Сироти потребують особливої підтримки після школи – волонтерка

Львів – 36-річна львів’янка Олена Баховська знає всі труднощі сирітства. Жила у дитячому будинку, інтернаті, сама давала собі раду в житті. Сьогодні жінка – медсестра, має власну родину, займається волонтерством, створила з чоловіком благодійний фонд «Опіка майбутнього». Відчуває своїм обов’язком – допомагати сиротам і залучати випускників інтернатів до волонтерства.

Олена Баховська разом з чоловіком Андрієм, підприємцем, майже рік їздять у сиротинці, школи-інтернати. Спершу подружжя дізнається, чого саме потребують діти, шукають спонсорів, серед яких чимало їхніх друзів і знайомих. Кожній дитині привозять індивідуальний подарунок. У будинок-дитини «Вишенька», що в селі Жовтанці на Львівщині, кожному вихованцеві привезли спортивний одяг і взуття.

«Це – в рамках проекту «Спорт – доступний кожному». Ми хочемо забезпечити декілька сиротинців кросівками і спортивними костюмами, також плануємо придбати м’ячі, сітки для волейболу. Закупили для цього сиротинця завдяки спонсорам, ще для іншого маємо», – розповідає Андрій Баховський.

«Є внутрішня потреба допомагати, бо коли бачиш усмішку дитину, розумієш, що їй щось залишив на згадку, поговорив, щось порадив, життя набирає сенсу», – продовжує Олена Баховська.

Щоразу приїжджаючи у сиротинець, жінка пригадує своє дитинство у будинку дитини у Львові, в Соснівській школі-інтернаті, а потім Червоноградській, де, каже, відчула різне ставлення до себе і зрозуміла, що світ наповнений ненавистю і любов’ю, добром і злом.

«У мене спочатку була образа на моїх батьків, потім мене ображало те, що приїжджали усиновляти чи удочеряти дітей, я мала з того комплекси, дивилась на щасливих дітей, що вони вже мають батьків, стояла з боку і думала, що саме зі мною не так», – каже Олена Баховська.

Насправді, Олену також хотіли удочерити, коли вона була маленькою вихованкою будинку дитини, але дівчинка не погодилась йти у сім’ю без молодшої сестри. Нині Олена не тримає ні на кого жодної образи, пробачила і мамі…

Олена Баховська порівнює умови в сучасних будинках дитини та інтернатах, каже, що ситуація змінилась у кращий бік, особливо завдяки допомозі благодійників, змінилось ставлення до сиріт і дітей з неблагополучних родин у суспільстві. «Коли я була в сиротинці, тоді були інші часи, Україна лише стала незалежною, були проблеми з усім», – розповідає жінка.

Після школи важко жити

Втім проблеми у дітей-сиріт залишаються схожі, як тоді, на початку 90-х, так і сьогодні, продовжує Олена. Бо дітям бракує материнської любові і тепла, родинного затишку і підтримки. Особливо важко їм після школи-інтернату адаптуватись у житті. Багато вихованців потрапляють у скрутні ситуації, через свою відкритість, щирість і наївність стають жертвами аферистів, підпадають під поганий вплив, опиняються за ґратами. Молоді люди залишаються сам-на-сам зі своїми проблемами, не мають порадника у житті і найнеобхіднішого для життя.

«Дитина, яка виходить зі школи, не знає своїх прав. Вони не вміють за себе постояти, стають безпорадними. Коли у школі, то тобою опікуються вихователі, знаєш свій розпорядок життя. А коли виходиш зі школи, маєш бути сміливішим, кожна дитина має розуміти, що доля залежить від неї самої. Є багато спокус у житті, тому потрібно бути пильним, щоб не стати на поганий шлях, слід працювати над собою. Не треба наслідувати батьків, які покинули, треба старатись ставати кращими», – говорить Олена Баховська.

Після школи Олена вступила у медичне училище, стала медсестрою, познайомилась із майбутнім чоловіком. Нині подружжя виховує трьох дітей.

«У мене так склалось у житті, що я після інтернату мусіла йти працювати, бо сама відповідала за себе, не мала жодних засобів для життя. Були гарні люди, які допомагали, але я не хотіла розповідати про себе і свої проблеми. Були дні, коли не мала їсти. Рано працювала санітаркою, а ввечері вчилася в училищі. Платила за ліжко в гуртожитку. Насправді, важко було, бо ніхто за тебе не думає. Коли до когось приходила, то мене годували, розуміли… Мене життя і труднощі сильно загартували. Однак я бачила багато своїх однокласників, які спились, не йшли до кращого, на жаль, вмирали», – каже Олена Баховська.

Підтримка обов’язкова

Проблема сиріт у тому, що вони після школи соромляться своєї бідності, самотності, бояться розмовляти, стають замкнутими, не знають, у кого можна просити допомоги. Відтак важливо дітей вчити спілкуванню з людьми. Олена Баховська залучила до волонтерства і свою однокласницю Ірину Мацієвську, яка виховувалась в інтернаті. Вони проводять з дітьми майстер-класи, спілкуються з ними, дізнаються про проблеми.

«У мене дитина народилася з вадами, але вже сьогодні все гаразд. Тоді я звернулась до Оленки, вона мені допомогла, місяць жила у неї. Потім поїхала вже до себе, в Дрогобич. Після інтернату було важко, бо не знаєш, де стати і як, бракувало не лише грошей, але передусім моральної підтримки. Дуже легко потрапити під поганий вплив. В училищі я не мала жодної підтримки, але там була комендант, яка підказувала багато чого. Так помалу і ставала на ноги», – пригадує Ірина Мацієвська.

Волонтери хочуть для кожного випускника школи-інтернату зібрати пакуночки з необхідними речами на початок самостійного життя. Це мала б бути постільна білизна, засоби гігієни, канцтовари, продукти. Щоб вихованець інтернату міг собі дати раду на початках у гуртожитку. А ще мріють, щоб їхній центр став місцем, куди б вихованці інтернатів могли б звертатись у разі потреби. «Я дуже хочу, щоб кожна дитина-сирота після школи мала підтримку, щоб їй у житті зустрічались гарні люди, щоб ті діти прагнули до кращого», – мріє Олена.

За офіційними даними Державного управління статистики, в Україні – понад 73 тисячі дітей-сиріт, не враховуючи окупований Крим і окуповані регіони на Донбасі. Через бойові дії на сході України число дітей, які залишились без батьків, зростає.