Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:25

Здійснена інформаційна атака екс-працівника Держдепартаменту США на директора УІНП Володимира В’ятровича і на політику відновлення історичної правди в Україні

(Рубрика «Точка зору»)

Днями, у відомому американському виданні Foreign policy, вийшла стаття колишнього чиновника Держдепартаменту США Джоша Коена з голосним заголовком «Історик відбілює минуле України».

Незважаючи на те, що ця публікація вийшла в американському виданні і претендує на якийсь історичний аналіз, за своєю суттю та змістом вона є пропагандистською та дуже сильно перегукується з радянською «історичною наукою» та новітньою кремлівською кисельовщиною. Одне лиш подання, як нібито факту, твердження, що члени ОУН і УПА під час Другої світової війни вбили десятки тисяч євреїв та близько 100 тисяч поляків, впевнено конкурує за перше місце за абсурдністю та фейковістю з історією про «розіп’ятого хлопчика».

Ця стаття є ніщо інше, як неприкрита інформаційна атака американського політтехнолога на, як особисто Володимира В’ятровича, директора Українського інституту національної пам’яті (УІНП), так і на політику відновлення історичної правди в Україні.

Володимир В’ятрович. Архівне фото

Володимир В’ятрович. Архівне фото

Велика частина статті присвячена біографії В’ятровича, його життєвому шляху. Не говорячи про науковий аспект професійного розвитку історика В’ятровича, автор статті тенденційно намагається прив’язати його постать до політичних перетурбацій в Україні, применшуючи таким чином професійну сторону. Читачів намагаються переконати, що до керівництва інституту, прийшов «ревізіоніст та відбілювач історії», лякають поверненням цензури в історичних дослідженнях. Груба та недолуга демонізація особи директора інституту має далекоглядні наміри. Адже, в будь якій галузі багато що залежить від керівника. Безапеляційно та голослівно звинувачуючи директора інституту у важких гріхах, автор намагається чинити тиск на всю установу, переконуючи читачів у небезпеці сучасної української політики у сфері історичної пам’яті, використовуючи при цьому добре відомий ще з біблійних часів принцип: «Ударю пастиря, і розбіжиться стадо».

З історичної точки зору, стаття Коена, який сам не є фахівцем з історії, немає ніякої цінності, оскільки цитує сумнівні «докази» лише однієї групи істориків, які завжди мали тенденційний підхід у висвітленні історії українських визвольних змагань, тавруючи українських націоналістів, як антисемітів, вбивць та нацистських посіпак. До них, безумовно, належать цитовані у статті історики Іван Химка, Jared McBride, Jeffrey Burds та пропагандист-аматор Марко Царинник. Ці дослідники, а радше, псевдо-дослідники, могли десятиліттями вибудовувати свою гіпотезу про «українців-злочинців» завдяки тому, що архіви в СРСР були закриті і єдиними доступними джерелами були випущені у світ, під контролем КГБ, книги радянської доби, або ж політично-мотивовані виступи окремих громадських організацій, інституцій чи діячів.

Архіви колишнього КГБ. Вони тепер в Україні відкриті для дослідників

Архіви колишнього КГБ. Вони тепер в Україні відкриті для дослідників

Зараз, коли завдяки титанічній праці УІНП та його директора, Володимира В’ятровича, архіви КГБ та інших органів влади відкрилися і спростовують вже усталені пропагандистські міфи, ці особи не знайшли кращого виходу, як звинуватити В’ятровича у ....цензурі та героїзації ОУН і УПА. Скандал! Як же так?! Українці виявляється герої??? Такого не може бути! Фальсифікація! Відбілювання історії!... Напад, як відомо, найкраща форма захисту. А якщо цей напад зробити ще й зі шпальт відомого американського журналу – ефект збільшується в рази! Використовуючи авторитет видання, автор не особливо переймається достовірністю фактів, видає за факти відверту брехню. А що? Американці до української історії далекі, а обурення українців знову буде подане як «галас ультра-націоналістів».

Автор статті є настільки невігласом в української історії та сучасності, що в тексті можна спростовувати практично кожне речення. Але за браком часу, зупинимося на найбільш абсурдних.

Звинувачуючи ОУН у вбивстві 5000 євреїв під час «Львівського погрому» 1941 року, Коен суперечить не лише здоровому глузду, а й своєму головному джерелу у цій темі – Івану Химці, котрий намагаючись звинуватити ОУН у «співпраці з німцями в антиєврейських заходах», чітко пише, що «саме німці вишиковували і стріляли в євреїв – і під час, і після погрому», уточнюючи, що «можливо, найбільша відповідальність за організацію погрому і страти єврейських чоловіків лежить не на Вермахті, а на СС, включно з самим Гайдріхом». До речі, ґрунтовне спростування гіпотези Химки було надруковане на шпальтах «Історичної правди» у статті Сергія Рябенка.

Окремої уваги заслуговує звинувачення у цензурі на адресу УІНП від Jeffrey Burds, який, говорячи про відмінності даних у книзі «колег В’ятровича» з наявними у нього копіями документів, називає кількість сторінок у книжці, але не може вказати ні автора, ні назви самого друкованого видання, а тим більше конкретного документа, котрий, на його думку, був сфальсифікований. Одні голослівні звинувачення, без жодних доказів.

Щодо роботи в архівах, то про цензуру чи перешкоджання в дослідницькій праці не заявив жоден український історик! Але про це світові впевнено розповідає політтехнолог Коен, який жодного разу в українських архівах не працював, посилаючись на поета-аматора Царинника, який не надає жодного доказу на підтвердження своїх слів! І це видається за чисту монету, дискредитуючи Україну. Те ж саме можна сказати про «можливі фальсифікації» документів. Хтось може навести хоча б один документальний доказ фальсифікації? Ні. Але автор про це пише. Як в старому єврейському анекдоті. «Так це ж брехня!». «А що, я висловив свою думку, а там хай люди розбираються». В тому й справа, що люди, як правило, не розбираються, а стереотипи та відверті наклепи, надруковані в авторитетних виданнях, автоматично стають «правдою».

У час, коли Україна веде війну з Росією, поява таких відверто наклепницьких публікацій в авторитетних західних виданнях є тривожним сигналом. В українців, у черговий раз, хочуть забрати право на правду, на власну історію, на власних героїв. І ці намагання йдуть не лише з Москви, але й від, здавалося б, прихильного до нас Заходу. Українців хочуть загнати у створене для нас іншими гетто для невдах, колаборантів, антисемітів, різунів. Тому мусимо реагувати. Тактично і стратегічно. Лист із протестом посла України в США до редакції Foreign policy мав би стати першою акцією із серії тактичних дій. А стратегічно – український уряд мав би, як мінімум, подвоїти фінансування УІНП та представити Володимира В’ятровича до державної нагороди. Адже, реформи в галузі декомунізації та відновлення історичної пам’яті, які започаткував та втілює в життя В’ятрович разом із командою фахівців, можливо, є єдиними реальними та ефективними реформами постмайданної влади. І стаття Коена, за великим рахунком, лише підтверджує це.

Олесь Городецький – громадський активіст, координатор оргкомітету «Євромайдан Рим»​, голова Християнського товариства українців в Італії

Думки, викладені у рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG