Нехай їхня дитина розповість, як він усе зробив, чому.
– На Вас поліція не тиснула в зв'язку зі справою Олійника?
– Зустрічалися зі мною з прес-служби МВС. Кажуть, може, згадайте якісь людські почуття. Я кажу: я ж не дівчина. Які почуття?!
