Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 22:11

В Подєбрадах інженери використовували свою професію для пробудження національної свідомості українців – історик Коваль


«Витворилося диво з див, коли вояки стали студентами, через кілька років інженерами – захисниками своєї вітчизни, адвокатами своєї вітчизни»

Прага – У Празі відбулась зустріч з Романом Ковалем і Віктором Моренцем – письменниками і відомими дослідниками історії українських визвольних змагань. Вивчення архівів в Україні та в Чехії дозволило вченим уперше відкрити нові імена й факти, які стосуються героїчних сторінок української історії, а також подивитись на історію української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині крізь призму подій у сучасній Україні. Цьому присвячений перший том дослідження «Подєбрадський полк» армії УНР», презентація якого відбулась у Празі.

В Подєбрадах витворилося диво з див, коли вояки стали студентами, а з цих студентів – захисники своєї вітчизни, адвокати своєї вітчизни
Вони використовували свою професію для пробудження національної свідомості українців

На думку Романа Коваля, сучасникові, людині, яка живе на початку 21 століття, історію Української господарської академії, яка працювала в чеському місті Подєбради на початку 20 століття, потрібно знати. «Справа в тому, що в Подєбрадах витворилося диво з див, коли вояки стали студентами, а з цих студентів через кілька років вийшли інженери, інженери – суспільники, інженери – громадські діячі, інженери – захисники своєї вітчизни, адвокати своєї вітчизни», – наголосив Роман Коваль. На його думку, «це не були сухі фахівці, які виконували лише свої інженерні функції. Вони використовували свою професію для пробудження національної свідомості українців, розкиданих по наших етнографічних землях».

– Пане Коваль, чим сьогодні може бути корисним досвід української вищої школи, яка працювала за межами України ?

У нас зараз є велика проблема, що скорочуються години української мови, української історії і в школах, і у вищих навчальних закладах. Намагаються людей виховати просто фахівцями своєї справи, не патріотами, як це робилося в Подєбрадах

– Справа в тому, що це нам, як зразок того, якими мають бути вищі навчальні заклади в Україні сьогодні. У нас зараз є велика проблема, що скорочуються години української мови, української історії і в школах, і у вищих навчальних закладах. Намагаються людей виховати просто фахівцями своєї справи, не патріотами, як це робилося в Подєбрадах.

Тобто русифікація може трохи зменшилася, але вона продовжує домінувати

Зараз мені страшенно боляче, коли на двадцять п’ятому році української незалежності мама до дитини, учитель до студента говорять російською мовою. Тобто русифікація може трохи зменшилася, але вона продовжує домінувати. Тому ми з Віктором Моренцем, ніби дивлячись у майбутнє, показуємо зразок, як працювати зараз, які вищі навчальні заклади потрібно творити.

– Чому досі унікальний досвід роботи української еміграції у світі, зокрема, тут, на чеських землях, не вивчається в Україні? Чому цей великий пласт української історії немов би ігнорується, а мав би, навпаки, нести Україні користь?

25 років у нас є можливість працювати в архівах, які сконденсували нашу історію, зокрема, історію визвольної боротьби, але науковці не поспішають у ці архіви

– Знаєте, і мене це дивує. 25 років у нас є можливість працювати в архівах, які сконденсували нашу історію, зокрема історію визвольної боротьби, але науковці не поспішають у ці архіви. У 2004 році, коли я вперше почав гортати справи подєбрадського архіву в Києві, на Солом’янці, я звернув увагу, що тільки Надія Миронець опрацювала цей томик, а переді мною нікого не було. А Віктор Моренець, який цією темою зацікавився через 10 років після мене, сказав мені, що між вашим автографом на картці архіву і моїм немає жодного підпису науковців. Це злочин – оця байдужість.

– Як зрушити проблему з місця?

Ми ж хочемо, щоб у людей сльоза з’явилася за долю тих бідних емігрантів, які в страшних злиднях емігрантщини витворили такі дива. Це говорить про живучість нашої нації

– От ми це і робимо, мені це вдалося. І не тільки видання книг, але радіопередачі, фільми, вечори пам’яті. Мені вдалося викликати інтерес взагалі до теми Української Народної Республіки, з’явилися нові автори, які пишуть на цю тему. Інша справа, як написані ці книжки. Часом вони написані сухо, надто раціонально, нецікаво. Ми ж хочемо, щоб у людей сльоза з’явилася за долю тих бідних емігрантів, які в страшних злиднях емігрантщини витворили такі дива: Українську господарську академію в Подєбрадах, Український педагогічний інституту імені Драгоманова і Український вільний університет у Празі. Це говорить про живучість нашої нації.

– Український видавець і меценат родом з Херсонщини Євген Чикаленко, який жив у еміграції в Чехословаччині і надавав велику допомогу, в тому числі, й роботі вищих шкіл, є автором відомої думки: «Україну треба любити не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені». Нині за межами України живе і працює багато успішних підприємців. Чому серед них так мало «чикаленків», тих, хто підтримує видання українських книг, безкорисно підтримує українську справу?

Коли людина байдужа, ворожа до України, то звичайно вона нічого не дасть

– Я не думаю, що всі байдужі. Якщо людина національно свідома і в неї є кошти, я принаймні у моєму колі знаю багато людей, які вважають за честь дати гроші на якусь мою книжку, на документальний фільм про діячів українського визвольного руху. Вони хочуть бути причетні до цього. Наприклад, галичанин зі Львова Ігор Гаврищишин, який зараз живе в Києві, він сам виходить з ініціативою і дає кошти на вшанування героїв, а той дає на книжку. Тобто я таких людей знаю. Інша справ, коли людина байдужа, ворожа до України, то звичайно вона нічого не дасть.

Дослідник української історії, письменник Віктор Моренець також переконаний, що історія України – це досі невикористаний скарб, який потрібний Україні. «Мене спонукає бажання, власне, я все це роблю своїм власним коштом, тобто витрачаю свій час, здоров’я і гроші на те, щоб людям донести цю нашу історію, справжню історію».

Потрібно не думати про те, а що це мені дасть, скільки мені це дасть до пенсії, до зарплати і що я з цього матиму. Просто це потрібно Україні. Як це казав президент Кеннеді: «А що ти зробив для Америки?» Так, а що ти зробив для України?

Віктор Моренець переконаний, що в людей потрібно збудити бажання звертатись до джерел, вивчати історію. «Потрібно не думати про те, а що це мені дасть, скільки мені це дасть до пенсії, до зарплати і що я з цього матиму. Просто це потрібно Україні. Як це казав президент Кеннеді: «А що ти зробив для Америки?» Так, а що ти зробив для України?».

Презентація першого тому праці Романа Коваля і Віктора Моренця «Подєбрадський полк» армії УНР» відбулась у Празі у співпраці зі Слов’янською бібліотекою – Національною бібліотекою Чеської Республіки.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG