Доступність посилання

30 вересня 2016, Київ 14:44

70 років з 90 на сцені – маестро з Кропивницького вчить танцю «з нуля»


Людмила Макей

Кропивницький – Відомий український хореограф, керівник танцювального ансамблю «Ятрань» Анатолій Кривохижа видав нову книгу «Аналізуючи прожите». У грудні йому виповнилося 90 років, 70 з них віддав сцені. Як і попередні твори автора, нова книга присвячена мистецтву танцю.

За довге життя Анатолій Кривохижа не нажив матеріальних статків, але мав щастя займатися улюбленою справою і отримати найвищі результати. Шлях до мистецтва був довгим і тернистим, згадує народний артист України.

Я дитиною дуже хотів танцювати. Але батько був категорично проти. Після Голодомору він хотів бачити мене у «вічній» професії, а тому віддав навчатися до майстра з обробки шкіри

«Я дитиною дуже хотів танцювати. Але батько був категорично проти. Після Голодомору він хотів бачити мене у «вічній» професії, а тому віддав навчатися до майстра з обробки шкіри. До речі, завдяки цьому ремеслу ми вижили у війну. Я обробляв шкурки і навіть готував матеріал для підошви. Ми по селах ходили, майстрували, а люди давали за це то борошно, то кукурудзу», – згадує Кривохижа.

А потім була Друга світова війна.

«Я зустрів бригаду кіровоградських танцюристів на фронті, коли був поранений в Австрії. Вони приїхали з концертом у госпіталь. Я їх упізнав. Це була краплина, яка змінила все моє подальше життя. Я пішов навчатися до Ленінградського військового училища, але весь час займався танцями. І після училища були танці. Пішов до Омського інституту фізичної культури – і там танці», – згадує маестро.

«Треба допомогти цьому хлопцю робити українські постановки»

До Кіровограда у 1960 році приїхав Павло Вірський, керівництво вирішило показати йому мій колектив. Вірський подивився і, на моє щастя, взяв «Ятрань» на декаду українського мистецтва у Москві

В Омську працювали діячі з оперних театрів Ленінграда, Москви, Оренбурга, які відсиділи в сталінських таборах. Ці люди стали його першими вчителями. У 1957 році хореограф переїхав до Кіровограда.

«В Кіровограді я зустрів людей, які дуже захопились тим, що я роблю. Після Омська я робив постановки тільки російських танців і жодного українського. Але керівництво ансамблю «Ятрань», яким я почав керувати, було задоволене. Коли до Кіровограда у 1960 році приїхав Павло Вірський, керівництво вирішило показати йому мій колектив. Вірський подивився і, на моє щастя, взяв «Ятрань» на декаду українського мистецтва у Москві. На цьому б усе і зупинилося, але мені Бог послав доленосні зустрічі», – ділиться пан Анатолій.

На репетиції в Большому театрі Москви ятранці танцювали разом із балетною трупою Київського оперного театру, ансамблем Вірського, хором Верьовки.

«Мені вистачило розуму усвідомити, що я потрапив у цю обрану компанію тільки тому, що в Москві треба було показати російський танець, а кращого, ніж у мене, не було. Тут я збагнув, що треба робити те, чого не можуть інші. Павло Вірський сказав: «Треба допомогти цьому хлопцю робити українські постановки – ми живемо в Україні», – розповідає Кривохижа.

У нас побували солісти ансамблю Вірського: Побєжимов, Модзалевський, Матков. На їхньому прикладі ми хотіли перейняти манеру Вірського (як тоді казали). Насправді манери немає – є акторська майстерність

«Керівництво області мені допомагало. У нас побували солісти ансамблю Вірського: Побєжимов, Модзалевський, Матков. На їхньому прикладі ми хотіли перейняти манеру Вірського (як тоді казали). Насправді манери немає – є акторська майстерність. Ми працювати, їздили на урядові концерти, фестивалі, гастролі. Якось я поїхав у складі української делегації до Кишинева, де проходив міжнародний фестиваль народного танцю. Взяли квитки в театр, подивились виступи артистів з Європи, в тому числі югославів. Те, що я побачив, відкрило мені очі і на Вірського, і на Мойсеєва, і на те, чим ми займалися, починаючи з костюмів і закінчуючи композиціями, які вони робили. Режисура, світло, все це настільки якісно. Той костюм дихав природою, домотканністю. А ми ж робили як подешевше, з підкладочного матеріалу. Коли я побачив ці виступи, в мене опустились руки. Я не міг далі працювати. Приїхав додому, пішов до обкому партії й кажу: «Я прийшов покаятись і сказати, що буду звільнятися. Я не те робив і мучив людей. Загнав вас у витрати. Але це не те. Я бачив у людей, як має бути». Мені відповідають: «Звільнятися не треба. Скажіть лише, що вам треба, і ми все зробимо, щоб було так, я у тих югославів», – пригадує маестро.

Анатолій Кривохижа (фото архівне)

Анатолій Кривохижа (фото архівне)

Відтоді почалося справжнє сходження кіровоградського колективу до визнання в світі. Його вітали Європа та Америка, а критика визнавала «Ятрань» одним із найкращих у світі. На жаль, з ряду причин, в тому числі й економічних, у серпні 2003 року ансамбль припинив своє існування. Однак його вплив на танцювальний рух Кіровоградщини дуже відчутний і нині.

Лишити добру пам’ять

Народний артист України Анатолій Кривохижа каже, що хоче залишити досвід послідовникам.

Навіть поганий майстер-чоботар або коваль у селі і то брав когось в учні. Тарас Шевченко з цього починав

«Я не приміряю лаври Мікеланджело, але кожен видатний майстер повинен мати учнів. І Страдіварі, і Гварнері готували собі заміну. Навіть поганий майстер-чоботар або коваль у селі і то брав когось в учні. Тарас Шевченко з цього починав, він учився грамоти в дячка. Але кого взяти? В одному хлопцеві я помилився. А цей хлопчина, Геннадій Баронін, прибігає. Цей хоче. Отаким був я. Дасть Бог, я в цьому хлопцеві не помиляюсь», – каже Кривохижа.

Співпраця з досвідченим танцюристом – гарна нагода для молодого танцівника Геннадія Бароніна.

Зателефонував до Анатолія Михайловича, щоб дізнатися, як його здоров’я, як справи. І він мені сам запропонував: «Приходь до мене, будемо вчитися спочатку».

«Коли я танцював у «Зорянах», Анатолій Михайлович приходив до нас і готував програму для поїздки в Америку. Ще тоді я слідкував, як він працює, як ставиться до творчого процесу, і мені дуже хотілося спілкуватися з ним ближче і змістовніше. В Америці у нас подальша робота не склалася. Пізніше я зателефонував до Анатолія Михайловича, щоб дізнатися, як його здоров’я, як справи. І він мені сам запропонував: «Приходь до мене, будемо вчитися спочатку». Я дуже зрадів. Ми почали з нуля, з першого курсу, хоча я був уже на третьому. Ось у цій кімнаті ми почали мій подальший розвиток», – каже Геннадій.

Геннадій Баронін та Анатолій Кривохижа

Геннадій Баронін та Анатолій Кривохижа

«Це велике щастя – займатися тим, що любиш, що стало сенсом твого життя», – каже народний артист України Анатолій Кривохижа.

У матеріалі використані фото з архіву заслуженого ансамблю танцю України «Ятрань», особистого архіву Анатолія Кривохижі та його вихованців.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG