Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 17:01

Путін і Україна. Чи зможе Росія домогтися зняття санкцій?


Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

У Кремлі сподіваються, що коли російська економіка почне остаточно «сипатися», Захід пом’якшить санкції, або ж вони знайдуть лазівки в цих санкціях

(Рубрика «Точка зору»)

Як би не бадьорилася Москва, але питання санкцій є одним із найболючіших для путінського режиму. І хоча Кремль ніяк не хоче поступатися своїми імперськими принципами, але те, що Захід чітко пов’язує зняття їх із виконанням Мінських домовленостей, позбавляє Росію можливості для великих маневрів.

Та, ймовірно, в Кремлі сподіваються, що санкції назавжди ввести неможливо, тому не дуже варто перейматися поверненням Криму, виконанням Мінська-2, чи опусканням нової «залізної завіси» між Росією і державами західного світу.

Путін з усіх сил намагається розхитати «санкційну єдність» Заходу і знайти там тих, хто буде прислуховуватися до його «аргументів».

Хоча і в Москві розуміють, що в разі невиконання Росією раніше узгоджених домовленостей, Захід зможе запроваджувати проти Російської Федерації нові санкції. А приводів для цього зажди знайдеться достатньо.

Проте апологети путінізму переконані у тому, що будь-які санкції мають однозначно розглядатися Кремлем, як економічна агресія і відверто недружній та провокаційний акт. І ставлення до країн, що запроваджують санкції, має бути відповідним.

Путін хоче конвертувати свої обіцянки в зняття санкцій

Хоча абсолютно зрозуміло, що санкції з Росії можуть бути зняті лише в разі повного виконання Мінських домовленостей путінським режимом.

Але патовість цієї ситуації полягає в тому, що Москва хоче зняття санкцій, але при цьому не збирається виконувати Мінські домовленості.

Імперське мислення підштовхує їх до думки, що Росія сама по собі великий континент. І на її просторах давно пора навести «порядок», розпеченим залізом випалюючи рештки прозахідного мислення, вийти зі Світової організації торгівлі та розкручувати на внутрішньому ринку власну, незалежну від долара, валюту.

Схоже на те, що Путін хоче конвертувати свої обіцянки в зняття санкцій. Роблячи вигляд, що він не розуміє, що при такому знятті потрібно відповісти на питання – «чого домоглися?»

Тому зараз дипломатичні зусилля Заходу полягають у спробах домогтися від Росії якихось конкретних дій, замість постійного проголошення пустих обіцянок.

Натомість Москва вже більше двох років притримується тактики, за якою Київ має виконати усі її гіперболізовані умови. І лише тоді вона, можливо, подумає чи варто їй виконувати все те, про що домовлялися.

Явно розраховуючи, що ці невиразні обіцянки потім можна буде обнулити, мовляв, ви не так нас зрозуміли.

Не дивлячись на різке погіршення економічної і соціальної ситуації в країні, Путін з усіх сил намагається робити вигляд, що санкції безглузді і вони не змусять Кремль змінити політичний курс.

Мета Путіна залишається незмінною. Він і досі не готовий відмовитися від своєї ідеї фікс – якнайбільше послабити Україну, сподіваючись, що таким чином він зможе запустити процес розвалу української державності.

Москва змушена знімати ембарго з імпортної продукції

Але санкції стали своєрідним каталізатором економічної ситуації в Росії. І те, що там нещодавно почали знімати свої «санкції» з продукції, якою вони не здатні забезпечити своє населення, явно є позитивною ознакою.

Адже коли Москва змушена зняти ембарго з яловичини, курячого м’яса і овочів (прикриваючись тим, що ці продукти використовуються при виробництві дитячого харчування), це підтвердження того, що в Кремлі не знають, що робити з недостачею продуктів.

Хочеться запитати, а де ж ваш небувалий розквіт сільського господарства?

Адже, якщо послухати самого Путіна, то санкції, як і девальвація рубля, пішли лише на користь російській економіці.

Ще недавно вони віщали, ми самі все виростимо, коли нам не будуть заважати. І де ж воно все тепер?

Бо землі в них дійсно дуже багато: від Чорного моря до Тихого океану.

Та чомусь у росіян не родить, і ніяк не виходить виростити мільйони голів худоби та забезпечити овочами півсвіту.

Тут і гадати багато не треба. Оскільки у всі часи Росія не могла себе прогодувати.

Путін, у пориві манії геополітичної величі, вирішив «покарати» Захід, вводячи якесь своє «ембарго». Проте фарсу вистачило не на довго, і гонор почав здуватися дуже швидко.

Хоча ще недавно вони з таким завзяттям чавили бульдозерами імпортні ковбаси, сири, овочі та фрукти. А яловичину обливали бензином і палили. То що ж сталося?

А де ж ваша широко розрекламована по телевізору всесильна програма імпортозаміщення?

Гаразд, можливо, що яловичини і курятини немає, бо ще не встигли набудувати ферм і птахофабрик, а що з овочами.

У минулому році не виросли і в цьому на урожай не сподіваються, бо ніхто не садить і не вирощує?

Чи може росіяни можуть тільки з екранів свого «кисельовського телебачення» такими пафосними голосами розповідати про свою перевагу над усім світом?

А насправді вміють тільки «мужньо» переносити всі тяготи життя, які самі собі і створюють.

Ще можуть виготовляти різні види зброї, і на цьому все.

За пострадянські часи так і не спромоглися придумати нічого нового. Ні комп’ютера, ні смартфона, чи навіть телевізора. Тепер от і з продовольством виникли проблеми. Чи не в цьому вся суть їхнього великодержавства?

Непоступливість Путіна щодо України

Порівнюючи санкції, котрі введенні щодо Росії з аналогічними прецедентами, варто звернути увагу на той факт, що у випадку з Північною Кореєю та Іраном були задіяні зовсім інші механізми санкцій.

Щодо Пхеньяна і Тегерана санкції ухвалювали не на півроку (з можливістю їхнього продовження), а без обмеження в часі. Доки умови, котрі необхідні для зняття їх, не будуть виконані.

Очевидно, що з піврічним переглядом та дискусіями з приводу продовження їх, ці санкції діють куди більш дошкульніше.

Адже весь час у Москви з’являється надія на те, що ось-ось і їх більше не буде, бо все це набридне демократичним країнам. Та ні, і всі путінські сподівання вкотре виявляються марними.

При цьому, усі ці піврічні перегляди та дискусії навколо санкцій дозволяють бути впевненими, що Російська Федерація не застосує ядерну зброю.

Але біда для Путіна в тому, що попри все, Росії дуже важко повністю позбутися міжнародних інтеграційних зв’язків.

А Росія, Північна Корея й Іран – це зовсім не одне ж те саме, щоб в Кремлі змогли використовувати їхній досвід у проходженні санкційного періоду.

І хоча Путін чудово розуміє, що зняти санкції можна дуже швидко і просто, для цього тільки потрібно вивести російські війська з Донбасу, припинити окупацію Криму та згорнути інформаційну війну з Україною, до такого варіанту вирішення цього питання він явно ще не готовий.

При цьому, дуже схоже на те, що вся концепція непоступливості Путіна щодо України ґрунтується на хибній уяві, що Захід не допустить розвалу Російської Федерації через небезпеку втрати Москвою контролю над ядерною зброєю.

Тому в Кремлі сподіваються, що коли російська економіка почне остаточно «сипатися», Захід пом’якшить санкції, або ж вони знайдуть лазівки в цих санкціях, які дозволять тримати Росію на плаву.

І поки Путін у це вірить, дуже важко сподіватися на поступки з його боку щодо України. Але, в такому разі, Путін навряд чи може розраховувати на зняття санкцій. Та нечесні політичні ігри Кремля ні до чого позитивного для нього принести не можуть…

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG