Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:20

Російська мова ‒ остання зброя Путіна


Ілюстраційне фото. Пікет Конституційного суду України, де проходило засідання щодо конституційності «мовного закону» Ківалова-Колесніченка. Київ, 17 листопада 2016 року

Ілюстраційне фото. Пікет Конституційного суду України, де проходило засідання щодо конституційності «мовного закону» Ківалова-Колесніченка. Київ, 17 листопада 2016 року

(Рубрика «Точка зору»)

Російська мова має отримати законодавчий статус у країнах колишнього СРСР. Про це минулого четверга сказала посол з особливих доручень МЗС Росії Елеонора Митрофанова, виступаючи в агентстві ТАСС на круглому столі, присвяченому мовній політиці Росії та місцю російської мови в світі. Після провалу ідеології «русского мира» в Україні – це перша заява постфактум, яка свідчить, швидше, про те, що інших важелів впливу Росія вже не має.

У моєму таджицькому дитинстві у мене був друг Іскандер, якого вдома звали Сашком. Одного разу я його запитав, чому його звуть по-російськи, і він став передавати слова батьків про те, що «російська мова ‒ велична», що так краще, якщо я поїду вчитися до Москви або Ленінграда. Ми тоді нічого не розуміли в радянській національній політиці, але пізніше я став все частіше зустрічати людей не тільки із зрусифікованими іменами, а й таджиків, які ледве розуміють мову предків. Тепер вони або засмучені новим станом справ у Таджикистані, або намагаються жити в Росії, де до них вже ставляться інакше, ніж в СРСР, натякаючи на походження і смаглявий вигляд, навіть якщо вони прекрасно говорять російською і знають напам'ять Пушкіна.

Ілюстраційне фото. Пікет Конституційного суду України. Київ, 17 листопада 2016 року

Ілюстраційне фото. Пікет Конституційного суду України. Київ, 17 листопада 2016 року

Елеонора Митрофанова не перша, хто в російському МЗС каже про «тяжке становище» російської мови ‒ в найперші роки нової Росії щось подібне стверджував міністр Андрій Козирев. Але тоді, на початку 1990-х років після розпаду СРСР, російськомовний простір був основною причиною для того, щоб «триматися разом» ‒ мовляв, ми всі говоримо однією мовою, а тому ми ‒ співдружність. Ні Козирев, ні інші політики того часу не говорили, чому так вийшло, як сталося, що на величезній території російська мова стала загальною для чукчів і чеченців, білорусів і киргизів. Щоб пояснювати, потрібно було розповідати реальну історію створення Російської імперії, потім на її місці ‒ Радянської імперії. Москва була ще не готова розкривати правду, мета була ‒ утримати колишні радянські республіки хоч під якоюсь назвою, наприклад, Співдружність незалежних держав, СНД.

Спочатку це виходило, поки в Грузії, Україні, Таджикистані та Азербайджані не з'явились нові політичні лідери і рухи. А в Туркменистані й Азербайджані з-під контролю вийшли колишні головні комуністи, які стали президентами. За чверть століття відносини з Росією у нових країн стали визначатися залежно від того, як населення і політична еліта стали сприймати незалежність. Частина країн залишилися під впливом Москви, частина домагається повної незалежності, у відповідь російські війська намагаються відновити «добросусідські відносини».

Як і раніше, у відносинах Москви і колишнього, як стверджував Олександр Солженіцин, «підчерев'я» існують різні перешкоди, масштаб і мотиви яких визначає Кремль, а не двосторонні відносини. І так зване російськомовне населення називається головним фактором, хоча, наприклад, у Вірменії та Грузії немає проблеми «п'ятої колони», але Тбілісі давно прагне до незалежності, а Єреван ‒ навпаки, став ледь чи не підмосковним містом, політично зріднившись із Росією. Практично з усіх усюд, де, як раніше стверджувалося, жили понад 20 мільйонів російськомовних, вони стали виїжджати. Не всі до Росії, але значна частина вирішили повернутися в імперську монополію.

Зараз російськомовний простір становить собою конгломерат з літніх і середнього віку людей, які живуть думками про відтворення СРСР, і молоді, яка вже адаптувалася і здебільшого не бажає їхати до Росії. Перш за все, з трьох балтійських країн, які стали членами ЄС і НАТО. Як і з України, де значна частина російськомовних, які врятувалися від російської окупації на Донбасі, не тільки намагаються інтегруватися в українське суспільство, але й складають значну частину воюючої на Донбасі армії. Після двох десятків років репатріації на історичну батьківщину російськомовних майже позбулися Таджикистан і Туркменистан, порідшали їхні лави у Казахстані та Киргизстані. Але ті з російськомовних, хто залишився, зробили це свідомо. І Кремль тепер, після невдачі з «русским миром» в Україні, хоче з них знову сформувати «п'яту колону». Чи вийде?

Імперців, як і раніше, хвилює пострадянський простір

Тепер у Кремлі почали «тиснути» на жалість. «У становищі російської мови в світі існує низка проблем, зокрема на перший план виходить ситуація щодо статусу російської мови в країнах ближнього зарубіжжя, ‒ зазначила Елеонора Митрофанова. ‒ Розвиток і правове закріплення певного статусу російської мови в конституціях і практиці наших сусідів ‒ це наше першочергове завдання».

Звичайно, імперців, як і раніше, хвилює пострадянський простір, на якому, як стверджує Митрофанова, «мова міжнаціонального спілкування» не має чіткого і зрозумілого юридичного тлумачення». Об'єктивності заради, вона все-таки згадала, що молоде покоління майже не володіє російською мовою. За даними ООН, нагадала вона, в 2015 році населення СНД (без урахування Росії) налічувало 138 мільйонів людей, із них російською мовою володіли лише 61 мільйон осіб, 36,9 мільйона ‒ пасивно, 35,6 мільйона вже не володіють російською мовою.

У Кремлі знову щось задумали

Повернення до призабутої теми має бути чимось обґрунтоване ‒ або Митрофанова робить це за інерцією, згідно зі своїм статусом, або в Кремлі знову щось задумали.

«Особливу тривогу з правової точки зору викликає становище російської мови в Латвії та Естонії, ‒ наголосила Митрофанова. ‒ Значна частина населення цих країн розмовляє російською мовою, але на законодавчому рівні це ніяк не відображене. Йде дискримінація російської мови, в першу чергу, в галузі освіти». Це зауваження, швидше за все, і відповідає на питання про доцільність: «Необхідно докладати особливих зусиль для просування російської мови за кордоном. Необхідно поставити питання на високому рівні щодо надання російській мові законодавчого статусу в країнах колишнього СРСР. Це питання має також бути у зовнішньополітичному порядку денному».

Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

Швидше за все, у російського МЗС вже немає інших аргументів, щоб залишити в друзях хоча б частину колишніх радянських співвітчизників. На роль близьких прихильників годяться хіба що три країни, як максимум ‒ Білорусь, Казахстан і Киргизстан. Але і там вже активно використовуються рідні мови, а російська, як і всюди ‒ лише за бажанням на побутовому рівні. На побутовому рівні досить активно, наприклад, використовують російську мову українські військові, звертаючись до супротивника звичним для нього російським матом. Навіть у Білорусі ‒ цьому заповіднику радянської російської мови, молодь все частіше використовує рідну білоруську, іноді нею намагається говорити президент Лукашенко.

Сучасна російська ‒ це мова зони, будинків розпусти і пивниць із паскудними анекдотами

Відторгнення російської мови на пострадянських околицях ‒ природний процес, заснований на історичній пам'яті. Про реальні факти численних воєн і збройної окупації не тільки Зауралля, Сибіру і Далекого Сходу, але й завоювань Центральної Азії, Кавказу та України багато говорять і пишуть. З'явилися національні підручники історії з фактами, які ретельно приховувалися за радянських часів. Росія сама додала русофобії після воєн у Чечні, Грузії і тепер ‒ в Україні. Коли російські опоненти переконують, що російська мова ‒ мова Пушкіна і Достоєвського, вони лицемірять: сучасна російська ‒ це мова зони, будинків розпусти і пивниць із паскудними анекдотами. Хорошим прикладом міг би стати Путін, але і він зазвичай «ботаєт по фєнє», пропонуючи «мочити», погрожуючи «пил ковтати» або «відрізати, щоб не виросло».

Елеонора Митрофанова згадала на круглому столі ідею «якогось об'єднання за прикладом франкофонії». Вельми безглуздий приклад хоча б тому, що колишні колонії Франції не мають спільних кордонів із метрополією, а їхні відносини ‒ швидше данина історії та можливість допомогти колись окупованим країнам. Росія, навпаки, межує, тримає війська біля кордонів із сусідами, в деяких країнах ‒ у Білорусі, Вірменії, в Киргизстані і Таджикистані ‒ розташовуються російські військові бази, а про економічні проекти сенсу говорити немає ‒ вони або незначні, або їх зовсім немає. Кремль хоче «дружити по-російськи» безкоштовно, виключно на «добровільних засадах». Тих, хто не послухався ‒ карають, як два роки тому Україну. Балтійські країни перебувають під тиском Росії постійно.

Україна, Запоріжжя (архівне фото)

Україна, Запоріжжя (архівне фото)

Грузію вісім років тому під час серпневої війни 2008 року врятувала відсутність «п'ятої колони» ‒ майже всі люди не з грузинськими прізвищами більш-менш говорять по-грузинськи, за винятком невеликої кількості «грузинських дружин», привезених у 1950-1970-і роки з Росії. У Грузії немає відторгнення інших мов, але грузинська мова була залишена як єдина державна ще в Конституції Грузинської РСР 1978 року, після багатотисячних демонстрацій на захист рідної мови. Немає в Грузії і впливу російського телебачення ‒ його вже майже нікому дивитися, молодь практично не говорить по-російськи. Середнє і старше покоління пам'ятає про три окупації 1801, 1921 і 1993 років, про сталінські репресії, що торкнулися майже кожної грузинської сім'ї.

Дезінформація Кремля і погроза Медведєва

Насправді, на пострадянському просторі вже немає мовної проблеми, окрім тих кількох країн, в яких галас штучно піднімають проросійські організації. Однак одна проблема залишається ‒ російське телебачення, інформаційні канали, які певною мірою впливають на свідомість жителів, які розуміють російську мову і споживають дезінформацію Кремля. Схильні до впливу і кілька мільйонів гастарбайтерів, переважно з Центральної Азії, які живуть вже по 15-20 років у Росії. Здебільшого вони залишаються в Росії, отримуючи громадянство, і до батьківщини мають вже опосередковане відношення, відправляючи рідним гроші.

Остання спроба з Москви погрожувати сусідам пролунала 29 серпня цього року, коли Дмитро Медведєв сказав, що «нас не можна розділити кордонами, ми пов'язані один з одним на глибинному рівні ‒ звичайно, красивою і багатою російською мовою, славною історією нашої країни, великою культурою наших предків». Ще він зазначив, що російськомовна громада є однією з найбільших у світі, плутаючи поняття ‒ використання мови і громадянства. У Німеччині, наприклад, понад два мільйони осіб, вихованих у російськомовному середовищі, коли вони жили в Радянському Союзі. Чи стала Німеччина оплотом Росії? Чи змусив Кремль владу ФРН дати російській мові статус офіційної? Про це смішно говорити.

Віче проти русифікації України з нагоди Дня української писемності та мови. Київ, 9 листопада 2016 року

Віче проти русифікації України з нагоди Дня української писемності та мови. Київ, 9 листопада 2016 року

Елеонора Митрофанова знову взялася за старе ‒ зображення діяльності на захист тих, хто вже цього особливо не потребує. У самій Росії за 500 років корінне населення Поволжя, Приуралля, Сибіру і Далекого Сходу зазнало тотальної русифікації настільки, що корінні мови час записувати в «Червону книгу» як такі, що зникають. Кремль турбує втрачена можливість «русского мира» налякати інших за допомогою бліц-операції із захоплення сходу і півдня України. Тепер у Росії немає ні моральних, ні матеріальних можливостей відроджувати імперію. Єдина зброя, що залишилася, ‒ російська мова, яка залишається беззахисною в самій Росії, перетворившись на мову люмпенів і вихідців з підворіть. Якийсь час Москва ще шантажуватиме пострадянські країни, але сил вже немає.

Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія)

Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал –​ на сайті Крим.Реалії

На цю ж тему:

«Мовний закон» Ківалова-Колесніченка і засідання КСУ, яке може стати історичним

Справа у КСУ щодо «мовного закону» Ківалова-Колесніченка зрушила з місця

«Мовний закон» Ківалова-Колесніченка. Троянські коні Кремля

Війна між Україною і Росією. Мовно-культурний фронт

Українська мова і приціл Путіна

Україна і «русский мир». Хто боїться «змістовної українізації»?

Мовна політика України. Антиукраїнський закон досі чинний

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG