Доступність посилання

30 вересня 2016, Київ 18:11

У Росії не вистачає грошей на пропаганду


Ілюстративне фото

Ілюстративне фото

(Рубрика «Точка зору»)

Між підписанням 9 вересня 2000 року Доктрини інформаційної безпеки Росії і пропозицією Міністерства фінансів Росії скоротити фінансування державних ЗМІ минуло рівно 16 років. Протягом усього цього часу російська влада вбивала чахлі паростки російської свободи слова, що виникли на хвилі перебудови і гласності, а після затвердження закону «Про пресу й інші засоби масової інформації» 1990 року ‒ стали офіційно вільними. Неофіційно вони залишалися залежними. Путін за 16 років їх добив, а тепер не знає, що робити з відродженою пропагандою.

2000 року Путін півроку лив «єлей» на вуха росіян і західних спостерігачів ‒ скільки він говорив про демократію і свободи, стільки не говорив навіть Єльцин. Можна, звісно, підозрювати, що йому дісталась у спадок від Єльцина спічрайтер Джохан Поллиєва, яка за звичкою писала для Путіна промови, що всіх заворожували. Поки у вересні 2000-го Путін не підписав документ, який раніше відмовлявся візувати Борис Єльцин, розуміючи, що твердження доктрини перекреслить усі конституційні права і журналістів, і населення, яке мало право отримувати об'єктивну й достовірну інформацію. Але всі були вражені «молодим президентом», не помічаючи, що «новачок» почав швидко відновлювати радянські традиції пропаганди, а незабаром і нову ідеологію під назвою «русский мир».

Власне, текст Доктрини інформаційної безпеки й не приховував планів новоспеченого президента Росії: після преамбули «складова національних інтересів Російської Федерації в інформаційній сфері включає в себе дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина в галузі отримання інформації й користування нею» цілком чітко поданий опис кроків, що ми бачимо протягом останніх 16 років ‒ «в інтересах суспільного розвитку, консолідації російського суспільства, духовного відродження багатонаціонального народу Російської Федерації», далі ‒ красиві слова про право громадян на отримання достовірної інформації, а потім ‒ як сокирою по потилиці ‒ «зміцнювати державні засоби масової інформації, розширювати їхні можливості щодо своєчасного доведення достовірної інформації до російських та іноземних громадян, інтенсифікувати формування відкритих державних інформаційних ресурсів, підвищити ефективність їхнього господарського використання».​

Написано абсолютно по-російськи, за старовинною теорією «батога і пряника» ‒ ось вам «багато-багато свобод», що насправді обернуться пропагандою. Далі в доктрині наводиться механізм відродження цензури: «розвивати й удосконалювати інфраструктуру єдиного інформаційного простору Російської Федерації», «підвищувати ефективність використання державних інформаційних ресурсів», «підтримувати діяльність російських інформаційних агентств із просування їхньої продукції на закордонний інформаційний ринок», «визначити й підтримувати баланс між потребою громадян, суспільства й держави у вільному обміні інформацією й необхідними обмеженнями на поширення інформації».

Тоді, 16 років тому, мало хто звертав увагу на те, що послужило причиною ухвалення доктрини. У глобальному плані вона стала програмним документом для відновлення традицій радянської пропаганди, спроби повернути повністю контроль над федеральними телеканалами, в першу чергу. У другу чергу ‒ розвинути мережу регіональної пропаганди за допомогою ВГТРК, у третю чергу ‒ переформатувати інформаційні агентства та їхню прив'язку до кремлівських ідеологів. Нарешті, окрім російського населення, споживачами пропаганди мають стати колишні радянські «співвітчизники», а також жителі інших країн, які розмовляють найпоширенішими мовами ‒ англійською, арабською, іспанською, німецькою. Усі вони мають знати, як президент Володимир Путін «піднімає Росію з колін» і створює «русский мир».

Населення Росії й більшості пострадянських країн ніколи не мали традицій свободи слова, діяльність незалежної преси в минулому, до російської окупації в процесі «добровільного приєднання» у 18-19 століттях. За 10-12 років із початку перебудови і єльцинської відлиги більшість так і не зрозуміла, навіщо їм свобода слова й демократія, а коли Путін розпочав процес «закручування гайок», усі сприйняли цілком природно і звично ‒ так, як сприймали «найчеснішу радянську журналістику». Ніхто не цікавився, навіщо держава почала виділяти величезні гроші на створення однодумності та єдиновір'я в нового вождя, всі жили, як і раніше, за принципом ‒ «так треба». Путіну неймовірно швидко вдалося відновити не тільки пропаганду, але і традиції рабського підпорядкування вождю, як це було прийнято в СРСР.​

Тепер російська «свобода слова» стала абсолютно продаватися й купуватися, але не споживачами, а державою. Щоб стати пропагандистом, потрібно зайти на сайт «Росдруку», написати заявку, пояснити, яким чином ЗМІ може стати корисним пропагандистом, надати документи про тиражі свого видання, кошторис витрат на пропаганду. І все. Ніякої конкуренції, ніякої боротьби за свободу й читача, ніякої дискусії ‒ тільки гроші й пропаганда. У регіональних бюджетах на 2015 рік на підтримку ЗМІ сукупно було закладено 36,2 мільярда рублів, замість 33 мільярдів роком раніше. Уряд Москви на ці цілі закладав 11,2 мільярда рублів, тобто 0,7 відсотка бюджету, Московська область ‒ 3,56 мільярда. Лідерами зі зростання витрат на ЗМІ в розрахунку на душу населення стали Тюменська область, Якутія і Ямало-Ненецький автономний округ. Останній регіон витрачав більше за всіх ‒ приблизно 5,5 тисячі рублів за рік на кожного із 43 тисяч своїх жителів, зокрема 236 мільярдів на друковані ЗМІ.

Уже минулого року державна підтримка центральних ЗМІ, порівняно з 2014 роком, почала скорочуватися ‒ санкції проти Росії стали відчувати на собі не тільки чиновники, банки й підприємства, але й російська пропаганда, для якої залишалось усе менше й менше грошей. Тепер черга настала і для «монстрів» пропаганди: бюджет ВГТРК 2016 року склав 24,99 мільярда рублів, RT ‒ 19, РТРС ‒ 7,8, «Громадського телебачення Росії» ‒ 1,43, ТТЦ «Останкіно» ‒ 1 мільярд, МІА «Росія сьогодні» ‒ 6,75, ТАРС ‒ 1,81 мільярда рублів. 2016 року головна урядова «Російська газета» мала отримати більш ніж 1,49 мільярда рублів тільки на розповсюдження тиражу для пільгових категорій громадян, скільки реально коштує пропаганда, поширювана цією газетою, невідомо. Рік тому державні витрати вже зменшувалися на 14,3 відсотка, чергове скорочення очікується цього року.

Тепер, як пише газета «Ведомости», держава вкотре планує скоротити фінансування ЗМІ, що випливає з методичних вказівок щодо визначення бюджетних асигнувань на 2017-2019 роки, які містить сайт Міністерства фінансів. Відповідно до цих вказівок, міністерства й відомства мають розрахувати обсяги витрат на наступний рік. «Скорочення субсидій стосуватиметься і телеканалів, і «останкінського» телецентру. Мінфін пропонує виділити субсидії ВДТРК, RT (колишня Russia Today), ФГУП ТТЦ «Останкіно» і «Громадському телебаченню Росії» «тільки в тому обсязі, що не перевищить витрати на соціально значимий програмний продукт». Що під цим мається на увазі та як можуть схуднути бюджети каналів, міністерство не пояснює», ‒ пише газета. У лютому 2015 року агентство «ТАСС» оголосило про скорочення 25 відсотків співробітників і про серйозне скорочення заробітної плати тим, хто залишився. Генеральний директор агентства Сергій Михайлов пояснював це економічною кризою. «Ми очікуємо серйозної кризи і заздалегідь стягуємо пояси», ‒ сказав він.​

Скорочення витрат на пропаганду ‒ поганий сигнал для прихильників «русского мира». Історія всіх диктатур розпочиналась із пропаганди й закінчувалася скороченням її фінансування. Росія навряд буде винятком: достатньо місяць-два не показувати на телеекранах Путіна – і його й без того туманний рейтинг впаде до кількох відсотків. Але страшніше навіть не постійне підігрівання уявної «величі» Росії, яка «зколінвічновстає», скільки наслідки: розчаровані громадяни можуть вчинити не зовсім м'яко відносно до нинішньої влади. Звісно, зараз важко передбачити наслідки скорочення фінансування пропаганди, але абсолютно точно ‒ процес згортання путінської диктатури очевидний.

Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG