Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 15:40

Українська молодь не є поганою, але точно не є революційно кращою за старше покоління

(Рубрика «Точка зору»)

Часто можна почути думку, що різниця між українцями має не географічну (від Сходу до Заходу), а вікову основу: мовляв, швидких змін у державі слід очікувати бодай через те, що молоде покоління значно краще за старше. Ця казочка гарно звучить, але, на жаль, не відповідає дійсності.

Діти своїх батьків

Українська молодь не є поганою, але точно не є революційно кращою за старше покоління. Переконатися у правильності цієї тези дозволяють нещодавно оприлюднені результати масштабного соціологічного опитування компанії Gfk Ukraine «Молодь України-2015». На превеликий жаль, це дослідження так і не стало темою суспільної дискусії, хоча його широта дозволяє не просто проаналізувати сьогоднішній стан конкретної верстви населення, а й скласти прогноз про майбутнє країни.

Молоді українці (у віці від 14 до 35 років) є досить точним віддзеркаленням покоління своїх батьків – із його страхами, упередженнями і цивілізаційно-політичними вподобаннями. Так, 51% молодих українців говорить українською мовою, а 31% російською (варто зазначити, що якби опитування охоплювало окуповані Росією Донбас і Крим, то подані цифри не сильно б відрізнялися від дорослішого покоління). Більше того, серед молоді українська мова також має «нижчий» статус: 51 відсоток говорить українською в сім’ї, але в соціумі (з друзями й на роботі) рідною щебетатимуть вже лише 43%. У той час як російськомовні з приводу своєї мови не комплексують – 31% говорить нею вдома, і той самий 31% говорить нею в соціумі.

Івано-Франківськ, 25 лютого 2014 року

Івано-Франківськ, 25 лютого 2014 року

Що стосується патріотизму, то він також має виразну географічну домінанту: якщо у Волинській, Рівненській й Івано-Франківській областях пишаються громадянством України аж 97% молодих людей, то Донецькій області таких виявиться лише 59%, а в Луганській і того менше – 52% (врахуймо, що якби опитування проводилося й на окупованій частині цих областей, то результати були б ще сумнішими). З огляду на це варто зробити такий висновок: українська молодь патріотична (навіть на Донбасі понад половина пишаються українським громадянством!), але успадкувала регіональні різниці майже повністю.​

Патріархальне східноєвропейське суспільство

Не менш важливим є список пріоритетів, які ставлять перед собою молоді українці. Як можна було сподіватися, більшість з них на перше місце ставлять дітей і родину (з віком цей показник природно зростає) – 48%, на другому місці – робота (44%), замикає трійку заробляння грошей – 36%. Особиста свобода та незалежність, якісна освіта, мандрування світом і таке інше розташувалися нижче. Отже, молоде покоління українців є достатньо патріархальним, у чому мало відрізняється від інших своїх європейських ровесників.

Трохи гірше виглядає ситуація з толерантністю молодих українців: аж 57% української молоді серед своїх сусідів не хотіли б бачити ромів, гомосексуалістів (45%), мусульман (19%), росіян (12%), євреїв (9%) і переселенців з Донбасу (7%). Можна припустити, що значною мірою ці цифри завдячують не лише родинному вихованню, а й картинці світу, яку молодь отримує зі ЗМІ – як не дивно, але результати дослідження свідчать, що молодь найбільше вірить інформації, отриманій з центральних телеканалів (25%). Хоча навіть у такому разі складно пояснити, звідки береться недовіра до мусульман, адже найближчі до українців мусульмани – це зовсім не далекі терористи-ісламісти, а доброзичливі й проукраїнські кримські татари!

Мегамарш вишиванок в Одесі. 23 травня 2015 року

Мегамарш вишиванок в Одесі. 23 травня 2015 року

Геополітичні погляди молодих українців також значною мірою успадковані від старшого покоління. Безумовно, радує, що лише 7% молоді бачить майбутнє України в союзі з Росією і аж 49% хочуть, щоб Україна стала членом Європейського союзу. Втім, дивує, що 31% бачать свою Батьківщину позаблоковою й нейтральною – вочевидь, навіть російська агресія не спонукала молодь замислитися про ціну, яку нам нині доводиться платити за власну «позаблоковість». Згадане вище віддзеркалення старшого покоління і його страхів демонструє й ставлення до НАТО – лише 28% молодих українців хотіли б, щоб їхня держава вступила в Північноатлантичний альянс. Отож, покоління, яке виростало вже не в СРСР, продовжує переважно негативно ставитися до НАТО, і бачить майбутнє України якось туманно – бути членом ЄС, але не НАТО. Рішучого й одностайного прозахідного курсу, на жаль, немає; є бажання «ходити між краплями дощу» ‒ те саме, яке вже понад 20 років заважає нам розвиватися ефективно й швидко.

Відзначення Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2014 року

Відзначення Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2014 року

Не чекаймо дива

Тішить той факт, що аж 82% молодих українців не хочуть емігрувати з країни. Хоча кількість бажаючих теж вражає – 4% планують зробити це найближчим часом, а 13% шукають такої можливості; в сумі це понад 2 мільйони людей! Наша молодь достатньо оптимістична й бачить своє майбутнє на Батьківщині – і 43% молодих людей упевнені, що зможуть тут досягнути фінансового благополуччя. Натомість бракує далекоглядності й стратегічного бажання змінювати країну своїми руками: якщо 54% молоді протягом останнього року бодай раз брали участь в громадській ініціативі (36% – в акціях на підтримку армії), то лише 5% брали участь в обговоренні законопроектів/бюджетів на загальнонаціональному й локальному рівнях. Тобто молода людина радше стоятиме в супермаркеті біля волонтерського пункту, збираючи харчі й предмети першої необхідності, ніж увійде в громадську раду державної установи й прослідкує, щоб необхідне було закуплене і вчасно доставлене за бюджетні кошти.

Під час відзначення Дня вишиванки у Маріуполі, 2015 рік

Під час відзначення Дня вишиванки у Маріуполі, 2015 рік

Підсумовуючи сказане, варто ще раз наголосити, що сучасна українська молодь не є поганою чи гіршою за старше покоління; але, на превеликий жаль, і разюче не відрізняється від генерації своїх батьків.

Іншими словами кажучи, справді докорінних змін в Україні чекати ще зарано – для цього немає ні політичної еліти, ні нової якості суспільства (навіть на молодому його рівні).

Якщо з кимось і варто пов’язувати надії на глибокі, фундаментальні зміни, то не з молоддю, а з дітьми – тими, кому сьогодні до 14 років. Втім, якщо до процесу їхнього виховання комплексно й мудро не долучиться держава, то й те покоління може стати просто віддзеркаленням старшого.

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Андрій Любка

    Андрій Любка – український поет, прозаїк, есеїст. Автор книжки оповідань та трьох збірок віршів, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Києві.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG