Доступність посилання

02 жовтня 2016, Київ 01:19

Геннадій Афанасьєв про правила виживання за ґратами в Росії


Геннадій Афанасьєв

Геннадій Афанасьєв

Геннадій Афанасьєв

(Рубрика «Точка зору»)

Хотілось би трохи розповісти про те, з якими труднощами доводиться стикатися людині, яка вперше потрапила за ґрати. Перш за все, коли ти там, то треба намагатися вбити собі в голову, що це – не місце для анекдотів, жартів і мрій про швидке звільнення. І це, повірте, важче за все! Бо коли людина потрапляє до в'язниці, вона ще в повній мірі не відчуває себе зеком. Вона вважає, що все це сталося через якусь помилку, що вона перебуває нібито «на екскурсії», з цікавістю вивчає навколишню обстановку й вірить, що скоро час закінчиться, і вона піде додому.

В'язниця, або слідчий ізолятор – це таке місце, де людина живе надією, сподіваннями на чудо й молитвами до будь-яких Богів, аби лише вони допомогли. Навіть ті, хто вчинив тяжкий злочин, таємно сподіваються, що трапиться щось неймовірне й вони знову відчують, що таке – не сидіти в бетонному мішку. Але ж таку надію дають лише відсутність досвіду, обіцянки адвокатів і повне незнання законів.​

Перед тим, як потрапити до камери, де житимеш, ти опиняєшся в так званому ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ). Зазвичай люди перебувають там до трьох днів, але мене тримали всі десять, щоб я не міг вийти на зв'язок із рідними чи адвокатами, не міг нікому повідомити, принаймні, як мене били. З упевненістю можна сказати, що ІТТ – це ворота до в'язниці. В ІТТ теж передбачений похід у лазню, видача першого гігієнічного і спального приладдя й таке інше. Але оскільки ніхто назовні не знає, що ти тут, із тобою можна в цей період робити що завгодно і як завгодно. Що ти проти них доведеш? Що ти можеш зробити? Вони не дурні, щоб попастись. Уся методика їм відома. Тому ідеї про затишні умови, якісь послуги і приладдя можна одразу викинути з голови.​

​Через раптове ув’язнення, через таке принизливе становище, через суцільну несправедливість ти перебуваєш у постійному шоковому стані, ти пригнічений і побоюєшся зробити щось не так, щоб не дати їм підстави нашкодити тобі. Абсолютно нічого не розумієш, що з тобою відбувається. Це неможливо порівняти ні з чим. Це не зрозуміти тому, хто не був там. Бо в тебе забрали все. Зрозумійте, все, що було, в тебе забрали, і більше в тебе нічого немає. Абсолютно нічого. І ти абсолютно не знаєш, що з тобою буде далі.

У перші дні, і навіть не дні, а увесь перший рік, коли хтось іде по коридору і дзвякає ключами, ти прислухаєшся з тремтінням у серці чи підстрибуєш, виходячи з дрімоти, і думаєш: Може це за мною? Тебе цікавить, чи відкриється вічко, що тобі скажуть і куди поведуть. А коли ж таки воно відкривається й тобі кажуть: «Ти йдеш до слідчого», у тебе починається мандраж. Такий дійсно помітний мандраж! І зовсім неможливо з ним впоратися, подолати, тому що взагалі невідомо, що там буде, що він тобі скаже, цей слідчий. Тим більше люди, які пройшли через тортури, – вони взагалі лякаються всього, бо навіть гадки не мають, що саме їм доведеться витримати сьогодні і скільки, чим для них закінчиться сьогоднішній день.

В ізоляторі тимчасового тримання всі сидять в очікуванні подальшого шляху. Життя тут ще не можна назвати реальним першим днем у в'язниці. Є такі, що повністю йдуть у себе й намагаються максимально захистити себе від спілкування з іншими. Людина, яка потрапила сюди вперше, завжди перебуває в оточенні таких самих вперше ув’язнених, тільки ті сидять більше на місяць чи два. А це вже суттєва різниця.

Сьогодні в Росії ув’язнених вперше й ув’язнених вдруге розділяють. Щоб одні не навчали інших, як себе треба поводити, як захищатися, що робити, щоб урятувати своє життя і здоров'я. Поруч зі мною нікого не було, а якщо й був, то такий же заляканий. На жаль…

По-справжньому ти опиняєшся в умовах в'язниці, коли тебе переводять після ІТТ до камери СІЗО. Момент, коли ув’язнених із ІТТ перевозять до слідчого ізолятора – дуже «вдалий» для придушення волі й гідності: людям не дають ані помитись, ані підстригтись. Жодної медичної допомоги. Проте, все це відходить на другий план, коли опиняєшся в камері.​

Що відчувають звичайні ув'язнені, які потрапляють до камери? Величезний страх! Ти взагалі не знаєш, як туди зайти, як себе поводити і представити. Треба ж якось представлятися. У фільмах бачиш усяке різне, та від того стає моторошно. Ти ж гадав, що з тобою таке ніколи не трапиться… І ось... У тебе виникає безліч запитань. Що зараз тебе запитають і як ти на це відповідатимеш? Ти абсолютно не знаєш, що робити. Куди рухатися? До кого підійти? Що робити? З ким говорити? Дуже швидко всі ці питання будуть вирішені. Тобі запропонують розповісти про себе, пройти до столу, який називають «дубком», за традицією заварять чифір. Є така традиція – коли новий арештант заходить до камери, разом із ним пускають по колу келих із цим напоєм, і всі роблять по два ковтки – як символ єднання.

Але це все – лише якщо ті, хто в камері, вирішать, що у вас все добре по тюремному життю. Існують деякі правила й поради на випадок, коли заходите до камери.

Перше – увійшовши до приміщення, потрібно обов'язково голосно привітатися: «Мир цьому дому».

Друге – матрац, який вам видадуть, у жодному разі не можна кидати на підлогу біля туалету «долини».

Третє – не тягніть руку, щоб потиснути її всім підряд. Ви поки не знаєте, кому не слід протягувати. Бо якщо хоча б один раз привітаєшся за руку з «пєтухом», то відразу станеш таким самим «пєтухом».

Четверте – не варто вдавати з себе бувалого й запеклого – те, що у вас немає досвіду, помітно неозброєним оком. Одразу чесно зізнайтесь, що до в'язниці потрапили вперше. Запитайте, хто може розповісти про правила поведінки, прийняті в камері.

П'яте – не брешіть і не поводьтеся пихато. Не бійтеся ставити наївні запитання – насправді, якщо ви ставите багато запитань, то ви демонструєте інтерес до життя в камері і, таким чином, можете заручитися підтримкою людей. Краще цікавитися речами, які ви й так знаєте.​

Незважаючи на те, що прямої агресії ви не зустрінете, не відчуєте ви й жодної душевної теплоти від співкамерників. Це нормально, в кожного в камері своя біда, свій злочин і свій термін, що маячить попереду, на дистанції. І завжди треба пам’ятати, що «добрих людей» просто так у в'язниці не буває. Євангельська модель поведінки у в'язниці не годиться. Якщо вас ударили по лівій щоці, а ви підставляєте праву, то можете впевнено розраховувати, що скоро доведеться підставити й іншу частину тіла.

Ставтеся до недобрих проявів на свою адресу максимально спокійно, не давайте своїм нервам волі. Обмірковуйте кожну свою дію і слово. Аналізуйте ситуацію. Зазвичай достатньо просто суворо поговорити для вирішення питань, що склалися через те, що ви відчуваєте якесь неприємне ставлення до себе. Потрібно просто пояснити людині, що в камері достатньо місця, щоб не помічати один одного. Під час подібної розмови дивитися в очі не можна, ховати очі не можна, «бігати» очима не можна. Все це прояв слабкості. Потрібно дивитись у перенісся, це завжди збиває з пантелику: погляд начебто відкрито, а нічого в ньому не прочитаєш, або дивитися постійно в одну точку повз обличчя співрозмовника – це підсвідомо викликає спантеличення і тривогу, що пригнічує і збиває пил. Не провокуйте конфлікт самі, не реагуйте на поведінку людей болісно. Необережний поштовх, непристойний жест чи неввічливе слово можуть вирватись у когось випадково. Беріть до уваги, що у співкамерників нерви напружені так само, як і у вас. У в'язниці розслабленими бувають тільки мерці.

Геннадій Афанасьєв – кримчанин, громадський активіст, колишній політв'язень

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода ​«Крим.Реалії»

Попередня публікація спогадів Геннадія Афанасьєва:

«Веземо тебе в ліс, будеш яму копати» – Геннадій Афанасьєв про арешт

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG