Чотири роки після розгону на Болотній. Який протестний потенціал населення Росії?

6 травня виповнюється чотири роки з дня опозиційної акції «Марш мільйонів» на Болотній площі в Москві, яка завершилася зіткненнями демонстрантів з поліцією. Тоді кілька сотень людей були затримані, десятки звернулися за медичною допомогою, щодо багатьох учасників акції були складені протоколи про адміністративні правопорушення. Крім того, того ж дня Слідчий комітет Росії порушив кримінальну справу про масові заворушення. На сьогоднішній день його фігурантами є 35 осіб – останній з них був затриманий лише місяць тому.

Протестні акції 2011-2012 років, які відбувалися в Москві і в багатьох інших містах Росії, за оцінками журналу The Economist, стали наймасовішими акціями з 1990-х років. У декількох московських мітингах під гаслом «За чесні вибори!», за різними даними, брали участь до ста тисяч осіб.

За версією влади, зіткнення з поліцією 6 травня 2012 року було сплановане заздалегідь. Їх організацією, на думку слідства і суду, з метою подальшої «дестабілізації обстановки в Росії» займалися активісти «Лівого фронту» Сергій Удальцов, Леонід Развозжаєв і Костянтин Лебедєв, діяльність яких фінансував грузинський політик Гіві Таргамадзе. Удальцов і Развозжаєв, засуджені в 2014 році до 4,5 років колонії, провину заперечували. Лебедєв погодився з позицією слідства і був умовно-достроково звільнений в 2014 році (в квітні 2013 року він був засуджений до 2,5 років позбавлення волі).

Окрім так званих «організаторів», на лаві підсудних опинилися і «учасники масових заворушень». Серед них і відомі громадські активісти, і люди, для яких акція 6 травня 2012 року стала чи не першою в житті. За чотири роки багато хто з тих, хто був заарештований під час так званої «першої хвилі», вже відсиділи свої терміни і вийшли на свободу. Однак Слідчий комітет Росії продовжує розслідувати цю справу. На початку квітня 2016 року був заарештований ще один учасник подій 6 травня в Москві – житель Астрахані Максим Панфілов. Його справу об'єднали зі справою затриманого на кілька місяців раніше активіста Дмитра Бученкова, який стверджує, що на Болотній площі того дня взагалі не був.

Наразі фігурантами «болотного справи» стали 35 осіб. 19 з них засуджені, 13 амністовані, ще троє перебувають під слідством. З 19 засуджених тільки двоє отримали умовні терміни. Ніхто з підсудних не виправданий. На свободу, умовно-достроково або відсидівши повні терміни, вже вийшли 11 осіб.

Незалежні експерти та правозахисники у своїх доповідях доходили висновку, що масових заворушень 6 травня 2012 року не було, відповідальність за зіткнення з поліцією лежить на владі міста. На початку 2016 року Європейський суд з прав людини також дійшов висновку, що московська поліція не зробила все можливе для мирного проведення акції; зіткнення зі співробітниками правоохоронних органів носили локальний характер.

Кожного року 6 травня громадські активісти та родичі фігурантів «болотної справи» приходять на Болотну площу. У 2013 році акцію узгодили зі столичною владою, і тоді, в першу річницю «болотної», підтримати заарештованих вийшли, за різними оцінками, від 10 до 30 тисяч осіб (чисельність учасників акції 6 травня 2012 року оцінювали до сотні тисяч осіб). З 2014 року московська влада ці акції не погоджує.

Цього року активісти також не збираються відмовлятися від своїх планів: ввечері вони зберуться на Болотній площі, незважаючи на те що мерія цей захід не погодила. Громадський активіст Марк Гальперін пояснює, чому цей день важливий для громадянського суспільства і чому з кожним роком на вуличні акції готові виходити все менше і менше росіян:

– 6 травня – це точка опору. Так само, як і «Нємцов міст», Великий Москворецький міст. Люди там тримають меморіал – це наша відповідь владі. Влада нас у 2012 році побила, помістила в тюрми, і зараз ще починає за старими справами тягати по судах. Болотна 6 травня – це точка опору.

– Кількість людей, які виходили на Болотну чотири роки тому і зараз, очевидно, непорівнювана. Що сталося з суспільством, чому так мало людей готові чинити опір зараз?

– У 2011-2012-му люди висловили свій протест фальсифікаціям на виборах. Зрозуміло, що ці вибори вже були сфальсифіковані до їх початку: не пустили опозиційні партії на думські вибори, і «вибори Путіна» були безальтернативними. Люди бачили ці фальсифікації і вийшли на хвилі обурення. Але іншої мети не було, тому протестна хвиля спала. Не було іншої мети – змінити владу. Опозиція, я повинен з жалем визнати, не ставила собі за мету змінити владу. На порядку денному у опозиції взагалі не стоїть питання, як міняти владу: революційним шляхом, не революційним, це взагалі не обговорюється. На жаль, опозиція займається лише критикою влади. Тому протестна хвиля спала, і зараз активність населення низька. Як тільки ми поставимо на порядок денний більш серйозне питання, хвиля буде наростати доти, поки це питання не вирішиться. А це питання – питання зміни влади.

– Ви бачите в осяжному майбутньому якісь події, приводи для обурення, щоб люди вийшли хоча б в тій кількості, як виходили під час першої річниці «болотної»? Очевидно, що зараз багато хто в країні розуміє, що ситуація важка з економічної точки зору, але це не є для людей приводом протестувати або домагатися змін.

​– Потужної хвилі протесту поки чекати не варто. 18 вересня будуть вибори до Держдуми, звісно, будуть фальсифікації, вони вже зараз почалися. Революції не станеться.

– А що має статися, щоб це викликало масове обурення?

– Має в серці щось йокнути, заворушитися. Гордість за свою країну... Ми повинні оперувати матеріями не «нас обдурили на виборах», а «у нас вкрали свободу, у нас вкрали країну». Люди стали рабами, що називається. Коли фраза «За державу обидно» звучатиме в серці кожного, тоді люди вийдуть на площу, і їм вже будуть не потрібні ці вибори, люди просто захочуть змінити владу, – переконаний Гальперін.

Соціологи російського «Левада-центру» підтверджують спостереження Марка Гальперіна: в Росії наразі немає достатніх передумов для масових протестних рухів. Згідно з опитуванням, проведеним в кінці квітня, 74 відсотки населення вважають малоймовірними масові виступи громадян з економічних причин. 78 відсотків опитаних називають малоймовірними акції з політичними вимогами. Тільки 2 відсотків респондентів повідомили, що за останній рік брали участь в будь-яких публічних акціях протесту.

Соціолог «Левада-центру» Денис Волков пояснює: сьогодні для масових протестів у Росії необхідно не тільки невдоволення економічною ситуацією, але невдоволення діями влади:

– Поки що у президента в зв'язку з «приєднанням» Криму в очах більшості населення авторитет високий, і це дозволяє статус-кво зберігати. Водночас ми бачимо окремі протести: і далекобійники, і вчителі, і пенсіонери. У якихось регіонах, в Сочі, наприклад, їх стає більше. Але поки вони не складаються в загальнонаціональний протест, тому що, по-перше, немає або дуже мало організацій, людей, які володіли б авторитетом і могли б зв'язати окремі локальні протести, дати їм загальне політичне пояснення, пояснити, що це не окремі випадки, а певна система. Напруга вже росте, і невдоволення кризою, зарплатами, усвідомлення, що потрібно економити, що ціни ростуть швидше, ніж звичайно – це все є, і опитування наші це показують. Але запас легітимності великий. Я думаю, коли він спаде хоча б наполовину, ось тоді і будуть умови для масових відкритих протестів, а не просто певного невдоволення.

– А чому він не спадає? Люди не пов'язують свої проблеми і погіршення становища з діями влади?

– Вони пов'язують. У перший і другий термін Путіна люди дійсно не пов'язували все погане з Путіним. Навіть коли Путін був прем'єром, за погане відповідав хтось іще – спочатку міністри, потім Медведєв, а Путін відповідав за все хороше. Сьогодні більшість вже говорить, що він відповідає за все: і за економіку, і за економічне становище. Але я думаю, що його зараз рятує саме кредит довіри, який у нього є, він не витрачений ще. Частково схожі процеси були після 2008 року, коли теж з найвищої точки президентський рейтинг падав в умовах економічної кризи, але ми бачили, що падіння не буває різким і швидким, воно повільне і поступове. Знову ж в середині минулого року рейтинг був 89 відсотків, а сьогодні він вже приблизно 81 відсоток. Всі інші показники, якщо ми винесемо президента за дужки і подивимося на несхвалення уряду, прем'єр-міністра, губернаторів, ці показники вже на «передкримському» рівні. Тобто все впало, крім рейтингу президента. Сьогодні це досить нова ситуація: президент в очах населення відповідає за все, і за хороше, і за погане. Але через те, що у нього великий кредит довіри, йому поки що це прощається.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода