Доступність посилання

27 вересня 2016, Київ 11:43

Геннадій Афанасьєв: Лефортово. Життя триває


Геннадій Афанасьєв

Геннадій Афанасьєв

(Продовжуємо публікацію спогадів Геннадія Афанасьєва про те, що відбувалося з ним під час затримання російськими спецслужбами в Криму і про подальше ув'язнення у Росії)

Геннадій Афанасьєв

(Рубрика «Точка зору»)

Перебуваючи у слідчому ізоляторі «Лефортово» в Москві, я намагався виробити для себе більш-менш чіткий план на день, щоб не марнувати час. Ставив по мінімуму певні завдання, які мав встигнути зробити. Записував їх на листочок і кріпив на найвидніше для себе місце.

Якщо не зважати на побутові справи на кшталт прання і прибирання, то я переважно читав. Я прочитав понад 450 книг за час утримання в російському полоні, що, дійсно, дало мені непогану освіту. Чому так багато? А які ще є розваги?! Раз на десять днів є тільки дві книжки. Ось і всі розваги. Дві книжки на десять днів – це все, що в тебе є. Починав із фантастики, опісля поступово переходив на класичну літературу, а наприкінці читав лише освітні книжки. Наприклад, «Курс соціології», «Курс економічної теорії», «Курс банківської справи». У мене було заплановано вивчити кілька віршів на день. Задля цього брав у бібліотеці книжки різних поетів і витрачав дні на переписування їх до зошита. Також вивчав хоча б одну сторінку з іноземної мови. Займався спортом приблизно по дві години на день, переважно на прогулянці. Але спорт у в’язниці – це зовсім окрема тема, що має безліч тонкощів.

Проте все це – лише порятунок від дурних думок, що постійно переслідували. Порятунок від неймовірного тиску, що чинився безперервно, а також такий собі умовний поділ тижнів, що психологічно прискорювало плин часу в неволі. Цей досвід «Лефортова», напевно, став би в нагоді при підготовці тривалих космічних експедицій. Можна було би пристойно заощадити на наукових експериментах. Із задоволенням дам поради тим першим марсіанським колоністам. Смішно, але сміх зі скрути – теж спосіб утекти від реалій у російському полоні.

Життя в «Лефортові» було чимось на кшталт шоу «За склом». Різниця з телебаченням – у тому, що глядачі беруть безпосередню участь у житті своїх підопічних

Життя в «Лефортові» було чимось на кшталт шоу «За склом». Охоронці невтомно спостерігали за всім, що відбувалося в камері. Різниця з телебаченням – у тому, що глядачі беруть безпосередню участь у житті своїх підопічних, направляють та навіть допомагають їм. Камери були подвійні, наче кам'яні мішки, і в кожній здійснювали відеоспостереження. В спеціальному пункті був великий пульт. Там завжди перебувало п'ять чи шість тюремників, які дивилися в екрани комп'ютерів та пильнували за мікрофонами, бо кожна камера обладнана ще й пристроями прослуховування. На продолі (так ми називали коридор) ходили конвоїри, які заглядали у вічко. Спеціально для них були постелені килими, й абсолютно не було можливості почути їх, коли вони зазирали до тебе у камеру. Це й був увесь мій простір. На прогулянках ніхто не розмовляв, міжкамерного зв'язку не було – абсолютна тиша. Вакуум.

Мій рік і чотири місяці абсолютної тиші.

Сиділи ми по двоє, але сусідів змінювали раз на кілька місяців. От тиждень посидиш, тільки звикнеш до людини, до обстановки – і кажуть: «Збирай свої речі, виходь. Переїжджаєш в іншу камеру». Тож за рік-два сидіння можна познайомитися з двома десятками людей. Зблизька побачити колишніх сусідів я мав нагоду лише в автозаку, коли арештантів розвозили по судах.

До речі, цей момент – окрема історія. Коли арештантів виводили, конвоїри видавали тріскаючі звуки, стискаючи в руці металевий кругляш із мембраною, попереджаючи: «Ведемо державного злочинця!». Якщо такої мембрани не було, вони стукали по порожніх трубах – обрізки таких труб прикріплені по стінах біля кожних дверей вздовж коридорів. Вони обладнані для скидання туди ключів від камер на випадок бунту. З тих труб ці ключі неможливо дістати. На шляху прямування також є дерев'яні комори-мішки, в які, у разі появи зустрічного арештанта, тебе заштовхують.

«Тобі треба співпрацювати з ФСБ, піти та поговорити з ними»

Більшість людей, які зі мною сиділи, вочевидь, співпрацювала з ФСБ. Вони ставили мені різні запитання, завжди починаючи з того: «Розкажи, будь ласка, що там насправді було в Криму? Що коїлося на Майдані?» Потім продовжували: «Та за тебе ніхто ніколи не впишеться. Та ти вже громадянин Росії. Тобі треба тільки берегти своє життя, цікавитися тільки своїми власними інтересами, співпрацювати з ФСБ, піти та поговорити з ними». Такі речі постійно пропонували. Наприклад: «Тебе влаштують в National Geographic, ти ж фотограф, от і будеш подорожувати і фотографувати для ФСБ все, що необхідно». Таких людей відрізняєш не відразу. І як реагувати на це, не знаєш. Все доводилося вивчати на власних помилках, бо ніхто нічого не міг порадити. Бо ніхто нічого не знав про тюремне життя.

Люди, які потрапляють в інші слідчі ізолятори, швидко вчаться, що робити в різних ситуаціях, і з іншими в’язнями, і зі слідчими. Їм це радять досвідченіші арештанти. Ті, хто вже сидів у в’язниці і досконало вивчив усі правила поведінки в цьому замкненому суспільстві, знає, як, коли і до кого застосовувати необхідні дії та рішення.

Люди, які сидять у СІЗО ФСБ, не знають про злочинницьке життя взагалі нічого. Вони не знають, що є «дороги» – канати, які спускають та закидають між різними поверхами, для «пошти». Що можна «листуватися» і через каналізацію. Що люди можуть передавати один одному повідомлення у «малявах», в яких вершиться доля. Вони не знають, що міжкамерний зв'язок вважається в арештантів святим. У «Лефортово» вони сидять рік у бетонній коробці, немов і не потрапляли у в'язницю. Але це створює серйозну загрозу для їхнього подальшого життя, бо люди, які потрапляють до виправної колонії, вже мають суттєвий досвід тюремного життя і саме вони можуть скористатися кожною твоєю помилкою, яку ти неодмінно зробиш у цих незнайомих для тебе умовах.

Знаєте, у мене й гадки не було ніколи «стати терористом», тому таке обвинувачення та ув’язнення мене жахало і пригнічувало. Я був зовсім неготовий. У своєму житті я мріяв, що одружусь і матиму дітей. Щиро працюватиму та піклуватимусь про батьків. Мені хотілося втілити в життя багато планів. Коли раптово я все втратив. Росія відібрала в мене все.

Геннадій Афанасьєв – кримчанин, громадський активіст, колишній політв'язень

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

Геннадій Афанасьєв: «​Лефортово». Життя
Геннадій Афанасьєв про СІЗО: «маленький світ зі своїми традиціями, ладом і законами»
Геннадій Афанасьєв про правила виживання за ґратами в Росії​
«Веземо тебе в ліс, будеш яму копати» – Геннадій Афанасьєв про арешт

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG