Із радістю подам судовий позов проти Кабміну і створю прецедент – Зураб Аласанія

Христина Суворіна, Сакен Аймурзаєв

Чи є серед головних завдань для нового суспільного телебачення України достукатися до аудиторії по ту сторону лінії розмежування на Донбасі? Що таке суспільне телебачення України, чим воно відрізняється від інших каналів і як збирається конкурувати? Про це кореспонденти «Настоящего времени» (проект Радіо Свобода і «Голосу Америки») запитали в голови правління Національної суспільної телерадіокомпанії України Зураба Аласанії.

Суворіна: Зурабе, як Ви вважаєте: пропагандою і контрпропагандою має займатися суспільне телебачення чи це взагалі не його поле діяльності?

– Однозначна відповідь – ні.

Суворіна: Хто тоді повинен цим займатися?

– Я думаю, державні органи, які цим і займаються, принаймні намагаються почати займатися цим в Україні. Це Міністерство інформаційної політики, і поки що йому це вдається не дуже.

Аймурзаєв: Ну вони ж все одно не мають свого телебачення, агентства, щоправда, є державне. Яким чином тоді суспільне телебачення має боротися з суспільними загрозами ззовні? Пропаганда – така загроза.

– Насправді у них вже є телебачення. Вони взяли супутниковий канал, переоформили його, у них досить непогана техніка, вони починають розвиватися. Вони – я маю на увазі канал UA TV. Це і є та сама пропаганда, про яку ми з вами зараз говоримо. Щодо суспільного мовника, я все-таки не думаю, що пропаганда повинна бути всередині країни. Суспільний мовник повинен все-таки більше боротися з загрозами всередині країни, скажімо так. Та й слово «боротися» мені не дуже подобається.

Суворіна: Чому глядач повинен вам вірити, вашому каналу?

– Немає жодної причини, крім звички до каналів досить токсичних, скажімо так, оскільки комерційні канали в нашій країні, принаймні за увесь час існування України, були на боці інтересів однієї людини. Державні ЗМІ були на боці влади, навіть не держави, а саме влади, якою б вона не була. Ну ось у нас є шанс за найближчі кілька років показати країні, що є холодильник, в якому лежить нудна і несмачна броколі. Але вона там є, і здоровий спосіб життя можливий.

Аймурзаєв: Я хотів запитати щодо Донецька і Криму. Сьогодні ми, зокрема, говоримо про нові вишки, про те, як Україна намагається просто фізично донести сигнал до цих людей. А ось Ви як керівник суспільного телебачення в найближчому майбутньому будете думати, як донести смисли, інформацію до цих людей?

– Безумовно. Ба більше, ми це вже робили в попередні роки і тільки посилюємо цей вплив. Насправді там теж не йдеться про пропаганду. Наше завдання – поширювати той сигнал, який ми поширюємо. Ми не хочемо відділяти цих людей від нас і робити спеціальну резервацію або спеціальний сигнал для них, або спеціальну контрпропаганду для них. Ми просто робимо те, що ми робимо, – ми показуємо наше життя таким, яким воно є.

Я розумію, наприклад, можуть бути заперечення: ну ось Грузія теж показує в Абхазії. І що? Розумію, але все-таки не наше завдання – контрпропаганда. Вишки – так. Ми намагаємося ставити. Остання вишка на Чонгарі, «Українське радіо» зазвучало. Люди з подивом в Криму слухають це радіо і не можуть повірити своїм вухам, коли там йде трансляція, наприклад, засідань Верховної Ради. А вони у нас бувають дивні. І тим не менш правда життя є правда життя. Це те, до чого ми і прагнемо.

Аймурзаєв: А ось питання мови, це тонке питання...

– Ми зараз будуємо стратегію суспільного мовника, і, наприклад, це стосується національних меншин. Як ми повинні з ними діяти? За ідеєю, у нас є кілька редакцій, які працюють, наприклад, румунською мовою. Ми думаємо, чи треба цих людей інтегрувати в життя України? Чи дозволити румунам більше наближатися до Румунії, скажімо так? І це питання дискусійне, спірне.

Я відкритий до пропозицій і точно так само відкритий до пропозицій від редакції, як краще це робити, зокрема, я спілкуюся з самими громадами: хлопці, як краще для вас? І завдання стоїть таке середнє, збалансоване – інтегрувати їх в життя України і не відокремлювати їх, але водночас задовольняти їхні нагальні потреби.

Суворіна: Серед ведучих суспільного телебачення будуть політики? І як Ви взагалі як телеменеджер з величезним досвідом ставитеся до того, що Надія Савченко – вже ведуча, у Лещенка буде свій відеоблог на «24-му»?

Аймурзаєв: Михайло Саакашвілі, до речі.

– Ось цей останній приклад мені дуже подобається. Людина була президентом країни, і кар'єра його виросла аж до ведучого телеканалу. Як на мене, це дика ідея абсолютно. Я розумію, що вона відмінно влучає по емоціях, відмінно працює на рейтинги. Але, на щастя, у суспільного мовника немає завдання завоювати високий рейтинг.

Аймурзаєв: Під час виборів очільника Національної суспільної телерадіокомпанії я бачив на фотографіях, на трансляції представників посольств, закордонних фондів. Наскільки вони зараз, скажімо так, вдруге повірили і будуть підтримувати цю ідею, дуже важливу для України?

– Мені здається, всі наші проекти, які були 2,5 роки, під час мого перебування на чолі каналу, у нас було дуже багато проектів, вперше за існування українського телебачення державного з'явилися донорські проекти великі. Вони були заплановані, вони тривалі, стратегічні. Так ось всі вони були призупинені, тому що демократичні країни не хочуть вкладатися в консервацію державного телебачення. І вони вичікували, а який шлях розвитку обере країна. Вони намагалися не впливати, хоча я розумію, саме їхня присутність теж уже показує важливість події.

Ну що ж, Україні повинно бути приємно – світ стежить за подіями в Україні. І вони були присутні там. Можливо, як кажуть деякі члени Ради, вони своєю присутністю вже впливали і показували, наскільки це важливо. Але жодним словом, ніколи, жодного разу вони не підтримали якусь конкретну людину. В цьому випадку мене чи, навпаки, мого конкурента. Але вони показували своєю присутністю, що так, для них це важливо.

І мені здається, вони дивилися шлях, який країна вибере. Так сталося, що на цьому конкурсі країна робила вибір приблизно так, як вся країна і робить, – 8 на 8, консервативний шлях розвитку, заморожування або реформа. Не можу говорити про себе в тужливому тоні, але все-таки обрана була реформа з другого туру. Ледь-ледь, з невеликою перевагою. Точно як вся країна. І мені здається, що переговори негайно були розморожені. Вони відразу ж сказали, попросили про зустріч наступного тижня, щоб подивитися на наші проекти, в якому вони стані, на якій стадії і продовжити їх.

Суворіна: Зурабе, модель суспільного телебачення українського схожа чимось на ВВС чи є якісь суттєві відмінності в цьому?

– Дуже істотні відмінності, зокрема, перед нами ще величезний довгий шлях, який вони пройшли за 86 років. Ми тільки починаємо, і нам навіть не снилися ті рейтинги, які є у них. А найголовніше для мене – навчитися балансувати між все-таки привабливістю і популярністю каналу, 26 відсотків, наскільки я знаю, ВВС1 має на ринку, і між правильними меседжами.

Наше суспільство теж навколо зовсім не британське. Воно одночасно вимагає від мене, наприклад, робити релігійні та дитячі програми і водночас вимагає рейтингів. Але щоб релігійна програма була рейтингова – це трошки дивно. Але ось цей баланс ми і будемо намацувати в найближчі роки. Щодо інших мовників, я ж був навіть в Японії, всюди дуже різні моделі. У кожної є блискучі знахідки, які можна як пазлик зібрати і скласти тут свою українську картину.

Аймурзаєв: Ну і запитання вже про саму реформу. Нова команда, нові люди. Чи багато піде людей, чи багато залишиться за бортом цієї історії?

– Я сподіваюся, щонайменше це буде відсотків 60. Тому що так, важка ситуація, люди за багато років звикли не працювати.

Аймурзаєв: Це багато. 60 відсотків – це багато...

– Ви маєте рацію. І це буде важка боротьба, ось в цьому випадку так. Але це реформаторська частина, вона нецікава, вона прихована, вона менш помітна зовні. Але для цього половину правління я передбачив якраз медійну, та, яка буде займатися контентом, дозволивши нам, давши нам час реформувати саму ось цю вкрай жорстку, закостенілу систему, вибудувану за багато років. Сподіваюся, нам вдасться в найближчі 2-3 роки це зробити.

Суворіна: Зурабе, ну і дуже коротко про фінансування. Тут має бути все прозоро, наскільки я розумію.

– Так, прозоро погано. Ви мали на увазі саме це, і так воно і є. Вони нам недодали приблизно четверту частину того, що вони зобов'язані, того, що вони самі запланували. Але є нестандартні шляхи. Наприклад, я хочу стати піонером в подачі позову до суду на Кабінет міністрів України. Я зроблю це з радістю. Розумію, що навряд чи ми це виграємо, але принаймні прецедент в країні ми створимо. Це наш уряд, і ми можемо подати на нього до суду і вимагати виконання закону.

Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»