Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 02:22

Про півостров і його книжковий прототип

(Рубрика «Точка зору»)

У травні на сайті президента України з'явилась петиція, яка закликає викопати канал на перешийку, щоб позбавити півострів Крим префіксу «пів». 91 підпис із необхідних 25 тисяч – ініціатива швидше нагадує осяяння, яке до людини приходить у розпал застілля під час травневого святкування. Втім на метафоричність образу це жодним чином не впливає.

Тому що до цього Крим ставав островом тільки в романі Василя Аксьонова. В тому самому, де Біла армія в Громадянську війну відступила на територію півострова, а потім залпи британського дредноуту знищили перемичку з материком. І на довгі десятиліття Крим перетворився на цілком собі острівний Тайвань на тлі сусіднього радянського левіафана.

Той книжковий «острів Крим», що побачив світ 1981 року, був головною мрією півострова про самого себе. Крим без більшовиків і репресій, без депортацій і Другої світової, без метастаз соцреалізму і філософії «будуємо не розумом, а серцем, не боячись помилитись». Це був опис ідеальної російськомовної країни, в якій критерієм якості вважався не розмір території, а якість життя населення.

Навіть падіння літературного «острова Крим» було цілком лицарським. Він не програвав Радянському Союзу, який поглинав його, а приносив себе в жертву. Добровільно прирікав себе на роль «щеплення якості», яка мала зсередини переробити неповоротку і безглузду систему: концентрована «ідеальна Росія» всередині радянського Голема. Цей роман любили в Криму всі ті, хто двадцять три пострадянських роки присвятив себе єдиному завданню – мріяти про Росію.​

І два роки тому їхня мрія здійснилась – прийшла армія і замінила одні прапори на інші. Оновила вивіски, покажчики та підручники історії. Принесла «георгіївські стрічки» і скасувала українську мову. Оголосила регіон головним сакральним змістом всієї тисячолітньої історії країни. Якщо це не джекпот, то що тоді джекпот?

Але на цьому все і закінчилось. Тому що до попередніх проблем – на зразок корупції та ентропії – додались ще неофеодалізм і влада, яка сприймає поступки як приниження. Росія у відчуттях виявилась зовсім не схожою на Росію з телевізора.

У романі Аксьонова Крим врятувало саме те, що він був відділений протокою від материка – водна перешкода стала бар'єром на шляху Червоної армії і радянських цінностей. А тепер уже українські жартівники створюють петиції, що закликають зробити те ж саме, щоб захистити Україну. Знову-таки, від чужої армії і чужих цінностей.

Півострів звик ставити знак рівності між собою і своїм книжковим прототипом. Звик до думки, що саме він успадковує у того цивілізованого «Давида», який межує з радянським «Голіафом». Але я не здивуюсь, якщо рано чи пізно самовідчуття облаштованої ойкумени, яка ділить спільний кордон із неефективним големом, перекочує до України.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG