Прага, 21 травня 2001 — Одні називають нідерландців піонерами прогресивного. Інші дивуються, чи не почалося в них виродження.
Там маріхуану чи тістечка з гашишем продають у спеціяльних крамницях. Ледь одягнені повії приманюють клієнтів, стоячи просто в освітлених неоном вітринах. А лікарям дозволено вбивати пацієнтів, що хочуть померти.
Секс-шопи й «кав’ярні» для продажу наркотиків витісняють дерев’яні черевики й вітряки як традиційні символи країни.
Чому ж Нідерланди, одна з найменших держав у Європі з її 16 мільйонами мешканців та ще й із найсуворішою, найреґламентованішою течією християнства — кальвінізмом, опинилася на передньому краї ліберального законодавства?
Нідерландці кажуть, що вони так само консервативні, як і інші європейці, — тільки що в них тонше ставляться до «не таких» способів життя.
Лише за останній рік у країні ухвалено закони про леґалізацію борделів і реґулювання сексуальних послуг, про дозвіл на одностатеві шлюби й надання їм повних прав, про здійснення евтаназії за дотримання чітких правил. Тепер подейкують про дозвіл виписувати літнім людям рецепти на пігулки для самовбивства.
Але хоча в світі всі ці закони привернули таку увагу, в самих Нідерландах їхнє ухвалення майже не помітили — так-бо довго й поступово наближалася до них країна, з десятиліттями дискусій і дбайливою розробкою формулювань, що відобразили широкий консенсус.
Тим часом узаконення того, що деінде вважається за злочин, дає владі більший контроль над явищами, які все одно існують, твердять нідерландці.
Скажімо, зняття заборони на борделі, якої й так не дуже дотримувалися, перетворило їх на працедавців, що діють на загальних засадах — платять податки, надають своїм працівникам відпустки чи пенсії й так далі; при цьому закон не дає можливості силувати до проституції чи залучати до неї неповнолітніх або ж нелеґальних іміґрантів.
Так само й закон про евтаназію чітко встановлює умови, за яких лікар може допомогти пацієнтові відійти з життя — але й до його ухвалення з такої можливості користалися до трьох з половиною тисяч хворих на рік, і, кажуть у Нідерландах, і в інших країнах цей показник схожий.
Як пояснює історик Хан фан дер Хорст, що його слова наводить агентство Асошієйтед Прес, нідерландці здавна дотримуються засади «суверенітету у власній сфері» — або, іншими словами, живи і дай жити іншим, хто як знає. У далеко не однорідній країні з безліччю меншин і субкультур альтернативою до терпимості й поваги до приватного способу життя є громадянська війна, вважає дослідник.
І сьогодні за кілька кілометрів від відкритих до всього міст Амстердама й Роттердама починається широка «біблійна смуга», де по неділях крамниці зачинено й де живе півмільйона прихильників фундаменталістського різновиду християнства. На кальвіністській півночі Нідерландів католицькі церкви заборонено — це наслідок історичного розмежування між римо-католиками й протестантами. Але навіть тут вони є — за умови, що будівля ззовні не нагадує церкву; свобода віросповідання, хоч і неписана, існує.
Політика «заплющування очей», або ж, як кажуть нідерландці, «принцип доцільності», діє і в юриспруденції. Хоча легкі наркотики дозволено вживати, їхній продаж формально заборонено; та 850 «кав’ярень» спокійно продають цигарки з маріхуаною чи п’ятиграмові пакетики гашишу і знають, що боятися покарання їм нічого — якщо тільки вони не продаватимуть алкоголь.
А от на «тверді» наркотики терпимість не поширюється анітрохи: за поліційними даними, 17 відсотків в’язнів у Нідерландах покарані за порушення протинаркотичного законодавства. А уряд країни веде кампанії й освітні програми, щоб відохотити від уживання наркотиків — і, за даними Центру досліджень наркотиків Амстердамського університету, чотири роки тому у Сполучених Штатах Америки маріхуану хоч раз на рік скуштувало вдвічі більше молоді, ніж у Нідерландах.
Як каже в інтерв’ю для Асошієйтед Прес нідерландський парламентар Борис Диттрих, що був одним із головних рушіїв лібералізаційних законів, терпимість у такого народу торгівців і мореплавців стала природною рисою — здавна нідерландці поверталися з усього світу з новими думками, новими виробами, новими баченнями, і водночас залишалися дуже релігійним народом. Тож, за словами нідерландського законодавця, «Ми мусили знайти спосіб співжиття».
Там маріхуану чи тістечка з гашишем продають у спеціяльних крамницях. Ледь одягнені повії приманюють клієнтів, стоячи просто в освітлених неоном вітринах. А лікарям дозволено вбивати пацієнтів, що хочуть померти.
Секс-шопи й «кав’ярні» для продажу наркотиків витісняють дерев’яні черевики й вітряки як традиційні символи країни.
Чому ж Нідерланди, одна з найменших держав у Європі з її 16 мільйонами мешканців та ще й із найсуворішою, найреґламентованішою течією християнства — кальвінізмом, опинилася на передньому краї ліберального законодавства?
Нідерландці кажуть, що вони так само консервативні, як і інші європейці, — тільки що в них тонше ставляться до «не таких» способів життя.
Лише за останній рік у країні ухвалено закони про леґалізацію борделів і реґулювання сексуальних послуг, про дозвіл на одностатеві шлюби й надання їм повних прав, про здійснення евтаназії за дотримання чітких правил. Тепер подейкують про дозвіл виписувати літнім людям рецепти на пігулки для самовбивства.
Але хоча в світі всі ці закони привернули таку увагу, в самих Нідерландах їхнє ухвалення майже не помітили — так-бо довго й поступово наближалася до них країна, з десятиліттями дискусій і дбайливою розробкою формулювань, що відобразили широкий консенсус.
Тим часом узаконення того, що деінде вважається за злочин, дає владі більший контроль над явищами, які все одно існують, твердять нідерландці.
Скажімо, зняття заборони на борделі, якої й так не дуже дотримувалися, перетворило їх на працедавців, що діють на загальних засадах — платять податки, надають своїм працівникам відпустки чи пенсії й так далі; при цьому закон не дає можливості силувати до проституції чи залучати до неї неповнолітніх або ж нелеґальних іміґрантів.
Так само й закон про евтаназію чітко встановлює умови, за яких лікар може допомогти пацієнтові відійти з життя — але й до його ухвалення з такої можливості користалися до трьох з половиною тисяч хворих на рік, і, кажуть у Нідерландах, і в інших країнах цей показник схожий.
Як пояснює історик Хан фан дер Хорст, що його слова наводить агентство Асошієйтед Прес, нідерландці здавна дотримуються засади «суверенітету у власній сфері» — або, іншими словами, живи і дай жити іншим, хто як знає. У далеко не однорідній країні з безліччю меншин і субкультур альтернативою до терпимості й поваги до приватного способу життя є громадянська війна, вважає дослідник.
І сьогодні за кілька кілометрів від відкритих до всього міст Амстердама й Роттердама починається широка «біблійна смуга», де по неділях крамниці зачинено й де живе півмільйона прихильників фундаменталістського різновиду християнства. На кальвіністській півночі Нідерландів католицькі церкви заборонено — це наслідок історичного розмежування між римо-католиками й протестантами. Але навіть тут вони є — за умови, що будівля ззовні не нагадує церкву; свобода віросповідання, хоч і неписана, існує.
Політика «заплющування очей», або ж, як кажуть нідерландці, «принцип доцільності», діє і в юриспруденції. Хоча легкі наркотики дозволено вживати, їхній продаж формально заборонено; та 850 «кав’ярень» спокійно продають цигарки з маріхуаною чи п’ятиграмові пакетики гашишу і знають, що боятися покарання їм нічого — якщо тільки вони не продаватимуть алкоголь.
А от на «тверді» наркотики терпимість не поширюється анітрохи: за поліційними даними, 17 відсотків в’язнів у Нідерландах покарані за порушення протинаркотичного законодавства. А уряд країни веде кампанії й освітні програми, щоб відохотити від уживання наркотиків — і, за даними Центру досліджень наркотиків Амстердамського університету, чотири роки тому у Сполучених Штатах Америки маріхуану хоч раз на рік скуштувало вдвічі більше молоді, ніж у Нідерландах.
Як каже в інтерв’ю для Асошієйтед Прес нідерландський парламентар Борис Диттрих, що був одним із головних рушіїв лібералізаційних законів, терпимість у такого народу торгівців і мореплавців стала природною рисою — здавна нідерландці поверталися з усього світу з новими думками, новими виробами, новими баченнями, і водночас залишалися дуже релігійним народом. Тож, за словами нідерландського законодавця, «Ми мусили знайти спосіб співжиття».
