Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 22:01

(Рубрика «Точка зору»)

25-а річниця Незалежності України – добрий привід, аби кинути оком на пройдені чверть століття в умовах нарешті власної держави. І хоч минає ювілей у стані найгострішого протистояння із зовнішнім агресором, який ніяк не змириться із самостійністю України, чверть століття – це вже історична віха. З чим себе і привітаємо!

Закарпаття є другим наймолодшим українським регіоном після Криму, хоча минуло вже й 70 років з часу його входження до України. Себто в області хіба кілька відсотків жителів (від 75 років і старші) пам’ятають «угорські» чи «чеські» часи. Решта поколінь уже виростали в загальноукраїнському просторі й ділили спільну долю з усіма українцями.

За цей час частка українців в краї зросла із 60% до 80,5 %. Якщо до Другої світової війни українці були в меншості у багатьох райцентрах та містечках Закарпаття, то нині ситуація змінилася на протилежну. Так, якщо в Ужгороді і Мукачеві у 1936 році проживало всього 25% українців, то за переписом 2001 року їх уже було 78%. У Тячеві кількість українців зросла із 40% до 73%, у Виноградові – із 40% до 82%, у Великому Березному – із 40% до 97%, у Сваляві – із 50% до 95%, в Хусті – із 55% до 89%, в Перечині – з 60% до 95%, в Іршаві – з 60% до 98%.

Причини зміни національного складу не тільки демографічні. Євреїв у Другу світову війну насильно вивезла з краю угорська влада, чехи і словаки відійшли на свою батьківщину після возз’єднання Закарпаття з Україною, німці та угорці посилено емігрували вже в демократичні часи. Наприклад, якщо у німецькому селі Усть-Чорна до війни було 2% українців, то нині їх 93% (усі німці виїхали). Таким природним чином змінилось національне обличчя закарпатських поселень.

У колись мішаних закарпатських містечках кількість українців суттєво зросла: у Батьові – із 1% до 33%, у Чопі – з 1% до 46%, у Берегові – з 10% до 40%, у Середньому – із 45% до 81%,

у Королеві – із 55% до 93%, у Буштині – із 65% до 93%, у Великому Бичкові – із 65% до 95%.

Із 13 закарпатських районів нині лише у двох (Берегівський та Ужгородський) українців менше від 70 %. У решті вони в переважній більшості, а в деяких (Воловецький, Іршавський, Перечинський, Свалявський, Великоберезнянський, Міжгірський) їх понад 95 %. Нині тільки на Берегівщині українці перебувають у меншості.

Суттєво змінилася національна картина і біля Ужгорода, де проходила своєрідна межа між українськими і угорськими поселеннями. Тут найближчі до обласного центру села поступово «українізуються» внаслідок напливу нових поселенців і виїзду за кордон старих (переважно в Угорщину). Так, якщо у приміському селі Минай у 1936 році було 10% українців, то у 2001 році – 82%, у Холмоку кількість українців зросла з 5% до 50%, у Концові – з 5% до 47%, у Сторожниці – з 50% до 70,5 %. За останні 15 років ця різниця між колись і тепер ще збільшилася і стосується всіх сіл у 20-кілометровій зоні довкола Ужгорода.

Новими поселенцями є в абсолютній більшості закарпатці, які шукають для себе комфортніших умов. До речі, згідно з переписом 2001 року, уродженцями області є 93% населення краю. Тобто міф про «прийшляків», які не дають жити «корінним», виявився дутим. Тих 7%, що переселилися в часи СРСР, нині здебільшого вже на пенсії і не впливають на активні процеси в області. Надуманою виявилася теза і про «засилля» галичан, яку весь час роздувають місцеві українофоби. Згідно з переписом 2001 року, на Закарпатті уродженців Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей усього 1,4%. Думаю, що стільки ж закарпатців і в цих сусідніх областях.

Національний портрет Закарпаття дедалі стає виразно українськішим за формальними рисами. У нелегкій і плутаній історії краю весь час сходилися в герці доцентрові й відцентрові сили. Нині відцентрові сили, де об’єдналися різновекторні політичні екстремісти (угорські праві, москвофіли, неорусини), перебувають у стані очікування. Зросла ефективність українських силовиків, змусили їх діяти не так відкрито й нахабно, як вони практикували за ці чверть століття. Але це не значить, що загроза провокацій чи протистояння на Закарпатті зникла. Ні! Щупальці монстра просто сховалися вглиб. Якщо держава не хоче повторення донецького варіанту на західному кордоні, то мусить діяти, а не спати. І це головний висновок за чверть століття.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG