Київ, 26 квітня 2001 - Політична діяльність Миколи Міхновського завжди перебувала, за висловом Івана Франка, «поза межами можливого». Ще студентом Київського університету він був серед організаторів таємного «Братства тарасівців», метою якого була незалежність України. У березні 1900 року на Шевченківському святі у Полтаві та Харкові адвокат Міхновський виголосив промову, згодом видану у Львові окремою брошурою під назвою «Самостійна Україна». Ця праця стала першим на Наддніпрянщині обґрунтуванням ідеї української незалежності (цитата): «Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна, демократична Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».
Того ж року Міхновський став організатором, ідеологом та лідером Революційної української партії. Коли ж через рік вона перейшла на позиції соціалізму та федералізму, Міхновський створив Українську народну партію самостійницького спрямування. Написана ним партійна програма передбачала здобуття незалежності України, утворення президентської республіки, передачу землі у власність селян, забезпечення соціальних ґарантій населенню.
Навесні 1917 року поручник Міхновський брав участь в організації українських військових частин і був обраний до Центральної Ради. 4 липня він очолив виступ полуботківців, які намагалися змусити Центральну Раду проголосити незалежність України. Після розгрому повстання Міхновський був заарештований і відправлений на Румунський фронт.
Як перший теоретик українського націоналізму Міхновський перебував у опозиції і до соціалістичної Центральної Ради, і до гетьмана Скоропадського, і до Директорії. 19-го року він був вперше заарештований більшовиками у Кременчуці і врятований від розстрілу несподіваним визволенням міста загонами отамана Григор’єва. Того ж року він був знову ув’язнений у Полтаві, а по звільненні на початку 20-го року виїхав через Новоросійськ на Кубань.
Після невдалої спроби еміґрувати Міхновський навесні 24-го року повернувся до Києва і був одразу заарештований. Невдовзі звільнений, він зробив ще одну безуспішну спробу втекти за кордон. Нарешті 3 травня Міхновський був убитий у Києві, а «чекісти» згодом інсценізували його самогубство.
Того ж року Міхновський став організатором, ідеологом та лідером Революційної української партії. Коли ж через рік вона перейшла на позиції соціалізму та федералізму, Міхновський створив Українську народну партію самостійницького спрямування. Написана ним партійна програма передбачала здобуття незалежності України, утворення президентської республіки, передачу землі у власність селян, забезпечення соціальних ґарантій населенню.
Навесні 1917 року поручник Міхновський брав участь в організації українських військових частин і був обраний до Центральної Ради. 4 липня він очолив виступ полуботківців, які намагалися змусити Центральну Раду проголосити незалежність України. Після розгрому повстання Міхновський був заарештований і відправлений на Румунський фронт.
Як перший теоретик українського націоналізму Міхновський перебував у опозиції і до соціалістичної Центральної Ради, і до гетьмана Скоропадського, і до Директорії. 19-го року він був вперше заарештований більшовиками у Кременчуці і врятований від розстрілу несподіваним визволенням міста загонами отамана Григор’єва. Того ж року він був знову ув’язнений у Полтаві, а по звільненні на початку 20-го року виїхав через Новоросійськ на Кубань.
Після невдалої спроби еміґрувати Міхновський навесні 24-го року повернувся до Києва і був одразу заарештований. Невдовзі звільнений, він зробив ще одну безуспішну спробу втекти за кордон. Нарешті 3 травня Міхновський був убитий у Києві, а «чекісти» згодом інсценізували його самогубство.
