Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 10:43

Нам потрібно домагатися того, щоб за долю українських заручників відповідальність несла безпосередньо Москва – а не Сімферополь, Донецьк і Луганськ

(Рубрика «Точка зору»)

Звільнення з російських катівень депутата українського парламенту Надії Савченко стало поштовхом до дискусій про долю численних українських заручників путінського режиму.

Ми дійсно маємо справу з унікальною ситуацією. Існує величезне організоване злочинне угруповання, що імітує державність. У цього угруповання є свої суди, прокуратура, слідство, навіть свій президент. При цьому до правосуддя її діяльність – як і діяльність будь-банди – аж ніяк не стосується. Бандити можуть захопити на вулиці будь-яку людину, яка не сподобалася їм, – і судити її «по понятіям». Точно так само чинить ОЗУ «Російська Федерація».

Але якби ми мали справу хоча б з одним правовим режимом – нехай навіть імітаційним – то розуміли б, яким чином діяти і як звільняти наших співгромадян. Особливість путінської «гібридної війни» якраз у тому, що таких правових (точніше неправових ) режимів кілька.

Один – «правосуддя» Російської Федерації, ті, хто засуджували Савченко. Тут діють хоча б формальні критерії законності, є адвокати, увага ЗМІ, можна звернутися до генерала-омбудсмена. Можуть бути формальні помилування, передача для відбуття покарання в Україні.

Інший – «правосуддя» окупованих територій на Донбасі. Це вже пересічний бандитизм, «підвал». Ніякого закону тут немає навіть з формальної точки зору, з людьми творять все, що хочуть, і ніхто не може проконтролювати ці «кришуємі» Кремлем знущання і тортури. Звільнення цих людей може відбуватися тільки виходячи з логіки військового конфлікту – як обмін полоненими.

І, нарешті, третій «правової» режим – режим Криму, режим анексованої території. Людей, які перебувають на цій території, окупаційна влада нерідко трактує як власних громадян, навіть у випадку, коли вони не отримали російського громадянства. Головним методом кримського «правосуддя» є залякування населення, зміцнення окупаційного режиму, легітимація етнічних чисток. І звільняти людей з рук Аксьонова та Поклонської ще важче, ніж із рук «ДНР» – тому що у випадку з «народними республіками» може спрацювати окрик «кураторів», а кримські зрадники прикриваються правовими процедурами.

Тому одним з етапів такого звільнення може бути сприяння передачі кримських справ у юрисдикцію судів на міжнародно визнаній території Росії – тому що в такому випадку стосовно наших співгромадян будуть діяти формально легітимні правові механізми і виникне можливість міждержавного діалогу та міжнародного тиску на ОЗУ. У будь-якому випадку нам потрібно домагатися того, щоб за долю українських заручників відповідальність несла безпосередньо Москва, а не Сімферополь, Донецьк і Луганськ.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конце відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG