Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 08:35

Медведчук: мої стосунки з Путіним допомагають Україні, і я це максимально використовую


Віктор Медведчук

Віктор Медведчук

Прориву в питанні обміну полоненими на переговорах у Мінську очікувати не варто, оскільки наразі українська сторона та угруповання сепаратистів не можуть порозумітися щодо того, яким чином здійснити цей обмін. Про це в інтерв'ю Радіо Свобода зазначив один із представників України у гуманітарній підгрупі Мінської тристоронньої контактної групи Віктор Медведчук. За його словами, задля проведення обміну між сторонами угруповання «ДНР» та «ЛНР» наразі вимагають від української влади ухвалення закону про амністію. Призначення Віктора Медведчука у мінську підгрупу свого часу викликало широкий розголос. Попри тісні стосунки з президентом Росії Володимиром Путіним (який є хрещеним батьком доньки українського політика), Віктор Медведчук призначений у підгрупу від України. Як раніше зазначив президент України Петро Порошенко, Віктор Медведчук у складі гуманітарної підгрупи займається питанням звільнення полонених українських громадян на Донбасі та на території РФ.

27 липня у Мінську заплановане чергове засідання Тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі. Радіо Свобода наводить фрагмент бесіди журналістів із Віктором Медведчуком, що стосується теми звільнення полонених.

– Чому вже протягом кількох місяців у Мінську не вдається досягнути ніяких домовленостей щодо обміну? Ваша колега по підгрупі Ірина Геращенко прямо звинувачує в цьому Росію. Поясніть, будь ласка, ситуацію, що склалася. І чи варто очікувати прориву з цього питання на засіданні у середу, 27 липня?

– У середу не потрібно нічого очікувати. Це перше. Друге – заяви, які звучать зокрема й від моєї колеги Ірини Геращенко, на мою думку, не сприяють прогресу у питанні звільнення незаконно утримуваних. Чому? Ті, хто сидить за столом переговорів, не можуть використовувати тактику образ та звинувачень. Все має бути аргументовано. Більше того: навіть якщо є такі аргументи, але стоїть завдання досягнути результату, потрібно робити все заради результату.

Я ніколи не ображав нікого з представників «ДНР» та «ЛНР», нікого з представників Росії, тому що мені ж потрібно з ними говорити

Я ніколи не ображав нікого з представників «ДНР» та «ЛНР», нікого з представників Росії, тому що мені ж потрібно з ними говорити. Особливість полягає в тому, що в питанні звільнення незаконно утримуваних осіб переговори веду я. Не в Мінську, бо в Мінську багато хто веде переговори, але в Мінську це питання, на жаль, не вирішується. З керівництвом самопроголошених «ЛНР» та «ДНР», з керівництвом Російської Федерації переговори веду лише я.

Ті, в кому зацікавлені Донецьк і Луганськ, які перебувають на території під контролем Києва, – це сотні людей, більше ніж 600 людей. Ті, кого хоче отримати Київ як незаконно утримуваних у Донецьку й Луганську, на сьогодні всього 108

А тепер про те, чому цей процес не просувається. Я займаюся звільненням незаконно затриманих із грудня 2014 року. За цей час я організував звільнення 402 осіб. Ситуація останніх місяців склалася так, як склалася, тому що ті, в кому зацікавлені Донецьк і Луганськ, які перебувають на території під контролем Києва, – це сотні людей, більше ніж 600 людей. Ті, кого хоче отримати Київ як незаконно утримуваних у Донецьку й Луганську, на сьогодні всього 108. Ця різниця значить одне – на якомусь етапі ми змінили пропорцію. Колись мені вдавалося без обміну звільнити 10, 16, 30 людей. А зараз навіть коли ми пропонуємо: давайте ми віддамо 50 людей, а ви нам – 25, нам кажуть – ні. Мовляв, виконайте Мінські домовленості – ухваліть закон про амністію.

– Ви причетні до звільнення Савченко, а також Афанасьєва і Солошенка. Ці звільнення сталися досить стрімко, майже одне за одним. Чому тепер цей процес знову зупинився? Чому ми не бачимо звільнення, наприклад, Сенцова й Кольченка?

Є люди, які скоїли злочини, і відбувають покарання чи притягнуті до відповідальності на території Росії. Лише один приклад має стосунок до Мінська, на мою думку, – це Савченко

– По-перше, це різні категорії – те, про що ви запитуєте. Є люди, які утримуються в Донецьку й Луганську (як є й такі, яких утримують у Києві) у зв’язку з подіями, що мали місце на території проведення антитерористичної операції– я маю на увазі кризу, бойові дії, що тривали й частково тривають на Донбасі. Є люди, які скоїли злочини, і відбувають покарання чи притягнуті до відповідальності на території Росії. Лише один приклад має стосунок до Мінська, на мою думку, – це Савченко. Адже Савченко брала участь у бойових діях на сході, на Донбасі. Решта (українців у Росії, які відбувають там покарання або є підозрюваними у скоєнні злочинів – ред.) ніякого стосунку до Донбасу не має. Сенцов, Кольченко, Афанасьєв були засуджені за злочин, які, як стверджується у вироці суду, що набув чинності у Російській Федерації, скоїли злочин на території Криму, який де-юре сприймається Росією як її територія.

– Вам не здається, що це – формальність? Що і Крим, і Донбас – це частина однієї, більшої проблеми?

– Тому я й займаюся цим. Якби мені так не здавалося, я б цим не займався. Я тому й займаюся, бо десь це пов’язано з Кримом, що де-юре є українським, з Донбасом, що є українським, але нині офіційний Київ не може контролювати ситуацію там. Крім Савченко, Афанасьєва та Солошенка, є ще 9 людей, якими я займаюся, ведучи переговори у Росії про можливість їхнього звільнення. Тож є така проблема, але це не значить, що у когось є обов’язок.

Ніхто не зобов’язував того ж Путіна ухвалювати якісь рішення по Савченко. Для Путіна є рішення російського суду, що набуло чинності. Савченко була засуджена, і вирок набув чинності. Путін сказав, що було головним для нього в питанні звільнення Савченко. Не вимоги якихось міжнародних інстанцій, лідерів інших держав, а те, що, по-перше, в обмін були звільнені двоє громадян Російської Федерації Єрофеєв і Александров, засуджені в Україні й помилувані президентом Порошенком, і, по-друге, звернення постраждалих – дружина одного з загиблих журналістів та сестра одного з загиблих. Ось це – причини, чому він ухвалив таке рішення.

Є Кольченко, Сенцов, Карп’юк, Клих, є ще кілька людей – нам потрібно знайти підстави. Вони всі засуджені, всі відбувають покарання. Чому їх потрібно звільнити? Або вони незаконно засуджені і це потрібно доводити, або є інші причини, що можуть дозволити президенту Російської Федерації їх помилувати

Зараз переговорний процес йде далі. Ми кажемо: є Кольченко, є Сенцов, є Карп’юк, є Клих, є ще кілька людей – нам потрібно знайти підстави. Вони всі засуджені, всі відбувають покарання. Чому їх потрібно звільнити? Або вони незаконно засуджені і це потрібно доводити, або є інші причини, що можуть дозволити президенту Російської Федерації їх помилувати. Це потрібно аргументувати. Про це потрібно домовлятися, потрібно про це просити – цим я й займаюся, щоб повернути на батьківщину громадян України.

– Чи займаєтеся Ви долею громадян України, арештованих на території Криму (наприклад, фігурантів справи про причетність до організації «Хізб ут-Тахрір»), або тих, які перебувають під слідством на території Криму (наприклад, автор Радіо Свобода, український журналіст Микола Семена)? Чи це обговорюється з російською владою?

– Мною ні. Я не отримував такого доручення ані від президента України, ані від Міністерства закордонних справ. Якщо це питання порушать, я, звісно, готовий до обговорення – з огляду на те, що я контактую з представниками російської влади. Але ці питання переді мною не порушували.

– Ви – учасник переговорів у Мінську, але також тісно пов’язані з президентом Росії Володимиром Путіним. Як Ви поясните своїм критикам в Україні, чому за цих умов Ви зацікавлені у вирішенні конфлікту саме виходячи з інтересів України?

– Все дуже просто. Позиція президента Росії – це мир на території Донбасу. (Попри заяви російської влади, є чимало доказів того, що Росія надає військову і фінансову підтримку сепаратистам в цьому регіоні України –​ ред.) Він також визнав і постійно говорить про те, що Донбас – це територія України. Путін, однак, теж неодноразово заявляв, що він думає про безпеку російськомовного населення на Донбасі – безпеку від репресій, нормальне життя – все це забезпечують Мінські домовленості. В чому ж тут суперечності між інтересами президента Російської Федерації і Медведчука?

Щодо тих, у кого я викликаю негативні емоції, – це їхня особиста проблема. Я нікому не поступлюся цією країною і буду за неї боротися

І друге. Пан Медведчук живе на території України. Він тут учився, працював, продовжує працювати. Тут живе його родина, вчаться його діти. Я нікуди не збираюся їхати. Я хочу щастя і добробуту для країни, і робитиму все для того, щоб у цій країні був мир. А щодо тих, у кого я викликаю негативні емоції, – це їхня особиста проблема. Я нікому не поступлюся цією країною і буду за неї боротися. За нормальне життя, і щоб у цьому житті було багато світлих днів, а не так, як це є зараз – і з економікою, і з тим, у яких умовах живуть люди, і з бойовими діями. Мій громадянський обов’язок – зробити для цього все можливе. У цій ситуації мої стосунки з президентом Російської Федерації, як я вважаю, допомагають мені, а отже – допомагають інтересам країни. І я це максимально використовую – там, де це можливо.

Матеріал підготували Олена Ремовська та Крістофер Міллер.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG