Київ, 3 квітня 2001 -Економіка в Україні асоціюється останнім часом хіба що з так званими “негараздами”. Мимохідь доводиться озиратися довкіл, відшукуючи позитивні приклади в близьких і далеких сусідів.
У цьому плані особливий інтерес становила лекція, присвячена ізраїльській економіці, прочитана вчора в ізраїльському культурному центрі у Києві.
З лекцією про ізраїльську економіку та можливості її розвитку в умовах палестинської інтіфади виступив професор економіки Єрусалимського університету Дмитро Романов. Як співав свого часу Висоцький, “там на чверть колишній наш народ”, тож і складнощів у спілкуванні з аудиторією екс-москвич пан Романов не мав. А розповів він слухачам (серед яких переважала молодь) багато цікавого. Зокрема, те, що маленький Ізраїль наприкінці дев”яностих років досягнув одного з найвищих зростань валового вітчизняного продукту серед економічно розвинених країн Заходу. За показником ВВП на душу населення, що складає майже сімнадцять тисяч доларів, Ізраїль не поступається таким країнам, як Канада чи Нова Зеландія. Порівняно невелика держава з шестимільйонним населенням займає провідні місця в низці галузей промислового і сільськогосподарського виробництва та експорту. І все ізраїльське “економічне диво” зростало в надзвичайно несприятливих умовах, паралельно з переможними війнами, абсорбацією величезного числа репатріантів та розбудовою потужної системи безпеки.
З жовтня минулого року певну нестабільність вносить знов розпочата інтіфада, але навіть за таких умов, як вважає професор Дмитро Романов, можна говорити буквально про “вертикальний зліт” ізраїльської економіки. Зокрема, в третьому кварталі 2000 року приріст національного продукту склав 9%.
Володіючи відносно невеличким внутрішнім ринком та обмеженим економічним потенціалом, Ізраїль домігся збільшення темпів економічного зростання. Не в приклад ( як це не прикро) Україні, де немає інтіфади, зате є безкінечні розмови про реформи та негаразди. До речі, як вважає пан Романов, співпраця між нашими країнами ще не відповідає справжнім потребам і можливостям.
Але будемо сподіватися, що така співпраця буде розвиватися. Принаймні, діяльність Ізраїльського культурного центру у Києві є запорукою такого процесу.
У цьому плані особливий інтерес становила лекція, присвячена ізраїльській економіці, прочитана вчора в ізраїльському культурному центрі у Києві.
З лекцією про ізраїльську економіку та можливості її розвитку в умовах палестинської інтіфади виступив професор економіки Єрусалимського університету Дмитро Романов. Як співав свого часу Висоцький, “там на чверть колишній наш народ”, тож і складнощів у спілкуванні з аудиторією екс-москвич пан Романов не мав. А розповів він слухачам (серед яких переважала молодь) багато цікавого. Зокрема, те, що маленький Ізраїль наприкінці дев”яностих років досягнув одного з найвищих зростань валового вітчизняного продукту серед економічно розвинених країн Заходу. За показником ВВП на душу населення, що складає майже сімнадцять тисяч доларів, Ізраїль не поступається таким країнам, як Канада чи Нова Зеландія. Порівняно невелика держава з шестимільйонним населенням займає провідні місця в низці галузей промислового і сільськогосподарського виробництва та експорту. І все ізраїльське “економічне диво” зростало в надзвичайно несприятливих умовах, паралельно з переможними війнами, абсорбацією величезного числа репатріантів та розбудовою потужної системи безпеки.
З жовтня минулого року певну нестабільність вносить знов розпочата інтіфада, але навіть за таких умов, як вважає професор Дмитро Романов, можна говорити буквально про “вертикальний зліт” ізраїльської економіки. Зокрема, в третьому кварталі 2000 року приріст національного продукту склав 9%.
Володіючи відносно невеличким внутрішнім ринком та обмеженим економічним потенціалом, Ізраїль домігся збільшення темпів економічного зростання. Не в приклад ( як це не прикро) Україні, де немає інтіфади, зате є безкінечні розмови про реформи та негаразди. До речі, як вважає пан Романов, співпраця між нашими країнами ще не відповідає справжнім потребам і можливостям.
Але будемо сподіватися, що така співпраця буде розвиватися. Принаймні, діяльність Ізраїльського культурного центру у Києві є запорукою такого процесу.
