Київ, 15 травня 2001 - Всяке право, як відомо, дається людям, аби вони цим правом користувались. Право, яким не користуються, це вже й не право, а якась задекларована абстрактна істина. Хоча з іншого боку в “правовому суспільстві”, як би не зав`яз в зубах цей термін, громадянин не повинен звертати уваги на дотримання прав, приблизно, як не повинен він зауважувати, що дихає повітрям. Продовжуючи цю простеньку алегорію, мусимо зазначити, що вийшовши з задушливого, затхлого приміщення, людина перший час дихає на повні груди і з певним задоволенням.
В цьому плані касетний скандал і викриття, з ним пов`язані, спромоглися стати певним каталізатором суспільної активності в Україні. Всього лише за кілька тижнів громадськість нашої держави довідалась назви якихось доти невідомих засобів масової інформації, електронних і друкованих. Інтернет-видання “Українська правда”, газета “Грані” думається, збільшили число своїх читачів на декілька порядків. Підвів свою вже було пониклу голову симоненківський “Товарищ”, затріщали на свіжому вітрі майже пригаслі вітренківські “Досвітні вогні”. На Арсенальній площі в Києві, де зазвичай збираються розповсюджувачі й читачі такого роду періодики, намітився певний ажіотаж. Прикрашені статтями Тетяни Коробової “Грані” з успіхом продаються на Майдані Незалежності, й навіть давніші, залежані номери йдуть по тридцять копійок за примірник, як свіжі пиріжки.
Свідоміша, більш мисляча частина суспільства почала читати опозиційну пресу. Й ніхто, мабуть, не винен, що найопозиційнішими виявились у даний момент видання відверто лівого спрямування. Аби розібратись у ситуації, громадянин потребує різних точок зору, відмінних від офіційної, і відмінних одна від одної. Навіть в електричках перелічені вище газети почали складати певну конкуренцію таким “класичним” виданням, як “ВВ”, “Факти” або “Телепрограма”. Й не може не втішати той факт, що по дорозі на Фастів-Козятин громадянин, замість заглиблюватись у сканворди й пригадувати столицю Бірми з шести літер чи прізвище кіноактора, який зіграв Штірліца, ковзає поглядом по різких, пекучих заголовках дуже й дуже політичних матеріалів.
Хоча в більшості випадків полеміка, викликана зачитуванням фрагментів з цих матеріалів закінчується глибоко народним висновком, що “всі ворюги” й “порядку нема і вже не буде”. У ході цих дискусій їхні учасники навіть не замислюються, що іще вісім-десять місяців тому вони не знали навіть назв газет, які зараз купують і читають.
Втім, не хочеться перебільшувати значення цієї раптової вакханалії свободи слова. Україна – країна аграрна, й живе згідно з сільськогосподарськими циклами. Після Великодня народ одностайно садив картоплю на своїх шести сотках, потім, в часі безкінечних травневих вихідних сапав і проривав паростки, й далі, протягом літа ретельно дбатиме про майбутній врожай.
Так що наступного підйому соціальної активності в нашій державі слід очікувати не раніше жовтня нинішнього року – коли зберуть врожай, а прохолодна погода навіє думки про грядущу зиму. Якщо ж іще на ту пору батареї в помешканнях не будуть достатньо теплими й гарячу воду подадуть не в повному обсязі, тоді можна чекати заворушень рівнем вище середнього. А до тії пори редактори опозиційних видань можуть спокійно розпускати свої творчі колективи в заслужені відпустки. Бо й журналісти теж, мабуть, свою картоплю мають...
В цьому плані касетний скандал і викриття, з ним пов`язані, спромоглися стати певним каталізатором суспільної активності в Україні. Всього лише за кілька тижнів громадськість нашої держави довідалась назви якихось доти невідомих засобів масової інформації, електронних і друкованих. Інтернет-видання “Українська правда”, газета “Грані” думається, збільшили число своїх читачів на декілька порядків. Підвів свою вже було пониклу голову симоненківський “Товарищ”, затріщали на свіжому вітрі майже пригаслі вітренківські “Досвітні вогні”. На Арсенальній площі в Києві, де зазвичай збираються розповсюджувачі й читачі такого роду періодики, намітився певний ажіотаж. Прикрашені статтями Тетяни Коробової “Грані” з успіхом продаються на Майдані Незалежності, й навіть давніші, залежані номери йдуть по тридцять копійок за примірник, як свіжі пиріжки.
Свідоміша, більш мисляча частина суспільства почала читати опозиційну пресу. Й ніхто, мабуть, не винен, що найопозиційнішими виявились у даний момент видання відверто лівого спрямування. Аби розібратись у ситуації, громадянин потребує різних точок зору, відмінних від офіційної, і відмінних одна від одної. Навіть в електричках перелічені вище газети почали складати певну конкуренцію таким “класичним” виданням, як “ВВ”, “Факти” або “Телепрограма”. Й не може не втішати той факт, що по дорозі на Фастів-Козятин громадянин, замість заглиблюватись у сканворди й пригадувати столицю Бірми з шести літер чи прізвище кіноактора, який зіграв Штірліца, ковзає поглядом по різких, пекучих заголовках дуже й дуже політичних матеріалів.
Хоча в більшості випадків полеміка, викликана зачитуванням фрагментів з цих матеріалів закінчується глибоко народним висновком, що “всі ворюги” й “порядку нема і вже не буде”. У ході цих дискусій їхні учасники навіть не замислюються, що іще вісім-десять місяців тому вони не знали навіть назв газет, які зараз купують і читають.
Втім, не хочеться перебільшувати значення цієї раптової вакханалії свободи слова. Україна – країна аграрна, й живе згідно з сільськогосподарськими циклами. Після Великодня народ одностайно садив картоплю на своїх шести сотках, потім, в часі безкінечних травневих вихідних сапав і проривав паростки, й далі, протягом літа ретельно дбатиме про майбутній врожай.
Так що наступного підйому соціальної активності в нашій державі слід очікувати не раніше жовтня нинішнього року – коли зберуть врожай, а прохолодна погода навіє думки про грядущу зиму. Якщо ж іще на ту пору батареї в помешканнях не будуть достатньо теплими й гарячу воду подадуть не в повному обсязі, тоді можна чекати заворушень рівнем вище середнього. А до тії пори редактори опозиційних видань можуть спокійно розпускати свої творчі колективи в заслужені відпустки. Бо й журналісти теж, мабуть, свою картоплю мають...
