Доступність посилання

ТОП новини

Лемки у Польщі відновлюють право власності на відібрані комуністами ліси


Ілюстраційне фото. Фестиваль лемківської культури «Лемківська ватра» в селищі Ждиня
Ілюстраційне фото. Фестиваль лемківської культури «Лемківська ватра» в селищі Ждиня

У повоєнні роки комуністична Польща позбавила своїх громадян майна. Серед скривджених було багато українців

Варшава – 700 тисяч українців було виселено у повоєнні роки з їхніх рідних земель у південно-східній Польщі. Виселення та депортації, організовані комуністичною владою, тривали кілька років. Переважна більшість цих людей опинилася в радянській Україні, а 150 тисяч вигнали на північ і захід Польщі. Про те, який сьогодні статус у вигнаних із рідних земель українців Польщі, та про їхню боротьбу за відновлення справедливості Радіо Свобода розповіли українські громадські діячі Петро Тима і Степан Гладик.

За даними останнього польського перепису населення (2011 року), у Польщі мешкає 51 тисяча українців-автохтонів. Це третина від загальної кількості тих, які після Другої світової залишилися в комуністичній польській державі. Нащадки більшості депортованих асимілювалися впродовж повоєнних десятиліть. Навесні 1947 року в рамках горезвісної операції «Вісла» 150 тисяч українців із Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Бойківщини та Лемківщини розпорошили якнайдалі від їхніх рідних сторін. У депортованих незаконно відібрали нерухомість, земельні ділянки, поля і ліси.

Степан Гладик, діяч Об’єднання лемків, розповідає, що деякі депортовані почали повертатися на рідні землі відразу після закінчення сталінізму у Польщі. Утім, каже він, тодішня комуністична влада всіляко цьому перешкоджала, вона прагнула, щоб українці залишалися у тих регіонах, куди їх вигнали в 1947-му. «Все ж таки ми постійно намагалися повернутися на рідні землі, частина цих людей повернулася – дві тисячі, може, дві з половиною – в 1956–1958 роках, це був найбільш бурхливий період щодо повернень, але ці повернення тривають до сьогодні», – сказав Гладик.

Чому лемкам вдається повертати своє майно?

Серед усіх українських етнографічних груп у Польщі саме лемкам вдалося найбільше досягти у боротьбі за повернення відібраного колись у них майна. Про це говорить Петро Тима, голова Об’єднання українців Польщі. За його словами, протягом багатьох років лемки вперто вимагали від польської держави повернути їм конфісковані 1947 року земельні ділянки і ліси. Вони робили це рішуче і юридично грамотно, тому досягли успіхів, пояснює Тима.

У свою чергу, Степан Гладик каже, що повернути свої ділянки карпатського лісу вдалося майже сотні лемківських родин. Гладик розповів, що в 90-і роки минулого століття він зайнявся вивченням історії депортації та законів сталінської доби. Виявилося, каже він, що комуністи через два роки після операції «Вісла» спробували, так би мовити, узаконити конфіскацію майна депортованих. Утім, пояснює Гладик, вони сформулювали цей закон так, що в ньому йдеться не про націоналізацію майна виселених, а про «можливість його передачі державі». Таким чином, лемки повертають свої ліси не у судовому порядку, а адміністративним шляхом – внаслідок рішень місцевої влади, яка колись привласнила лемківське майно.

У 2002 році Степанові Гладикові вдалося повернути кілька гектарів лісу, які належали його предкам. Громадський діяч пояснює: «Ми працювали, працювали над тим і опрацювали так звану правову експертизу про правові порушення під час націоналізації майна, і тоді, через 12 років, вдалося саме мені, Степанові Гладику, повернути мою рідну землю, хоча не все можна було повернути, бо частина цієї землі вже була передана в чужі руки».

Після успіху Степана Гладика Об’єднання лемків Польщі найняло на півроку юриста, який пояснював лемківським родинам, як вони можуть повернути конфісковане колись майно. Завдяки такій допомозі мрії багатьох лемків про відновлення справедливості здійснилися. Їм віддали відібрану землю там, де це було можливе, або ж виплатили грошову компенсацію.

Українська меншина у Польщі не має статусу депортованої

Петро Тима наголошує на особливостях, що стосуються правового статусу українців, виселених із Польщі в Україну, і тих, які були депортовані всередині польської держави. Він нагадує, що виселення в Україну відбувалося на підставі договору про так званий обмін населенням між двома квазідержавними утвореннями – комуністичною Польщею та УРСР. Таким чином, питання виселених за межі польських кордонів повинна вирішувати сучасна українська держава, як правонаступниця УРСР. Аналогічно й поляки, яких після війни вивезли з українських земель до Польщі, свої питання щодо залишеного в Україні майна вирішують з польською державою. Вони отримали від своєї країни відшкодування за матеріальні втрати, яких зазнали внаслідок переселення.

В інакшій ситуації опинилася українська меншина у Польщі. Вона не має статусу депортованої, тож багато майнових питань не вирішені дотепер. Тима пояснює, що відбулося з конфіскованим майном депортованих під час операції «Вісла»: «Тоді усі приватні особи, громадські організації та церковні структури були позбавлені майна і частина людей отримувала замінне майно, проте не всі, частина людей потрапляла в державні колективні господарства, і це питання майна жертв акції «Вісла» надалі є нерозв’язаним. Причому воно частково не розв’язане, тому що церковні структури або отримали відшкодування, або їм повернули майно, натомість приватним особам не повернули майна. На сьогодні справа не вирішується, тому що в Польщі нема закону про реституцію майна. Тобто зараз єдині особи, які повернули своє майно, – це приблизно 80 лемків, які довели, що їхнє майно забрали з порушенням законодавства».

Від депортацій потерпіли не тільки українці

Після того, як кордони повоєнної польської держави були пересунуті далеко на захід, жертвами комуністичних депортацій стали не тільки українці і поляки, але також німці й автохтонне населення таких регіонів, як Мазури та Сілезія. Петро Тима розповідає: «Це масове явище передусім торкнулося німців, навіть у категоріях чисел – це набагато більше, ніж українці, причому різні хвилі, від перших хвиль, так званих диких депортацій, коли ще Польща не закріпилася на цих територіях, друге – це питання повоєнних депортацій, і 1970–80-і роки, коли Польща у рамках договору з Німеччиною сприяла виїздам німців, мазурів або сілезців до Німеччини».

Комуністична влада не подбала про юридичний статус майна, яке німці залишали у Польщі в 1970–1980-і роки. Навіть після того, як ці люди виїхали до Німеччини, в реєстрах нерухомості вони надалі фігурували як власники своїх залишених помешкань. Тому дотепер навколо деяких колишніх німецьких будинків триває судова тяганина.

Утім, наголошує Петро Тима, невирішені майнові питання – це проблема не лише депортованих. У повоєнні роки комуністична польська влада націоналізувала приватну нерухомість у містах. Багато нащадків пограбованих тодішньою державою дотепер намагаються повернути відібране.

Сьогодні не завжди питання скривджених комуністичною владою можна вирішити, не кривдячи когось іншого. Часто в націоналізованих у повоєнні роки будинках живуть люди, яким нікуди звідти піти. У свою чергу, політичній еліті бракує волі, а державному бюджетові грошей, щоб полагодити ці проблеми.

Лемківський активіст у Польщі Степан Гладик нагадує, що наступного року будуть сумні роковини – 70-річчя операції «Вісла». Він сподівається, що польський Сейм засудить депортацію українського населення. Для депортованих та їхніх нащадків така заява була б моральним відшкодуванням, каже Гладик.


На цю ж тему:

06.04.2016
«Депортованих українців» юридично не існує – дослідник та активіст

«Якби не було війни, питання кримських татар так само б не стояло б на порядку денному. Що ж до депортованих українців, такої обумовленості не було» далі

04.04.2016
Депортовані з Польщі у 1940-х роках українці не отримали компенсації

У 1944-1946 роках відбувся добровільно-примусовий обмін населенням між СРСР і Польщею далі

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG